Професор львівського футболу

Лев Броварський, легенда львівського футболу, про деякі сторінки свого уславленого життя

Лев Броварський, легенда львівського футболу, про деякі сторінки свого уславленого життя

orden.jpg

30 листопада у Львові відзначали 60-річчя Лева Броварського. Під час урочистих привітань перший заступник глави Секретаріату Президента України Олександр Шлапак від імені Президента України Віктора Ющенка зачитав указ та вручив орден "За заслуги" III ступеня - за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного футболу, підготовку спортсменів міжнародного класу, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 60-річчя від дня народження

"Легенда галицького футболу", "Патріарх", "Найвірніший карпатівець в історії", "Професор", "Неперевершений майстер шкіряного м'яча"... Всі ці епітети стосуються однієї людини - Лева Рудольфовича Броварського, якому минулої неділі виповнилось шістдесят. За межами футбольного поля він - інтелігентна, скромна людина. У нашій розмові ми пригадали деякі сторінки його багатої футбольної і тренерської кар'єри.

- Які відчуття були у Вас, 20-річного хлопця, який вийшов на фінал Кубка Союзу 1969 року проти ростовського СКА на московських "Лужниках"?

- Коли вийшов на заповнені "Лужники", сльози на очі навернулись. На трибунах - небачена кількість глядачів. А як стадіон заспівав "Черемшину"!.. (Коли Лев Рудольфович згадує цей момент, в його очах знову з'являються сльози, - "Пошта"). Зараз уже притупилися моменти гри, але ті емоції пам'ятаю, - пригадує. -Ми пропустили гол першими. Але потім заспокоїлися і виграли фінал Кубка - 2:1.

- Що завадило пройти румунську "Стяуа" у розіграші Кубка кубків 1970 року?

- Брак міжнародного досвіду. Ми хотіли зіграти якнай­краще, а звідси була скутість. Вдома за повної переваги пропустили гол на останній хвилині і програли - 0:1. А там зіграли 3:3. Зауважу, що через кілька років "Стяуа" майже тим самим складом виграла Кубок європейських чемпіонів. Там 6-7 футболістів грали за збірну Румунії. Тренував їх славно­звісний Штефан Ковач...

- Чи правда, що у Ваші часи небезпечно було грати на Кавказі?

- Не те слово. Пригадую, 1978 року грали в Орджонікідзе (тепер - Владикавказ). Хвилин за п'ятнадцять до кінця матчу ми відкрили рахунок. Вони зупинилися, думаючи, що положення поза грою. Але не помітили, що один гравець зашнуровував бутсу. І тут уболівальники зім'яли кордон військових і вибігли на поле. Добре, що ми встигли втекти у роздягальню. Там страшне творилося! Військових у крові приносили. Партійний керівник Північної Осетії вмовляв нас продовжити гру. За хвилин сорок ми таки погодились. Суддя був такий наляканий, що судив в одні ворота. Ми зі штрафного майданчика не могли вийти. Але перемогу втримали. А потім поїхали грати в Чечню проти "Терека" (Грозний). Та команда "на вильоті". А нам вже очки не потрібні були, бо виходили у вищу лігу. Програли їм 0:1 від гріха подалі (сміється).

- Знаю, тоді командам розподіляли поїздки за кордон...

- Такій команді, як "Карпати", діставалися екзотичні країни. Двічі ми "в заслання" на Кубу їздили. Туди далеко їхати і з економічної точки зору не вигідно: магазинів немає, карткова система, всі голодні. З їжею були проблеми - переважно булочки з кавою. У військовій частині раз зіграли матч, і на обід подали стегна жаб. Ніхто навіть не доторкнувся. А ще дали борщ з квашеної капусти і ром. Випили кілька склянок рому, борщем закусили. Трохи розвезло нас.

У Таїланді були, коли країна перебувала напередодні військового перевороту. До нас закріпили поліцейських. Одного запросили в номер. Він такий маленький був. Випив 50 грамів горілки і сп'янів. Побавились пістолетом. Добре, що патрони повитягав.

У Північній Кореї, пригадую, на трибунах 60-70 тисяч людей. Половина у білих сорочках, а половина - в хакі. Іншого одягу там не було. Якось на обід подали рис і м'ясо. І тут хтось згадав, що для найдорожчих гостей в Кореї подають м'ясо дохлого собаки. Цього було достатньо, щоб ми їли лише рис.

- Які найпам'ятніші голи у Вашій кар'єрі?

- У грі з донецьким "Шахтарем" у Львові я ще в першому таймі забив два м'ячі. Я рідко забивав два м'ячі. Ми виграли тоді 4:0!

- У 2001 році, коли "Карпати" під Вашим керівництвом зіграли з "Динамо" внічию, подейкували, що "Шахтар" стимулював Вашу команду...

- Було таке. І не тільки у грі проти "Динамо". А чому ми мали віддавати ігри "Динамо"? Якось грали проти них у Києві. Рахунок був 1:1, і ми вперлись. Адміністратор Чубаров почав кричати: "Ви що, сирого м'яса наїлись?" Кажу: "А що ти хочеш? Щоб ми зупинились і ви забили?" Так вони нас і не обі­грали. Забили з пенальті. Був навіс у штрафний майданчик, ніхто не впав, а суддя показує на "точку". Взагалі-то, у стимулюванні нічого поганого немає. Стимулюють же не для того, щоб ми віддали гру, а щоб зіграли ще краще.

Якось перед грою з "Динамо" сам подзвонив Прокопенкові. Кажу: "Вітю, ви ідете з Києвом нога в ногу. Може, підкинете нам щось, якщо відберемо у них очки?" - "Ну ти взагалі знахабнів? Ти що, Київ хочеш обіграти?" Приїжджають судді із Закарпаття, головний - Онуфер. Попросив хоч одну гру з Києвом "не хватати" нас. Вони відсудили "те, що є". А ми 2:0 виграли.

- Кілька років тому Вас визнали найкращим футболістом в історії львівського футболу. Пишаєтеся цією відзнакою?

- Ну це так журналісти побавились, - скромно відповідає. - Я тоді був головним тренером "Карпат", тому, напевно, і визнали (сміється).

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.4571 / 4.13MB / SQL:{query_count}