На порозі повноліття

17 миттєвостей незалежності. Спеціальний проект „Суботньої пошти" і „РадіоМан"

17 миттєвостей незалежності. Спеціальний проект „Суботньої пошти" і „РадіоМан"

Продовження. Початок - у попередньому числі "Пошти"

 soldati.jpg

Дефіцит

На відсутність товарів у магазинах нині не поскаржишся. Купити можна  все - були б гроші. Що таке дефіцит, усі вже й призабули. Однак ще 17 років тому це явище було добре зна­йоме радянським людям.

Із розвалом Союзу в Україні валилося все: не готові до ринкових умов  підприємства закривалися, розвалювалися колгоспи, полиці магазинів були порожні. Країну поглинула інфляція. Якщо ще до розвалу Союзу у людей були гроші, але не було за них що купити, то з незалежністю не стало ані грошей, ані товарів.

Щоб хоча б якось нормалізувати ситуацію, товари першої необхідності продавали по талонах. Зарплати у доларовому еквіваленті становили до 10 доларів, а в купоно-карбованцевому вимірювалися мільйонами. Аби вижити, одні починають брати хабарі, інші дають їх, аби отримати необхідний дефіцитний товар чи особливу послугу. Саме дефіцит породив хабарництво та корупцію.

Учителі, лікарі та інші працівники бюджетної галузі всередині 90-х стали мільйонерами-злидарями. Замість грошей за свою роботу вони отримували не найвищої якості борошно, протерміновані цукерки і консерви, одяг невідомого походження і навіть труни. Купоно-карбованці з мільйонним номіналом не зробили українців щасливими. Тим часом заборгованості у людей зростали щодня. Громадянам пропонували йти у безоплатні відпустки. Дефіцит матеріальних благ породив такі явища, як хабарництво, корупцію, які збереглися й досі. Від 1991-го до 1999 року в Україні від'ємний ВВП. Народ зубожіє, натомість на кризі наживаються державні керівники. Саме в цей час починають формуватися ті, кого сьогодні називають олігархами.

Доки народ бідував, на кризі наживалися ті, у кого була влада. Сьогодні ж за гроші можна купити все, але не всім.  В Україні - країні контрастів - жебракують пенсіонери, а підлітки їздять на "крутих" авто.

Мінімальна зарплата

Із здобуттям незалежності незалежними від людських потреб стали і зарплати. Злидні та безгрошів'я переслідували буквально кожного. Звичайно, і у радянські часи хтось мав більше грошей, хтось менше, але на хліб вистачало усім. Найменші зарплати, від 50 рублів, були у селян, але як компенсацію їм видавали надлишок сільськогосподарської продукції. Та й буханець хліба коштував 14 копійок. А з незалежністю в країну прийшов ринок. Ціни у магазинах почали різко рости, дорожчали і комунальні послуги. Паралельно з рублями в обіг ввели купоно-карбованці, люди ходили з повними кишенями фантиків, які фактично нічого не коштували. У деяких установах навіть зарплату про всяк випадок видавали щотижня, аби до кінця місяця не знецінилась. При цьому на підприємствах грошей не отримували місяцями! У гіршому випадку зарплату видавали продукцією, скажімо, жарівками.

До речі, мінімальну зарплату у 1996 році в Україні встановили на рівні 15 гривень - це було дещо більше як 7 доларів. За ці гроші можна було купити їжу для родини з трьох людей лише на тиждень. Та й сьогодні мінімальна зарплата далека від ідеалу. З початку цього року її встановили на рівні 525 гривень. На цю зарплату теж прохарчуватися нелегко. На папері її отримують сотні тисяч українців, а реально живуть на ці гроші лише найбільш незахищені. З початком незалежності, ховаючись від податків, бізнес відразу пішов у тінь. Тож 500 гривень на папері й кілька тисяч у конверті - сьогодні вже не дивина.

Музика

Зміни у культурно-мистецькому житті почали відбуватися швидше,  ніж відбулось офіційне оголошення незалежності України. Ще наприкінці 80-х, під впливом загального опозиційного музичного руху,  що прокотився республіками СРСР, почали з'являтися групи, які різко відрізнялися від усього, що було дозволено до того  часу. Головна їхня відмінність - гострі соціальні тексти та ідея національного відродження.

Швидкими темпами і у великій кількості почали створюватися концертні, музичні, продюсерські агенції, які кинулися наздоганяти усі втрачені за часи СРСР можливості й часто за кількістю забували про якість. Лише наприкінці 90-х український шоу-бізнес набув певних характерних ознак, які формуються досі і на які дуже впливає як російський шоу-бізнес, так і бажання сподобатись Заходу.

За таких обставин лише одиниці змогли якісно вирізнитись поміж загальної маси виконавців. Окрім того, почали з'являтися українські незалежні радіостанції, зникли музичні обмеження і застереження, світова музична продукція на аудіо- і відеоносіях без перешкод потрапила до України, і слухачі та глядачі нарешті змогли вибирати: що та кого слухати і любити.

Валюта

У радянські часи валютні операції були поза законом. За обмін іноземних грошей тоді навіть розстрілювали. Та Україна стала незалежною і почали діяти інші правила. Валютники (або міняйли) вийшли з тіні і спо­кійно займалися своєю роботою. Сьогодні обмінними пунктами вже нікого не здивуєш. Курс долара до радянського карбованця у різні часи був різним - від 76 копійок до двох з половиною карбованців за долар. Та, звісно ж, цей курс не зовсім відповідав реальному.

