Уражені бойкотом

Цими днями в українському спорті головною темою стала ситуація навколо останнього в сезоні етапу Кубку світу з біатлону, який пройде в російській Тюмені

фото: 1tv.com.ua
Вітчизняні біатлоністи були не проти поїхати на цей етап, однак на заваді стали чиновники. Як повідомив віце-президент Національного олімпійського комітету (НОК) України Володимир Бринзак, українські спортсмени будуть бойкотувати всі змагання на території Росії: “Таке рішення прийняте на державному рівні не тільки у відношенні до біатлоністів. Відтепер українські збірні з усіх видів спорту не будуть брати участі в змаганнях, які проводять на території Росії”.
Бринзак також зазначив, що ці заходи є тимчасовими і були прийняті тільки після тривалої бесіди з представниками державної влади. Функціонер висловив сподівання, що незабаром ситуація розрядиться і українські атлети знову зможуть приїжджати в Росію, щоби боротися за медалі нарівні зі спортсменами з інших країн.
Історія з бойкотом турнірів почала розвиватися після появи на  Facebook-сторінці міністра молоді та спорту України Ігоря Жданова запису про те, що збірна країни з біатлону повинна проігнорувати етап Кубку світу в Тюмені (з 22 по 25 березня 2018 року).
“Федерації біатлону Канади та Чехії заявили про бойкот змагань у Тюмені. Я переконаний, що й українські спортсмени повинні підтримати цю кампанію.
Як міністр і громадянин я виступаю за бойкот. Росія – держава-агресор, яка окупувала частину нашої території.
В цій країні допінг став частиною спортивної політики. Думаю, Національна федерація біатлону прислухається до свого міністра спорту. Ми будемо звертатися до всіх міжнародних федерацій із проханням не призначати міжнародних змагань на території держави-агресора і злісного порушника всесвітнього антидопінгового кодексу”, – написав чиновник.
Увечері того ж дня Жданов сповістив на своїй сторінці, що мав бесіду з Бринзаком, який є не лише віце-президентом НОК, а й очільником Федерації біатлону України:
“Обговорили ситуацію навколо тюменського етапу Кубку світу. Держава не має права втручатися в діяльність спортивних федерацій, адже це незалежні громадські організації. Однак у всіх правилах є винятки.
Пояснюється це тим, що мовиться про державу-агресора, яка систематично нехтує міжнародне законодавство, у тому числі в сфері спорту. Нами було прийняте спільне рішення – збірна України не братиме участі в дев’ятому етапі Кубку світу у Тюмені”.
Окрім того, друга команда України пропускає етап Кубку Міжнародного союзу біатлоністів (IBU) у Ханти-Мансійську, який триватиме по 17 березня.
З одного боку, будь-який громадянин України ніби мав підтримати це рішення, якби не одне “але”. Як відомо, спорт повинен бути поза політикою. Спорт повинен об’єднувати будь-які сторони конфлікту. І заради спорту можна якийсь час забути про ці конфлікти. Це яскраво було продемонстровано на останній Олімпіаді в Кореї, коли під один прапор стали спортсмени з Північної та Південної частин півострова.
Ігор Жданов наполягав на тому, що спортсмени з Канади та Чехії заявили про бойкот, але там про це говорили насамперед самі спортсмени, які зайняли цю позицію ще з того часу, як пролунали перші звинувачення російських біатлоністів у вживанні допінгу. А в нас про бажання спортсменів узагалі ніхто не питав, у чому чесно зізнався Володимир Бринзак: “Особисто не радився зі спортсменами. Вони переїжджають із Контіолахті в Осло, я їх не чув і не бачив. Поки не було у нас контакту”.
Згадується ситуація з бойкотом шахістки Анни Музичук, яка не поїхала на чемпіонат світу з бліцу та швидких шахів. Тоді вона написала на своїй сторінці у  Facebook:
“Через кілька днів я втрачу обидва свої чемпіонські титули – один за другим – просто тому, що вирішила не їхати до Саудівської Аравії. Не граймо за чиїмись правилами, не носитимемо абайю, не ходитимемо із супроводом на вулицю і взагалі не відчуватимемо себе вторинною істотою.
