Нев’януча гвинтівочниця

Леся Леськів, учасниця трьох Олімпіад, про переоцінку сенсу життя

Леся Леськів, учасниця трьох Олімпіад, про переоцінку сенсу життя

leskiv.jpg

Завтра, 17 жовтня, іменита львівська гвинтівочниця Леся Леськів відзначить свій 45-річний ювілей. Учасниця трьох Олімпіад, багаторазова медалістка чемпіонатів світу та Європи, попри те, що не потрапила на Ігри в Пекіні, наразі не збирається завершувати спортивну кар'єру. Вже з 27 жовтня Леся Северинівна спробує поборотися за медалі чемпіонату України, який відбудеться у Львові.

- Лесю Северинівно, ще на початку року ви були реальною претенденткою на участь в Олімпійських іграх у Пекіні. Вас не взяли через те, що ви програли конкуренткам відбір чи тренери зробили ставку на молодих?

- Напевно, і те, й інше. Якщо конкретно, то у Дарії Шитко і кращий результат був, і молода вона (сміється - "Пошта").

- Коли зрозуміли, що не потрапили в олімпійську збірну?

- Після останнього етапу Кубка світу в Італії, який відбувся у травні.

- Рік тому в нашій розмові ви сказали: "Я не вмру від того, що не поїду в Пекін". Як усе ж таки пережили те, що після участі у трьох поспіль Олімпіадах не поїхали на четверту?

- Дуже спокійно. В мене не було ніяких претензій ні до кого. Зокрема, і до себе, тому що зробила все, що змогла.

- Стежили за виступом гвинтівочниць на Олімпіаді?

- Стежила за виступами всіх наших спортсменів. Буквально з сьомої ранку, коли йшли перші прямі ефіри. І в Інтернеті стежила за виступами. Дуже переживала за них.

- Чим поясните невдалий виступ гвинтівочниць у Пекіні?

- (Після паузи) Я маю свою думку з цього приводу, але мені б не хотілося це обговорювати. Це Олімпійські ігри і там, навіть якщо будеш у найсильнішій формі, накласти свій відбиток можуть нерви, стрес, відповідальність. Я сама тричі виступала на Олімпійських іграх і знаю, що це таке і що може статися з людиною під час виступу. Тому ганити когось і казати, що хтось невдало виступив, - це неправильно. Олімпійські ігри - це зовсім інша, значно більша відповідальність, ніж чемпіонати світу, Європи, етапи Кубка світу... Щось погане сказати про спортсмена... Я ніколи цього не зроблю.

- Дарія Шаріпова і Наталія Кальниш казали, що перехвилювались. Тут би і знадобився ваш досвід...

- Знаєте, від кількості участей в Олімпійських іграх хвилювання не зменшується.

- Якби ви таки потрапили на Олімпіаду, як гадаєте, могли б там гідно виступити?

- (Після паузи) Навряд чи. Тому що я так і не вийшла на належний рівень.

- Два золота і срібло збірної з кульової стрільби - це, мабуть, більше, ніж можна було мріяти?

- Мріяли, напевно, взагалі про якесь призове місце. А два золота - це фантастика, не знаю, як сказати по-іншому.

- За кого з цих медалістів ви особливо раді?

- Найбільше рада за Артура Айвазяна. Може, тому, що він завоював першу медаль. Хоча рада і за Сашка Петріва, і за Юрія Сукорукова. Вони всі серйозні спортсмени. Юрія Сухорукова поважаю за те, що він великий трудоголік. Він таку працю вкладає! Напевно, через те, що працює так багато, як і я, "на знос". За Сашка рада, бо він наш, львівський. І він також величезну працю вкладав. Його тренування з п'ятої ранку і до ночі - це теж важливо. Напевно, хто був гідний перемоги, хто найбільше вкладав праці, нервів, той і завоював медаль.

- Коли востаннє брали участь у змаганнях?

- У середині вересня - на чемпіонаті світу серед військовослужбовців.

- Кар'єру продовжуватимете?

- Знаєте, наразі не вирішила, пливу за течією. Напевно, якби було на що змінити стрільбу, я б змінила. А так не бачу, чим могла б зайнятися. То чому б не постріляти? Але наразі великої зацікавленості стрільбою в мене немає. Мій чоловік казав, що як почну тренуватись, то захочу і далі продовжувати стріляти. Я почала тренуватись, але мені не дуже це сподобалось.

- Які наступні старти?

- Наприкінці жовтня ви­ступлю на чемпіонаті України з пневматичної зброї.

- Після нашої розмови рік тому які зміни відбулися у вашому житті?

- Напевно, зовсім нічого такого видатного не сталося.

- Завтра у вас ювілей. Як відзначите?

- Я їх взагалі не відзначаю з якогось часу (сміється - "Пош­та"). Я їх не люблю, ці дні народження. Хоча... Вдома просто посидимо втрьох, сім'єю. А ще з  найкращою подругою Лєною підемо в кафе. Вдвох посидимо годинку, побажаємо одна одній здоров'я, насамперед, і оце все. Так відзначаю. Це вже років вісім так - скромно, тихенько.

- Що собі побажаєте?

- Важко сказати. З якогось часу починаєш розуміти, що в цьому житті найкращі побажання - здоров'я для себе, рідних, близьких, друзів. Це найголовніше. А решта все... Результати в спорті, везіння - це все можна пережити. З роками переоцінюється сенс життя. І по-іншому ставишся до якихось фінансових проблем, меркантильних питань. Вони не відіграють уже такої ролі. Розумієш, що найголовніше в цьому житті - твої батьки, діти, рідні і знайомі.

Розмовляв Василь Танкевич

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6505 / 4.11MB / SQL:{query_count}