2008. Люди і події (спорт)

Версія "Пошти"

klicko.jpg 

Серед безлічі українських спортсменів, які проявили себе 2008 року, звісно, найбільше відзначилися вітчизняні боксери, а особливо Віталій Кличко. Чотири роки Кличко-старший не з'являвся на рингу в якості спортсмена. Перша його спроба повернутися була вкрай невдалою і завершилася травмою, яку більшість сприйняла як хрест на кар'єрі українця. Але він повернувся. Пори те, що ризикував як усіма своїми попередніми заслугами, так і здоров'ям. Проте ризик виявився цілковито виправданим. Жовтневий бій проти нігерійця Самюеля Пітера змусив усіх критиків братів Кличків замовкнути назавжди. Недарма команда українця влаштувала приголомшливо стильний вихід Віталія у ринг, якому передувало голографічне напуття українцеві з вуст Джорджа Формена, Джо Фрезера, Леннокса Льюїса, Евандера Голіфілда, Майка Тайсона та інших легенд профібоксу. Те, що було зроблено з обличчям так званого "Нігерійського Жаху", важко описати словами. І під час бою неодноразово виникало відчуття, що Віталій ніколи і не покидав великий спорт. Недаремно нині Кличко-старший здобуває одну нагороду за іншою. І це цілком справедливо, оскільки він зробив те, що було не до снаги багатьом іншим насправді великим спортсменам. Він повернувся, аби довести, що є найкращим, і зробив це. Так не хочеться, аби брудна політика знову привернула увагу Кличка-старшого, адже насамперед він спортсмен. Найкращий у 2008 році.

markevic.jpg

Справжній львів'янин і водночас людина, яка в певний момент виявилася непотрібною Львову, - це Мирон Маркевич, без сумніву, найкращий тренер 2008 року. У тому, що харківський "Металіст" з посереднього колективу перетворився на один з грандів вітчизняного футболу, цілковита заслуга Мирона Маркевича. Ми вже давно звикли, що в українській футбольній першості є лише два колективи - "Динамо" та "Шахтар", подеколи бодай якусь конкуренцію їм намагався скласти "Дніпро". Але як виявилося, це була лише спроба. Реально ж у битву вітчизняних китів втрутитися зміг лише "Металіст". І насамперед завдяки тренерському таланту Маркевича. За три роки Мирон Богданович створив потужну і цікаву команду, при цьому не використовуючи шалені кошти власників. Під його керівництвом "Металіст" уже двічі ставав бронзовим призером національної першості. Відвертий аутсайдер єврокубків несподівано став грозою авторитетів. "Бешикташ", "Галатасарай", "Олімпіакос", "Бенфіка" вже відчули, що таке "Металіст". Але на досягнутому Маркевич зупинятися не має наміру. Попереду бажання виграти національне "срібло" та Кубок України, продовжити вдалу боротьбу за Кубок УЄФА і найголовніше - далі працювати над створенням потужного колективу, який посяде гідне місце не лише серед українських, а й європейських команд. Шкода, що цей процес відбувається у Харкові, а не у рідному для Мирона Богдановича Львові.

olympics.jpg

Як би добре не виступав харківський "Металіст", але головною командою року все ж таки слід визнати національну команду України за виступ на Олімпіаді, оскільки там українці приємно здивували. Саме так можна охарактеризувати виступ олімпійської збірної України на ХХІХ Іграх у Пекіні. Наша команда довела, що, попри всі негаразди у вітчизняному спорті, попри брак тренерських кадрів у більшості видів, дуже застарілу матеріально-технічну базу, невеликі зарплати спортсменів і тренерів та байдужість держави, ми є однією з найкращих спортивних держав світу. І це приємно.

За кількістю нагород пекінські Олімпійські ігри стали для України найрезультативнішими. Самостійно команда України на Олімпіаді виступає з 1996 року. Тоді, в Атланті, українці завоювали 23 нагороди (9 золотих, 2 срібних, 12 бронзових). Двадцять три медалі здобули наші спортсмени і на наступних літніх Олімпійських іграх  - у Сіднеї (3 золоті, 10 срібних, 10 бронзових), і в Афінах, 2004 (9 золотих, 5 срібних, 9 бронзових). А на Олімпіаді в Пекіні українці вперше зуміли вирватися зі зачарованого кола в 23 нагороди і завоювали 27 нагород - 7 золотих, 5 срібних і 15 бронзових. Таким чином, наша команда в загальному заліку розмістилася на 11-й сходинці за якістю нагород і на 10-й сходинці - за кількістю. До результату Атланти (дев'яте загальнокомандне місце) українська команда не дотягнула зовсім трішечки.

