Пам’яті видатного тренера

Цього року Валерію Лобановському виповнилося б 80 років

Минулої неділі найбільш легендарному і найбільш впізнаваному українському тренеру Валерію Лобановському виповнилося б 80 років. Майже 17 років його немає з нами, однак ще досі про цю людину говорять і про неї згадують не лише київські “динамівці”. Будь-який тренер в Україні мріє стати в один ряд з Лобановським, чимало наставників намагаються досі працювати за його схемами. Однак повторити те, що зробив він, так і не зуміли. Про Валерія Васильовича написано багато статей і книг. Щось нове розповісти про нього важко, однак варто час від часу згадувати, чому більшість людей поважали Лобановського.
6 січня 1939 року в Києві народився хлопчик Валерій, який через кілька десятиліть допоможе придумати сучасний футбол. В історії радянського і українського футболу досі немає фігури, яку вважали б тренером світового рівня, а Лобановський дійсно був на одному рівні з кращими наставниками свого часу. Йому не приписують чужі заслуги. Умів маніпулювати футболістами в інтересах команди. Був дуже проникливою людиною, комбінатором. Швидше за багатьох колег здогадався, що підхід важливіший за схеми. Він вважав, що не буває поганих та хороших тактик. Лобановський розумів, що важливіше модель, концентрація і підготовка. Важливіша аналітика – вивчення себе і суперника, командна гра, на яку зараз всі ставлять.
Шкода, що занадто рано пішов з життя: йому стало зле на тренерській лаві в 2002 році, але з футболом був до останнього дня і миті. До того ж йдеться не тільки про тренера. Лобановський був пристойним гравцем, виховувався в школі “Динамо”, став відомим завдяки “сухому листу”. Міг закрутити м’яч з кута поля в ворота і зробити складну подачу, забив чимало м’ячів. Високий і стрункий, з характерною стрілою на формі “Динамо” того часу – таким запам’ятався в молодості. Далі були сезони в “Чорноморці” та “Шахтарі”, але відразу після закінчення кар’єри нападник став тренером – очолив “Дніпро”, щоб через шість років повернутися в київське “Динамо”.
Лобановський був з тих, кому вдавалося задумане. Міг говорити неймовірно тихо, але так, щоб всі вслухалися і почули. Був харизматичним, у нього все вийшло в складній кар’єрі, яка вбиває нерви. Навіть в 21 столітті, коли Метра критикували після поразок “Динамо” або збірної України, він жалівся на “руку футбольної Москви”, тобто був київським тренером до самих кісток.
Але при цьому залишався таким собі Маестро, який водночас і мудрий дідусь, і хитрий винахідник. З ним не було просто, не варто вигадувати поступливого і доброго тренера, якого не існувало в природі. Але досить короткої підводки і шести слів, щоб зрозуміти, що Лобановський був мудрим і проникливим тренером: “Три заповіді поважаючого себе тренера: не почути, не помітити, не сказати”.
Важливіші дії, ніж слова, важливіша повага, ніж командні інтриги, і важливіше розуміння важливості підготовки, ніж банальне покарання. І фраза про команду-зірку замість команди зірок – класика. Висловлювання куди глибше, ніж можна спершу подумати. Особливо коли про повагу чужого вибору і простору говорить людина, яка настільки любила все контролювати – в цьому є схожість з куди більш жорстким сером Фергюсоном. Бачив у футболі систему, тому і випереджав час.
Якби Лобановському в середині сімдесятих, в 34 роки, коли вперше став тренером “Динамо”, пощастило отримати нинішні можливості комп’ютерів і аналітичні бази даних, він би до шістдесяти встиг побудувати новий підхід до футболу. У нього б вийшло, вистачило б розуму і таланту. Цей наставник мислив не просто аналітично, а об’ємно, в 3D, і таких тренерів футболу досі не вистачає. Є особистості, є ремісники, а першовідкривачів завжди мало.
Наприклад, до Міхелса, Кройфа та інших творців великого “Аяксу” ніхто на планеті не зміг довести до розуму ідею тотального пресингу та футболу без чіткої прив’язки позиції до місця на полі. До Лобановського не було віри, що цифри важливі та впливають. Звичайно, тут необхідно згадати про соратників великого наставника – поруч були люди, які дуже допомогли, про великих гравців – серед “динамівців” є три володарі “Золотого м’яча”.
Український футбол будував не тільки Лобановський. Але у нього особливий статус. І навіть одвічне спортивне суперництво між київською та московською школами ніколи і нікому не заважало визнавати силу українського фахівця. Сьогодні поздоровлення з днем народження міг отримувати наставник, який привів київське “Динамо” до перемог в Кубку Кубків та Суперкубку УЄФА, а збірну СРСР вивів у фінал Євро-1988.
Там Полковник зустрів Генерала, Міхелс зламав голландське прокляття завдяки магії голів Ван Бастена, але великий поєдинок після неймовірної гри з Італією – це теж досягнення. Адже йдеться про збірну, де грали фактично тільки київські “динамівці”. Лобановський був максималістом, тому йому було мало і півфіналу Ліги чемпіонів з київським “Динамо”. Йому не подобалося, що доводиться працювати з футболістами, які не говорять зрозумілою йому мовою. Саме тому за часів Лобановського в столичному клубі не було засилля легіонерів. Це потім прийшли південноамериканці та африканці. А при Метрі грали здебільшого легіонери або з пострадянського простору, або з Балканських країн.
Валерій Васильович сприймав тренерську роботу не тільки як математику, спортивну діяльність, але і як творчість. Жив футболом, розумів його тонко і по-своєму. Він не був диктатором, оскільки диктатори не вислуховують пропозиції, а розумних футболістів Лобановський слухав мовчки.
Він умів мовчати, був розумною, вихованою і начитаною людиною. Зараз багато тренерів можуть вилаятися, але не вистачає таких, що вдало цитували б літературних класиків. Лобановський – один з рідкісних наставників, який висловлювався на користь критики, особливо конструктивною. І хоча недолюблював тих, хто зло вказував на його помилки, визнавав, що всі помиляються.
Простіше кажучи, будучи видатним тренером, залишався людиною. Лобановському було простіше привертати до себе людей, акторські дані мав. Валерій Васильович був зі старої школи футболу, ріс в післявоєнному Києві, розумів, що програма в футболі не є гарантією успіху, але алгоритм дій завжди дає більше шансів, ніж хаос.
Це важливий висновок для багатьох команд. Треба випереджати час в деталях, не шукати собі поблажок, не програвати до виходу на поле, оскільки перемогти кращих суперників можна, якщо опиняєшся на крок попереду, рухаючись не по чужих слідах, а вибираючи власний шлях. Лобановський – дуже складний, але цікавий, самобутній і справжній тренер, який багато дав радянському і українському футболу.
Дозволив київському “Динамо” повірити в можливість грандіозних перемог. Вражає, що ще у вісімдесятих роках зрозумів цінність того, що зараз з подачі Клоппа звуть “гегенпресингом” (або “контрпресинг”), і фактично описав тактику Гвардіоли у найважливішій її фазі – не контролю м’яча для заспокоєння суперників, а переходу від чужої атаки до блискавичного відповіді.
І над ким тільки не одержувало перемогу “Динамо” при Лобановському. В різні роки страждали талановиті склади “Барселони”, ПСВ, “Баварії” і “Атлетіко”. А скільки майстрів створив – від Блохіна до Шевченка! Дуже шкода, що Лобановський не зміг вийти на пенсію, щоб більше часу проводити з родиною і залишатися живим символом історичної величі свого клубу. Адже футбол отримав би унікального експерта.
Тренер допоміг би нам зрозуміти сучасні тенденції і описав їх дуже влучно та доступно для кожного. Шкода, що Лобановського немає, але добре, що він був. І єдине, що можна побажати не лише українському футболу, а й усьому світу – це щоб з’являлися тренери схожого масштабу, адже вичавити максимум з талановитих гравців можуть одиниці. Другого Валерія Васильовича не буде. Але такий тренер потрібний і важливий в будь-яку епоху. Наставник може змінити все, і Лобановський своїми успіхами це не раз доводив. Вісімдесят років тому народилася незвичайна, дуже важлива для історії футболу людина.