10 січня 1992 року Нацбанк  на зміну радянському карбованцю ввів в обіг купони багаторазового використання. Так українці почали користуватися одразу двома грошовими одиницями - купонами, якими ми платили за продовольчі та промислові товари, і рублями, якими ще можна було розраховуватися за комунальні та інші платежі. Прирівняли обидві грошові одиниці - один до одного. Спочатку планувалося, що купони проіснують 4-6 місяців. Але користувалися ними українці до 1996 року. До цього часу всі могли відчути себе мільйонерами.

25 серпня 1996 року, згідно з указом тодішнього Президента Леоніда Кучми, відбулася грошова реформа і на зміну купонам прийшла гривня. Правда, за словами фахівців, причиною затяжної економічної кризи в Україні став саме купон, а точніше, запровадження примусового його курсу до долара.

Як наслідок - велика частина коштів пішла у тінь, корупція у державному апараті розростається до неймовірних обсягів, виробники перевитрачають на експорті, а капітал пливе за кордон. Тільки за приблизними підрахунками, у 1994-му в розпорядженні вітчизняних власників на території України було від 2 до 4 мільярдів доларів США, а поза її межами від 10 до 20. Це підірвало українську економіку. Сьогодні аналітики помилкою вважають і формальну прив'язку гривні до долара, який поступово слабшає на світовому ринку і тягне за собою й українські гроші. Натомість євро тільки міцнішає.

Хабарництво

Про хабарництво можна сказати, що воно було завжди. Історія знає багато фактів, коли дорогими подарунками задобрювали турецьких султанів чи європейських монархів, а згодом й інших державних діячів. Тож навіть із розпадом Союзу це явище для нас не стало чимось зовсім новим чи несподіваним. Радянські люди добре знали, що задля того, аби отримати такий бажаний, але дуже дефіцитний товар, треба добре знатися з продавцями чи представниками тодішніх торговельних спілок.

Й коли система почала розвалюватися, катастрофічно почало бракувати грошей у галузях медицини, освіти. Як наслідок - пра­цівники цих сфер почали шукати вихід із власної економічної кризи. Хабарництво набирало неймовірних обертів. Спочатку це були пакети з дорогими коньяками чи цукерками, а згодом конверти із грошовим еквівалентом вдячності. Але це на нижчому рівні. На вищому в той час беруть тисячі чи навіть сотні тисяч - за надання дозволів на роботу, за сприяння у розвиткові бізнесу і за землю. На українську землю багатії й досі не шкодують грошей.

На державному ж рівні одну за одною розгортають програми боротьби з корупцією, створюють підрозділи боротьби з хабарниками. У 1995 році став чинним Закон "Про боротьбу з корупцією". Утім борці з хабарництвом не можуть похвалитися особливими результатами своєї роботи. Час від часу  вони показово ловлять "на гарячому" дрібних чиновників з кількома сотнями доларів у конверті. І це тоді, коли народні депутати вже навіть не у кулуарах, а відкрито заявляють про те, скільки коштує той чи інший законопроект.

Цього року борці з хабарництвом зробили певний прорив у своїй роботі. Заявили, що у Криму спіймали хабарника з рекордним "чорним заробітком" - трьома мільйонами гривень. Саме стільки додатково заплатили за кримську землю. Будемо сподіватися тільки, що це не черговий показовий виступ, а реальний поступ у чесній роботі.

Приватний бізнес

Наприкінці 80-х приватний бізнес вважався злочином. А тих, хто в радянські часи намагався освоювати цю справу, називали не інакше як спекулянтами і злочинцями. Місця, де вели свій бізнес перші приватні торговці, постійно перевіряли і розганяли. Утім, навіть попри це, дами партійних босів і собі нерідко користувалися послугами спекулянтів. Доступ до закордону мали не всі, а у спекулянтів яка не яка, але товарна різноманітність.

90-ті роки приносять нові правила. З розпадом Радянського Союзу "гнилий капіталізм ", як називали його радянські партійні лідери, все більше приживається на теренах України. І поки прилавки українських магазинів пустіли, мало не щотретій українець пробує свої сили у приватному бізнесі і масово вивозить до сусідніх Польщі та Румунії власні товари і привозить звідти чужі для нас жуйки, джинси, лосини, ну і просто шалено модні шкіряні куртки. Цікаво, що частина радянських продавців, які за часів Союзу направо-наліво знаходили власників дефіцитного товару серед партійних прошарків, у приватному бізнесі себе так і не знайшли. Адже кожен приватник сам за себе, і державна машина уже ні на що не впливає. Натомість колишні інженери, які втратили роботу, досить швидко опанували нову для себе роль. Так поступово в українських містах та містечках помирали великі універмаги та гастрономи, натомість з'являлися намети, лотки, ятки із найрізноманітнішими товарами іноземного походження.

Спочатку хаотичні торгові ряди з часом більш підприємливі організували у базари та ринки і пропонували свої послуги торговцям у якості даху. За таких суто українських умов становлення капіталізму вижили, звісно, не усі, але у бізнесі, як і в інших сферах діяльності, головне правило - правило джунглів - виживає той, хто сильніший. І частина тих, які колись мало не в руках тягали сумки в клітинку з різними турецькими чи таїландськими товарами, успішно їздять на дорогих іномарках і вже навіть забули, на чому заробляли першу сотню чи тисячу.

Ольга Боровець, Іра Процик ("РадіоМан"), Ярослав Іваночко ("Суботня Пошта")

Закінчення - у наступному числі "Пошти"

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6407 / 4.2MB / SQL:{query_count}