plav.jpg

У загалом вдалому виступі олімпійської збірної України була і величезна ложка дьогтю - виступ українських майстрів водної доріжки. У Пекіні наші плавці, на високі результати яких дуже сподівалися як спеціалісти, так і вболівальники, можуть похвалитися лише двома сьомими місцями у фіналах, які здобули Ігор Борисик та Андрій Сердінов. І це при тому, що наші тренери запевняли, що спортсмени підійшли до Олімпіади  у бойовому настрої, у добрій фізичній формі і провели чудовий передолімпійський збір. Уже після Олімпіади з'ясувалося, що всі заяви наставників були лише словами, а на ділі все було не так, як би хотілося. Тут і вже давно відомі проблеми з відсутністю спеціалізованих спортивних водних клубів, брак належних умов для підготовки, відсутність конкурентоспроможного резерву. До того ж стало відомо, що в організаційних питання під час підготовки до Олімпіади було допущено чимало помилок. Суперкостюми фірми "Speedo" наша команда отримала безпосередньо на Олімпійських іграх і як слід пристосуватися до них не змогла. 17-денні передолімпійські збори у Владивостоці, які вихваляли тренери, плавці вважали зайвими, оскільки там не було вирішено навіть елементарних питань з належним харчуванням. Хай там як, а будь-які слова не виправдають того, що з пекінських басейнів вітчизняні спортсмени повернулися з порожніми руками.

basket.jpg

В 2008 році було чимало неприємних ситуацій, пов'язаних з українськими спортсменами. Чого лише варті два допінг-скандали під час Олімпіади-2008. Людмила Блонська взагалі дискредитувала не лише себе, а й Україну. Допінг-проба українки дала позитивний результат. І замість того, щоб змиритися з цим, вона розіграла трагікомедію. Людмила стверджувала, що у всьому винен її чоловік і за сумісництвом тренер Сергій, який бив її й змушував приймати заборонені препарати. Сам Блонський назвав слова дружини абсурдом. Абсурдом було усе сказане.

Також неприємний сюрприз "подарував" важкоатлет Ігор Разорьонов, який був шостим у змаганнях суперважковаговиків. Таким чином Україна стала єдиною державою в світі, яка мала в Пекіні двох "нечесних" спортсменів. Та все ж таки найбільш неприємним був розкол у вітчизняному баскетболі. Створення Української баскетбольної ліги, яка відмовилася підпорядковуватися Федерації баскетболу України, створила безпрецедентну для нашої держави ситуацію, коли ми маємо два національні чемпіонати, кожен з яких вважає себе єдиним і беззаперечним. І абсурдність зростає ще більше, коли ФБУ своїми важелями позбавляє клуби УБЛ участі в єврокубках, а останні забороняють своїм баскетболістам грати в національній команді. І найголовніше - сторони не хочуть дійти згоди, від чого страждає насамперед вболівальник.

Львівський чемпіон

boxing.jpg 

У світі спорту в році, що минає, було чимало особистостей, які претендують на звання "Людина року". Брати Клички, Василь Ломаченко, Олександр Петрів, Василь Іванчук, Наталія Добринська, Віктор Рубан і багато інших спромоглися проявити себе 2008 року. Проте з цієї великої кількості спортсменів варто виокремити Андрія Котельника, який учора відсвяткував своє 31-ліття. У 2008 році Андрій нарешті таки досягнув своєї мети і став чемпіоном світу.

23 березня у столиці Вельсу Кардіффі Котельник у 12-му раунді нокаутував британця Гевіна Ріса. Сам бій оцінювався як спроба українця відновити справедливість. 10 березня 2007 р. в Ліверпулі львів'янин домінував у поєдинку проти тодішнього чемпіона француза Сулеймана Мбайє. Однак судді присудили нічию, яка дозволила останньому зберегти звання. Андрій здобув право на реванш, але до того Мбайє програв Рісові та втратив титул. Таким чином Котельник став першим львівським чемпіоном світу в професійному боксі. Як і обіцяв Андрій, свій перший захист він провів у нашому місті, коли 13 вересня у львівському Палаці спорту "Україна" здолав одноголосним рішення суддів японця Норіо Кімуру. Ця суперечка, до речі, була першим титульним боєм за звання чемпіона світу, який проходив на теренах України. Слід зазначити, що на досягнутому Андрій не має наміру зупинятися. Його мета - здобути титул абсолютного чемпіона світу, і, цілком можливо, її буде досягнуто вже наступного року.

 

Читайте також: 2008. Люди і події (Світ)

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.4983 / 4.18MB / SQL:{query_count}