На лижах швидкості

Ігор Лапиков, президент Асоціації професійних гірськолижних інструкторів України, рекордсмен України, про спідскіїнг і проблеми в роботі професійних інструкторів

За останні роки любительський гірськолижний спорт стрімко розвивається в Україні. У багатьох зимовий відпочинок асоціюється саме з катанням на лижах. А хто не любить швидко спускатися з гори? Проте є ті, хто робить це не просто швидко, а з такою швидкістю, якій позаздрять навіть деякі автолюбителі. Саме вони приймають участь у змаганнях зі спідскїінгу, де не важливий час, а найголовніше – розвинути максимальну швидкість. А єдиний українець, який вирішив так кататися – призер і переможець українських, радянських та міжнародних змагань із гірськолижного спорту, майстер спорту СРСР (тренер, інструктор), учасник українських та міжнародних змагань ветеранів гірськолижного спорту, президент Асоціації професійних гірськолижних інструкторів України (АПГІУ) Ігор Лапиков. Людина, яка є власником рекорду України зі швидкості спуску на лижах.

Сім’я однодумців

– В гірськолижному спорті є чимало дисциплін, хоча, напевно, лише справжні шанувальники зможуть розповісти чим відрізняється той чи інший вид дисципліни, а що таке спідскіїнг?
– Спідскіїнг – швидкісний спуск, але не у звичному уявленні. Взагалі його вважають одним з найбільш видовищних неолімпійських видом змагань, який ледь не став олімпійським. Однак, на жаль, коли в програму зимових Олімпіад в Альбервілі його включили як виставковий, сталася трагедія і загинув один із спортсменів. А Олімпіада і смерть – це речі несумісні, тому подальші спроби включити його в олімпійську сім’ю стали практично неможливі. Можливо, в майбутньому ситуація зміниться, однак і зараз саме цей вид вважається найбільш небезпечним і кількість смертей у ньому одна з найбільших, тому сподіватися важко.
Для проведення змагань із спідскіїнгу, треба виконати чимало умов, проте загалом це досить демократичний вид спорту. Тут не дивляться на вік, скажімо, я є найстарший учасник у категорії SDH (Speed Downhill). 
Розрізняють два види спідскіїнгу. Є SDH – це швидкісний спуск за класичними правилами, з лижами завдовжки 2 метри 18 сантиметрів. Екіпірування спортсмена повністю повторює екіпіровку змагань зі швидкісного спуску в Кубку світу. За цим дуже уважно слідкують. Скажімо, минулого року мене не допустили до змагань в Андоррі, оскільки на моєму костюмі не було пломби FIS (міжнародної федерації гірськолижного спорту). 
Є ще Speed S1. Аби зрозуміти різницю можна уявити собі кільцеві автоперегони німецьких автовиробників і перегони в класі „Формула 1”. В S1 йде зовсім інше обладнання спортсменів, які використовують латексні костюми, спойлери, спеціальні шоломи та лижі завдовжки 2.38 метри (є і ті, хто виступають на лижах 2.39 м). Саме спортсмени які виступають у цьому класі й встановлюють головні рекорди швидкості. 