Рівно рік тому я виграла обидва ці титули і була найщасливішою людиною в шаховому світі, тепер же я почуваюся дуже погано. Я готова боротися за свої принципи і пропустити турнір, який міг би принести більше грошей, аніж десяток турнірів разом узятих.
Це все дратує, але найбільше те, що нікому нема до цього діла. Це по-справжньому гірке відчуття, але я все одно не змінюватиму своєї думки. Те ж саме стосується й моєї сестри Марії: я дуже рада, що вона розділяє мою точку зору. І так, для небагатьох, кого це все ще хвилює, – ми повернемося!”
Це повідомлення спричинило справжній фурор і було підтримане чималою кількістю людей, однак офіційно Міністерство молоді та спорту ніяк не відреагувало на цей пост і на позицію Музичук. Можна висловити припущення, що сталося це через те, що на ньому важко було проводити піар-акції.
Інша річ – етап Кубку світу в Тюмені. Чиновникам все одно, що неучасть української чоловічої команди цілком може позначитися на місці в Кубку націй, де наступного сезону в нашої команди буде менша квота спортсменів. Ситуація ще більше двозначна, оскільки Україна досі не розірвала дипломатичні та торговельні  стосунки з країною-агресором. Бойкот спортивних змагань це одне, а гроші – зовсім інше.
Зазначимо, що в 2018 році на території Росії пройдуть ще кілька міжнародних змагань. І якщо чемпіонат світу з хокею серед юніорів (19 – 29 квітня) і чемпіонат світу з футболу (14 червня – 15 липня) можна сміливо бойкотувати (там наші команди не представлені), так само можна заплющити очі на чемпіонат світу з боксу серед студентів (2 – 7 вересня) і на тенісні турніри в Москві під егідою WTA і ATP-турів, то що робити з чемпіонатом Європи із боротьби (30 квітня – 6 травня) і  чемпіонатом світу зі стрибків з трампліна (7 – 20 листопада)? А на цих змаганнях українці цілком можуть сподіватися медалей, подеколи і найвищого ґатунку. Чи можна спортсменам забороняти брати участь в змаганнях, які можуть вписати їхні імена в історію, дадуть можливість отримувати державну стипендію від того ж Міністерства молоді та спорту? Від бойкоту найперше потерпають саме спортсмени, яких позбавляють можливості показати те, заради чого вони тренуються і чим займаються! Звичайно, їх не позбавляють роботи, але позбавляють можливості показати результат цієї роботи!
І все це відбувається на тлі того, що найближчим часом міжнародних змагань в Росії взагалі стане набагато менше. Нова редакція кодексу WADA, яка набуває чинності з 1 квітня, забороняє міжнародним федераціям віддавати міжнародні турніри країні, яка порушує антидопінгові правила.
Досить чітко різницю між популізмом та щирою позицією продемонстрував офіційний сайт Федерації біатлону України. Точніше ті люди, які працювали над сайтом, на якому вчора можна було прочитати лише таке повідомлення: “Патріотизм в Україні перестав відповідати своєму визначенню. Патріоти тепер не ті, що мислять і намагаються зробити щось на благо держави, а ті, що найголосніше кричать “Москаляку на гілляку!”. Саме останні знаходять підтримку широких мас, а розумні люди цим уміло користуються. Це дорога в нікуди. Текст не має відношення до Федерації біатлону, це послання виключно від того, хто займався сайтом”.
І наостанок як аналогію хочеться подати ситуацію з бойкотом чемпіонату світу з футболу з боку Великобританії: там спортсменам ніхто не забороняє брати участь у футбольному турнірі. Там можуть заборонити чиновникам їхати на ці змагання…

P.S. Вчора Міністр молоді і спорту Ігор Жданов своїм наказом офіційно заборонив українським спортсменам брати участь у змаганнях, що проходять в Росії.
“Я підписав новий наказ – про те, що згідно із нещодавно прийнятим законом України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях”, українські спортсмени не братимуть участь в жодних змаганнях, що проходять на території РФ”, – написав він на своїй сторінці у  Facebook.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7133 / 4.42MB / SQL:{query_count}