Кілька фактів про Валерія Лобановського

Тренував збірні ОАЕ та Кувейту

У 1990 році Лобановський прийняв пропозицію стати тренером збірної ОАЕ з футболу. За два роки він зміг вивести команду на 4 місце на Кубку Азії – це був найкращий результат в історії збірної цієї країни. У 1994 – 1996 роках був тренером збірної Кувейту, яку зумів вивести на Кубок Азії 1996 року і привести до бронзи на Азіатських іграх 1994-го – це також найкращий результат команди.

Обожнював джаз

Гравцям і тренерському складу “Динамо” давали абонементи в Театр російської драми та в оперний театр. Лобановський дуже любив влаштовувати для команди заходи на кшталт походів в кіно або усілякі екскурсії. Він був людиною інтелігентною та ерудованою, прагнув і привити підопічним потяг до прекрасного.
Ще Лобановський обожнював джаз. Йому з Чилі привезли рідкісні на той час пластинки з американським джазом. Він дуже зрадів цьому подарунку.

Був дуже впертим

Про впертість Лобановського ходили легенди. Будь-яке його рішення ставало остаточним і зворотної сили не мало. Дискусії були неможливі.
Однією з улюблених приказок-афоризмів Валерія Васильовича була така: “Ми з розумінням ставимося до вашого нерозуміння. Але залишаємо його... без уваги!”

Боявся цифри 13

Лобановський вірив в магічну сутність цифри 13 і забороняв футболістам виходити під цим номером на поле. Він особисто перевіряв комплекти одягу, і якщо знаходив футболку з написом 13, то викидав її в смітник.
По дорозі з роздягальні до поля Лобановський намагався не наступати ногою на лінії розмітки бігових доріжок і на тріщини в асфальті. Завжди ретельно переступав їх.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9492 / 4.45MB / SQL:{query_count}