Іван Орігоне після встановлення рекорду швидкості на лижах 254,958 км/год.
Стосовно рекордів швидкості та трас. Особисто я приймав участь на етапах Кубка світу в Андоррі, в шведській Ідре і французькому містечку Варс. Перші дві траси не дуже швидкісні. Наприклад, в Андоррі в мене був результат 153 км/год., а у переможця результат був 157 км/год. (в категорії SDH) . В Ідре, на жаль, в мене були проблеми зі змащуванням лиж. Це була моя особиста помилка, оскільки думав, що в березні буде тепла погода, а було мінус 10 градусів. І якщо в перші тренувальні дні я їхав на рівні з іншими учасниками, то в день змагань програв дуже багато.  В S1 спортсмени на цих трасах розганяються до 170-175 км/год.     
А є траса у Варсі – саме там встановлюються головні рекорди швидкості. У Варсі, минулого року, італійцем Іваном Орігоне був побитий світовий рекорд, який тепер становить 254,958 км/год. Французька траса набагато довша, завдяки цьому і є можливість демонструвати високі швидкості. Але є багато нюансів. Скажімо, минулого року старт давали з 3/4 гори і з 1/2 гори і на тренуваннях усі розвивали досить великі швидкості. Але під час кваліфікаційних змагань старт опустили ще нижче і в усіх знизилися показники швидкості. А фінал був взагалі відмінений через вітер, і саме через мене, оскільки під час спуску мене ледь не знесло з радіусу. Судді довго вагалися, я теж думав чи виходити далі на старт чи ні, але потім „відпустило” і рвався в бій, але мене запитали „тобі ще мало?” і відмінили фінал. Проте саме там я встановив своє найбільше досягнення (170 км/год.). Після цього я поїхав додому, а у Варсі були проведені змагання серії Masters. Це не класичні етапи Кубка світу, а платні змагання, до яких не усіх допускають. Саме тоді учасники стартували з самого верху гори. Наприклад, ті хлопці, які на Кубку світу, як і я, демонстрували результати 170 км/год., відразу почали їхати зі швидкістю 190 км/год. 
І тоді ж встановив свій рекорд Іван Орігоне. 
– При таких великих швидкостях, яким чином можна втримати рівновагу?
– Аеродинамічна стійка, численні тренування і величезне бажання жити (сміється). Так, цей спорт найбільш смертельний, але він ж і найшвидший немеханічний вид. Спортсмени рухаються швидше, аніж парашутисти.
– Ви розповідали про три траси, а де ще можна займатися цим видом спорту? 
– Займатися можна де завгодно, я говорив про три основні траси де проводять змагання.
– В Україні подібні траси є?
– Немає. Хоча підготувати подібну трасу, скажімо для швидкості 150 км/год. – це не проблема. Головне, щоб був прямий схил, радіус (вихід із траси) був нормальний, і швидкість вітру не заважала. Гальмувати та розкриватися, навіть на моїх не дуже великих швидкостях – дуже важко. А коли вітряно, то в SDH, на це дивляться досить демократично, а в S1, будь-який порив бокового вітру виносить спортсмена відразу в лікарню. Тому, якщо не ставити завдання побити рекорд швидкості, то подібні змагання можна проводити будь-де, адже перше місце можна зайняти і зі швидкістю 110 км/год. Але в Україні змагання зі звичного швидкісного спуску не проводять, що говорити вже про спідскіїнг?
– Хто може приймати участь у змаганнях?
– Будь-хто. Але є багато факторів. Для цього і проводять кваліфікації, де працює ціла команда, яка визначає готовий спортсмен взяти участь в основних змаганнях чи ні. Будь-яка помилка в кваліфікації призводить до зняття зі змагань. Організатори не хочуть зайвий раз ризикувати життям.  
Не варто забувати, що це важкий екстремальний спорт, дуже дорогий, в якому змагання проводяться не дуже часто, а подеколи можна довго чекати на сам старт, оскільки погодні умови не дозволяють нормально провести спуск. Але коли два роки тому я в ньому робив перші кроки, мені казали, що там сім’я (сміється). 
І так і було. Всі мене прийняли тепло, ховали від фейсконтролю коли були проблеми з комбінезоном. Швед Ларс Бесков навіть дав свій, на час спуску.
– Важко було пристосовуватися до таких швидкостей? 
– Коли я готувався минулого року до спуску в Андоррі, я практично цілий рік подумки проходив цю трасу. Але ця траса якось мені “пішла”. Хоча і лижі були не дуже підготовлені, і потрапив на „полочку”, і трохи полетів над трасою. І розвинув швидкість 153 км/год. А приїхав у Варс, здавалось би швидкості збільшилися на якість 20-30 км/год. При тому, що те саме екіпірування, ті самі окуляри – ніби все те саме. Проте різниця була колосальна. 
У півфіналі організатори чекали поки пройде хмара, вигляне сонце і давали старт спортсменам. Перед мною впав іспанець, його збирали по трасі, доки прилетів гелікоптер, поки його забрали, я стояв і чекав на горі. Психологічно було трохи важкувато на це дивитися. Але налаштування було нормальне і я поїхав. І відразу очі накрили сльози, немов лінзи вставили. А я нагадаю, їхав в комбінезоні Бескова, який від мене вищий і ширший, спершу радів що аеродинаміка буде кращою, проте коли доїхав до радіусу, костюм надувся немов куля і я приземлився на “п’яту точку”. Але добре, що фінішував. 
– Скільки українців приймають участь у змаганнях?
– Один я. Проте мене й Україну, через усі мої пригоди, судді вже знають (сміється). Цікаво, що коли спортсменів викликають на старт, то суперзірок називають по іменах, решту – за номерами, а мене вже – по прізвищу.

