Історія без історії

Чи став двобій “Барселона” – ПСЖ найкращим матчем сучасності?

фото: getty images (3)
Доданий час матчу “Барселона” – ПСЖ. У штрафному ПСЖ зібралися абсолютно всі, включаючи воротаря “Барси” Тер Штегена. До цього моменту каталонський клуб уже зробив щось фантастичне: спочатку господарі повели з рахунком 3:0, а потім повернулися в гру після голу Кавані, який, як здалося, поставив шах і мат всіма зусиллями “Барси”. Але нема, наприкінці наполеглива “Барселона” дарує надію своїм фанатам – усього лише один гол залишився... Штрафний на п’ятій доданій хвилині. Геніальна передача Неймара, котячий стрибок Роберто – м’яч у сітці. Напевно, можна написати цілу книжку, яка буде називатися “Що робили люди по всьому світу, коли “Барса” забила шостий гол”. Однак по завершенню зустрічі, коли вщухли емоції, постало питання, чи насправді це був суперматч? І чи увійде він в історію так само, як свого часу найвеличніші камбеки у фінальних матчах Ліги чемпіонів “Баварія” – МЮ та “Ліверпуль” – “Мілан”. Справа в двох спірних пенальті, які розділили футбольний світ навпіл. Сьогодні ми спробуємо подивитися на це з двох різних аспектів, а на чийому боці стати – вибір кожного з нас...

Ми це зробили!

Каталонський клуб своїм грандіозним камбеком не тільки забезпечив собі прохід до наступної стадії Ліги чемпіонів, не тільки переписав футбольну історію. “Барселона” наочно показала, що саме футбол – найкращий вид спорту в світі. Найкраща гра. Тому що жодна інша гра не дарує такої кількості емоцій, як футбол. Ніщо на світі не здатне відразу привести мільйони людей по всьому світу в стан екстазу і невгамовної радості. Тільки його величність Футбол. І за цю блискучу демонстрацію “Барсі” варто аплодувати стоячи, знімаючи перед нею капелюха. Якими б не були ваші клубні пристрасті, не можна не визнати: “Барселона” – дійсно грандіозна команда.
Незважаючи на ряд суперечливих рішень головного арбітра зустрічі, каталонці заслужили перемогу. Хто в них вірив після 4:0 на “Парк де Пренс”? Майже ніхто. Проте вони вийшли на газон “Ноу Камп” не з думками “далі вже не пройти”, а з чітким усвідомленням, яке найкраще висловлює плакат одного з уболівальників “Барси”, продемонстрований в трансляції після фінального свистка. На плакаті було написано: YES WE CAN. І гравці “Барси” розуміли: вони реально можуть створити історію. З їх зарядженості на боротьбу і готовності вгризатися в кожен м’яч стало зрозуміло: ця команда вірить у себе, навіть перебуваючи в безвихідному становищі. Подальшим розвитком подій вона це довела.

Хтось скаже: “Барсі” дуже пощастило, безумовно, “гранатовим” і справді дуже пощастило. Обидва пенальті дуже спірні. Але ж у футбольних правилах хитрість не заборонена, чи не так? І якщо ти бачиш, що можеш заробити пенальті, акуратно підставившись під удар захисника, то що тобі заважає це зробити? Правильно, нічого.
Тому не варто загострювати увагу на цих пенальті. Адже “Барселона” вийшла в наступний раунд ЛЧ не за рахунок них, а за рахунок свого непохитного характеру і невичерпної волі до перемоги. І ці пенальті стали не наслідком якоїсь випадкової атаки “Барси”, а її методичного тиску на ворота Траппа. Гол Кавані вже начебто мав остаточно охолодити запал каталонців. Але вони, очевидно, надію на перемогу не втратили навіть тоді. І не кинули грати, не стали догравати матч. Ні, це не їх стиль. Боротися і шукати, знайти і не здаватися – ось це про них. Тому вони і виграли цей матч і цю двоматчеву битву з ПСЖ.
А французів шкода. Начебто все вони робили правильно: глибоко оборонялися, виносили м’яч зі стрічки, стелилися у підкатах. Але все одно примудрилися розгубити свою суперкомфортну перевагу в чотири м’ячі. Втім у цьому винен сам ПСЖ: реалізуй Кавані і Ді Марія свої виходи віч-на-віч з Тер Штегеном, і тоді б велика крапка в цьому протистоянні була б поставлена остаточно на користь ПСЖ. Але вони цього не зробили. Чи могли парижани тоді подумати, що ці нереалізовані футбольні булліти їм дуже гірко відгукнуться? Мабуть, ні, адже майже весь світ після голу уругвайця Кавані порахував, що квиток в 1/4 фіналу ЛЧ вже на руках у Парижа.
Звичайно, вся “Барселона” була феєрична і неповторна: Іньєста в ситуації з другим голом зіграв п’ятою так, як не зіграв би ніхто інший, Роберто забив рятівний шостий м’яч, Суарес відкрив рахунок уже на третій хвилині... І все ж кращий – однозначно Неймар. Зароблений пенальті, гол  зі штрафного, забитий пенальті і нарешті – кульмінація – диво-передача на останній доданій хвилині, яка увінчалася шостим голом. Повний результативний комплект від геніального бразильця, який затьмарив навіть Мессі.
Як би не було, але каталонці створили казку, яка вчить усіх: борись до кінця, вір у себе за будь-яких обставин. Адже  вони неймовірні.

