Втеча на інший берeг Чорного моря

Нинішнє зимове трансферне вікно в Україні проходить під турецьким прапором

фото: kardemirkarabukspor.org.tr
Починаючи з кінця грудня і до початку січня кожен день у місцевій пресі з’являлося по кілька новин про інтерес, можливі переговори та домовленості, що стосуються футболістів українських клубів. У підсумку реальних переходів відбулося не так вже і багато, однак до закриття в Європі трансферного вікна ще є час, тож на інший берег Чорного моря цілком можуть вирушити ще кілька футболістів із української першості. Наразі ж маємо п’ять трансферів. Так Олександр Караваєв був орендований “Фенербахче” до кінця сезону. Олександр Рибка, Євген Селезньов та Андрій Близниченко перейшли в “Карабюкспор”. А Олександр Кобахідзе перебрався в “Гезтепе”. Окрім того турки проявляли зацікавлення до Ярослава Ракицького (захисника хотів бачити “Бешикташ”, Едуарда Соболя (так само з боку Бешикташу”),  Домагоя Віди (знову “Бешикташ” та “Галатасарай”), Сергія Сидорчука (“Фенербахче”) та Олександра Гладкого (“Аланьяспор”). 

Чому турки?

Зацікавлення турецьких клубів футболістами з української першості можна пояснити багатьма факторами. Наші футболісти на виду у турків, оскільки в останні роки хтось із українських команд постійно протистоїть турецьким, а в цьому сезоні їх шляхи взагалі сплелися. “Зоря” грала проти “Фенербахче”, “Шахтар” зустрічався з “Бешикташем” і “Коньяспором”, “Динамо” протистояло “Бешикташу”, та й національні збірні зустрілися у відборі на ЧС-2018. Та якщо раніше багатьом українським виконавцям було не вигідно фінансово покидати Україну, нині ситуація кардинально змінилася.
Падіння рівня зарплат – одна з найболючіших тем (якщо не найболючіша) для українських футболістів. Безсумнівно, раніше футбольні заробітки були невиправдано завищені і потребували перегляду. Але відмовлятися від хорошого дуже важко і болісно, тим більше, що футболістам стали пропонувати умови в кілька разів гірші.
Якщо раніше у всіх футбольних клубах України без проблем штампували контракти з окладами в 10-20 тисяч доларів (а то і вище), то зараз середній рівень упав до 6-8 тисяч доларів. Звичайно, це не стосується грандів, де поки утримують колишній рівень (хоча в “Динамо” деяким гравцям також пропонували зниження окладу). Але в деяких інших клубах УПЛ ситуація дійшла до того, що футболісти заробляли по дві тисячі доларів.
Колишні ласі контракти пішли в небуття повністю, враховуючи, що майже зникли преміальні і різні бонуси. Зараз усі дбають вже тільки про те, щоб вчасно отримати зарплату, не особливо розраховуючи на преміальні.
Натомість у Туреччині присутня стабільність, благополуччя і, найголовніше, непоганий заробіток. Турецькі клуби ведуть спосіб життя на іншому рівні і ставлять перед собою зовсім інші цілі. Від цього конт­ракти футболістів розраховані на суми в 10-15 тисяч доларів, а в стамбульських грандів – у кілька разів вищі (залежно від статусу гравця).
Це все зумовлено хорошим менеджментом турецької Суперліги. Найважливішим фактором благополуччя турецького футболу є спонсорський ТВ-контракт. Близько 700 мільйонів доларів за сезон розподіляються між клубами за трансляції. Контракт між транслятором Digiturk і Суперлігою розрахований на 5 років і, згідно з прогнозами, призведе до збагачення всіх без винятку клубів елітного дивізіону. У деяких збільшення бюджету складе мало 50%. На даний момент Суперліга знаходиться на шостому місці (відразу після європейських топ-ліг) за доходом від телетрансляцій. В Україні за весь ТВ-пул УПЛ клубам було запропоновано 102 млн грн (близько 3,6 млн доларів) і це в 20 (!!!) разів менше.
Тож турецькі клуби можуть витрачати і запрошувати більше якісних гравців, ніж це було раніше. Інша справа, що не кожен кваліфікований футболіст із Європи погодиться переїхати до турецького чемпіонату, з огляду на його відносну східну екзотичність і високу терористичну загрозу в країні. Але з України туди готові їхати хоч зараз.
Цілком можливо, що в Туреччині звернули увагу на українських футболістів, вважаючи їх досить кваліфікованими. А з огляду на нестабільну фінансову ситуацію в українських клубах, турки були впевнені, що запропонованими конт­рактами зможуть заманити до себе сусідів по Чорному морю.