Коли безпека не на першому місці

– Ви також є президентом Асоціації професійних гірськолижних інструкторів України. У нас за останні роки стрімко розвивається любительський гірськолижний спорт. Відкривається чимало баз, облаштовуються спуски. Який попит на інструкторів?
– Ми готуємо інструкторів для усіх курортів України. Є курорти, де мають власні школи інструкторів, але вони працюють лише на себе. Цього року ми підготували близько 50 інструкторів. Хлопці йдуть до нас отримують чимало знань, адже заняття проходять вісім днів по 12 годин. Проте зараз цікава ситуація, коли попиту саме на професійних інструкторів практично немає. Курорти більше стурбовані заробітком, їм не потрібні професійні інструктори, з сертифікатами, вони беруть будь-кого. Ось, скажімо, ви вирішили, що вмієте стояти на лижах, і вирішили заробити на навчанні. Йдете до власників курортів і кажете, що ви хочете цим займатися, а вам говорять, що віддавайте певний відсоток із заробітку і можете працювати. Жодної мови про безпеку, якості навчання, знання бодай про першу медичну допомогу не йдеться. 
– Чому так і як можна змінити ситуацію?
– В нас немає закону про те, що на горі мають право займатися інструктажем, лише професійні інструктори з належними документами. А як можна змінити це? Напевно необхідні якісь законодавчі кроки. Зараз ми їздимо по курортах, проводимо бесіди. Де є добрі знайомі, вони все чудово розуміють і просять нас провести в них курси. І це непоганий крок, адже ми вчимо не лише тому як правильно вчити кататися на лижах, а й даємо чимало теоретичних знань. Правила першої медичної допомоги, правила поводження під час лавин та інші речі, які необхідні для подальшого безпечного навчання охочих.
– Хто може стати інструктором?
– Практично будь-хто. В цьому немає якихось обмежень. Але повторююсь, на жаль, більшості не потрібні сертифікати, якщо вони можуть і так домовитися з власниками курортів. 

– Чи українські сертифікати мають міжнародний стандарт?
– Поки ні. АПГІУ зараз єдина українська організація, яка входить до міжнародної асоціації лижних інструкторів (ISIA) на правах спостерігача. Але поки ми туди ще не вступили. Цього року мала приїхати інспекція ISIA, аби надати нам повноправне членство. Проте ми вирішили, що наразі не готові й нам необхідно ще поїздити на семінари ІSIA, аби більш ретельно підготуватися до вступу. Адже вони самі нас просять пришвидшити цей процес, але для цього треба бути максимально підготовленим.
– Ви як інструктор, можете дати оцінку, наскільки змінився рівень майстерності звичайних туристів за останні п’ять-десять років?
– Звичайно, суттєво підріс. По-перше, в Україні з’явилося чимало нових схилів. Навіть у Львівській області є чимало нових цікавих і непогано підготовлених, окрім усім відомого Славського. Є ще Буковель та інші курорти. Це спричинило зростання рівня майстерності інструкторів. З’явилися гірськолижні школи, які возять своїх інструкторів на навчання за кордон. Це дає поштовх для професійного спорту. Проводяться змагання. Так, на міжнародному рівні ми поки далекі від топових місць, але йде рух і рано чи пізно він дасть результат.


коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7294 / 4.47MB / SQL:{query_count}