Штучний результат

Великий матч? Фантастичний камбек? Неймовірна “Барселона”? Для каталонських уболівальників, напевно, так. Але для тих, хто просто хотів подивитися, чим відповість іспанський клуб на 0:4, аж ніяк. Якось не лягає жоден із наведених епітетів на цю зустріч. Технічно все правильно – вперше в історії єврокубків команда, яка програла з різницею в чотири м’ячі, змогла відігратися і пройти далі. А за емоціями... Все занадто награно.
Адже як все було? Дві помилки французького захисту (2:0). Ідеальний удар зі штрафного (4:1). Чесний гол з гри (6:1). І два пенальті: сумнівний (3:0) і надуманий (5:1).
Їх могло бути і більше, тому як падали гравці “Барселони”, здавалося, навіть при контакті з потоком повітря від опонента, якій пробіг поруч. Відповідь на питання – свідомо чи ні йшов Ней­мар на контакт із головою Томаса Меньє – ми дізнаємося, ймовірно, тільки з мемуарів бразильця. А ось наміри Луїса Суареса були очевидними навіть без повтору. Актор з нього так собі. І Станіславський, думається, не тільки вимовив би своє знамените: “Не вірю!”, але ще й запустив би чимось в уругвайця – вже так неприродно той зображував пекельні муки після контакту з Маркіньйосом. Але для арбітра матчу Дениса Айтекіна лицедійство каталонського нападника здалася цілком переконливим.
А ще в штрафному майданчику “Барселони” був і незафіксований фол проти  героя першої гри. “Очевидно, що я порушив правила в боротьбі з Ді Марією”, – зізнався Маскерано після матчу. Ймовірно, саме через очевидність цього порушення іспанські режисери так і не показали повтор моменту. А п’ять доданих хвилин до другого тайму? Звичайна справа в Англійській Прем’єр лізі, але не в Лізі чемпіонів. Можливо Айтекіну самому стало цікаво – зуміють чи ні?

Безперечно, ПСЖ виглядав жахливо. Від команди двотижневої давності не залишилося і сліду. Париж зміг оговтатися тільки після 0:3. Ді Марія, який вийшов на заміну, додав руху в атаці. Кавані створив гол, потрапив у штангу і в ще одному епізоді не зміг переграти тер Штегена.
Безумовно, французький клуб не заслужив у цій грі не тільки перемоги або нічиєї, але навіть і поразки з пристойним рахунком. Це не підлягає жодному сумніву. Однак два дивних пенальті і ще один, не призначений на їх користь – чи не занадто жорстоке “покарання” за жахливу гру і неправильну тактику?
“Кому потрібен такий ПСЖ у чвертьфіналі?” – лунає з вуст шанувальників каталонців. А кому там потрібна “Барселона” двотижневої давності? У першому матчі на полі не було каталонців, у другому – парижан. У першому матчі був прекрасний ПСЖ, у другому – “Барса”. Однак по суддівству в Парижі ні в кого питань нема. А ось бригада Айтекіна не змогла залишитися непомітною.
На жаль, поняття “інфляція” перестало бути чисто економічним терміном. Нині знецінюються і спортивні подвиги. “Великий матч”, “матч десятиліття”, “неймовірний камбек” – подібного роду епітети щедро “присуджуються” матчам, які претендують на це лише за “формальними” ознаками, а то і не претендують зовсім.
Цей матч не був великим. Так, самовіддача каталонців була приголомшливою, але їх картинні падіння і постійні випрошування штрафних зводили нанівець усі симпатії до них.
Камбек не можна назвати неймовірним – він не був чистим – помилки суддів вплинули на результат матчу. Тому не покидало відчуття штучності результату. Весела гра з суддівськими помилками, великою кількістю голів, симуляціями, приголомшливою атмосферою на стадіоні. Гра, яка залишила слід у статистиці єврокубків, але не стала в ряд історичних ігор. Наприклад, з дійсно приголомшливим камбеком “Ліверпуля” в фіналі Ліги чемпіонів 2004/2005 з “Міланом” або з неймовірним завершенням фіналу Ліги 1998/1999 між “Манчестер Юнайтед” і “Баварією”.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7418 / 4.42MB / SQL:{query_count}