фото: fenerbahce.org

Чи буде прогрес?

Не варто забувати і про те, що будь-який футболіст хоче прогресувати. Це раніше (ще 3-4 роки тому) УПЛ не поступалася і в чомусь перевершувала турецьку Суперлігу, а зараз поступається їй за якістю мінімум у 2-3 рази. Так, у Туреччині теж далеко не всі команди на хорошому рівні, але в Україні йде загальний тотальний регрес. Якісних виконавців стає менше, майже всі хороші легіонери поїхали, в результаті чого впала і якість футболу. Що й казати, якщо після втрати когорти хороших гравців “Ворскла” запрошує на перегляд не тільки ряд футболістів з першої і другої ліг, але навіть аматорів! У такому випадку при мізерних умовах молодий (та й будь-який за віком) футболіст просто не зможе прогресувати.
А ось у Туреччині неозброєним оком помітний вектор прогресу. Маючи гроші, команди значно покращують свою інфраструктуру. Звичайно, в турецькій Суперлізі між грандами і рештою клубів існує велика різниця. Три провідні команди Туреччини забирають практично всю увагу на себе, а іншим доводиться з цим миритися. Втім це не заважає дрібним клубам розвиватися по всіх фронтах. Маючи стабільність і тверді фінансові гарантії, навіть маленькі клуби при правильному керівництві здатні прогресувати і в турнірній таблиці складати конкуренцію грандам. А жива конкуренція – це прямий “інструмент” для розвитку і команд, і футболістів зокрема.
І приїзд сильних легіонерів (дійсно сильних) також може внести свою лепту в підвищення рівня турецького футболу. Тож якщо українські футболісти зуміють довести свою конкурентоздатність, вони будуть прогресувати.

Перші млинці 

Дехто з українців уже встиг зіграти перші матчі в своїх клубах. Так Євген Селезньов відзначився дебютним голом у турецькому чемпіонаті. Мало того, що досвідчений форвард “Карабюкспорому” заробив пенальті у ворота одного з флагманів місцевого футболу “Галатасарая”, так ще і особисто реалізував удар з точки.
Щоправда, до цього Селезньов встиг отримати жовту картку, а за 15 хвилин до закінчення матчу і зовсім покинув поле через травму. У цьому ж поєдинку дебютував за “Карабюкспор” і недавній партнер Євгена по “Дніпру” Андрій Близниченко. Молодий півзахисник навіть встиг на пару хвилин перетнутися на полі зі своїм досвідченим земляком, проте результативними діями в матчі не відзначився.
А ось Олександр Караваєв, схоже, вже повністю обжився на турецькій землі. З перших контрольних матчів вихованець “Шахтаря” виглядав вельми солідно, встигаючи буквально всюди, і цілком логічно, що Дік Адвокат довіряє гравцеві збірної України місце в стартовому складі. Так було і в гостьовому кубковому матчі проти “Генчлербірлігі” (2:2). У Туреччині за регламентом розіграш другого за значущістю трофею проходить по груповій системі, і зараз “Фенербахче” займає в своїй групі другу сходинку. У поєдинку з “Генчлербірлігі” Караваєв відкрив рахунок своїм голам в офіційних матчах, головою вразивши ворота суперника на 26-ій хвилині після навісу Мирослава Стоха. До слова, тренерський штаб “Фенербахче” в цій грі представив шанс проявити себе багатьом футболістам, які не потрапляють до стартового складу, чим і пояснюється лише нічийний результат.
А ось у матчі проти недавнього суперника “Шахтаря” “Істанбула ББ” Олександр був не настільки помітний. Український півзахисник мав шанс відзначитися після передачі екс-“динамівця” Джермейна Ленса, але пробив неточно, а крім того, отримав жовту картку.
Залишається лише сподіватися, що український десант у Туреччині не загубиться, як це сталося з українцями в Німеччині чи Іспанії.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7291 / 4.43MB / SQL:{query_count}