Без еліт...

Українська незалежність: Політика

Українська незалежність: Політика

draka.jpg

Зазвичай до певної річниці, знаменної дати в житті люди підбивають підсумки, оглядаються на те, що вже зроблено, і планують, що ж робити далі. Українській державі виповнюється 17 років. Сьогодні у коридорах влади зовсім інші люди, інші правила, інші звичаї. Утім, зовсім не зайвим є згадати  помилки, провали, досягнення та успіхи української незалежності. На запитання "Пошти" відповідали люди, які стояли біля витоків незалежності Україні, завдяки яким вона відбулася - народні депутати попередніх скликань Степан Хмара та Левко Лук'яненко.   

-  Які здобутки і прорахунки української незалежності?

С. Хмара: Україна визнана світовою спільнотою як незалежна держава. На жаль, після набуття незалежності Україні не вдалося організувати повноцінної влади через те, що, насамперед, не було політичної еліти як такої. Вона була дуже мізерна з колишніх політ­в'язнів, які йшли, ризикували, незважаючи на наслідки та обставини. Бо в політиці треба ризикувати, а не оглядатися, що мені з цього буде, які наслідки і яка користь - у такому випадку нічого не вийде. Радянська номенклатура була неповноцінною, страждала комплексом меншовартості, що відчувається у нашій владі й досі - всі схиляють і повертають голову до Москви. Влада комуністичної номенклатури була непатріотичною або  мі­ні­мально патріотичною,  заражена комплексом меншовартості, і надзвичайно корумпованою, тож схильність до корупції збереглася. Згодом ця влада акумулювала в собі людей кримінального світу - вчорашні рекетири стали бізнесменами, потім мільярдерами і на першому етапі захопили економічну владу в Україні, а на другому -  політичну. Зараз питання стоїть дуже гостро, бо кримінально-олігархічні клани хочуть закріпитися при владі надовго, і це найбільша загроза для української нації і держави. Така влада породжує нестабільність у суспільстві, це також колосальна соціальна диференціація, коли на одному поверсі жменька мультимільярдерів, а на другому - десятки злидарів. Це дуже небезпечна ситуація, бо таке сус­пільство не може розвиватися, воно схильне до деградації. Це загроза державному суверенітету. Це все йде від кримінальної, корумпованої, не патріотичної, олігархічної влади. 

Л. Лук'яненко: Здобутки є різні й у різних галузях життя. Дуже багато їх у державотворенні. Україна поступово вийшла на міжнародну арену. Вона прийняла Конституцію, запровадила свою грошову систему, затвердила державні символи, структуру влади, створила міністерства, Конституційний Суд, Раду юстиції, дипломатичну службу, яка представлена у багатьох країнах світу. І таких фактів дуже багато. Процес державотворення дуже багатогранний і він досі незавершений. Бо, наприклад, у Конституції записано, що порядок використання Державного гімну буде визначено окремим законом, який досі не прийняли.

Щодо прорахунків або провалів, то вони більше стосуються не так державотворення, як розвитку економіки. Серед недоліків державотворення можна назвати те, що дуже довго рахунок Верховних Рад продовжувався від УРСР і тільки десь на дванадцятому році цей рахунок завершила і почали лічити по-новому. Ще й зараз над ВРУ хоч і є синьо-жовтий прапор, але над тою щоглою височіє радянська зірка. Недоліками також можна вважати те, що провідна верства в Україна, яку виховали за радянського часу в антиукраїнському дусі, непатріотична. Для цих політиків ідея незалежної України була зовсім чужа, потім вони змирилися з нею. Своє владне становище вони використовували не для розбудови України, а для особистих інтересів. Червоний директорат перетворився на економічних бандитів і зруйнував економіку, а вже потім почав її поступово відбудовувати. Влада була у руках людей, які не любили Україну, не розуміли її, не бажали їй добра, і тому ці роки незалежності позначені руїною, а не відбудовою. Цю владу можна назвати антиукраїнською. Влади, яка б думала про Україну, за 17 років у нашій державі не було. Переконалися за цей період, що від цієї провідної верстви чекати добра Україні не доведеться. Треба боротися за її усунення, і після цього у гострій, завзятій політичній боротьбі прийде молоде покоління, освічене, яке любить Україну, і, почне відроджувати державу.       

- Чого сьогодні бракує українській політиці й політикам? 

С. Хмара: Насамперед, патріотизму і вольового духу. Звичайно, професіоналізм має бути. Подивиться, як провадиться кадрова політика в державі - виконавча влада у нас далека від досконалості. Це ж абсурд, коли призначення роблять за партійною ознакою, квотним принципом, а на професіоналізм не звертають уваги! Головне, щоб кандидат належав до певного клану і виконував волю цього клану. Ці правила можна змінити тільки за допомогою суспільства.

Л. Лук'яненко: Політикам, як і народу, бракує двох речей - патріотизму і громадянської активності. Комуністична окупаційна влада убила в народу національну свідомість. Ну, а чим вищий статус людина мала у Радянському Союзі, тим більше вона завантажена московською, проімперською, комуністичною ідеологією. Народу бракує любові до України! 

- На ваш погляд, який най­успішніший і найпровальніший рік за ці 17 років?

С. Хмара: Я вважаю, що тут треба говорити, які події та факти спричинили до посилення або до послаблення України. Наприклад, у 1993 р. Україна завдяки політиканам при владі відмовилася від ядерного статусу. Це колосальна політична поразка, бо жодна інша нормальна держава, нація до такої ганьби не опустилася б! Маючи серйозний політичний козир, бо ядерна зброя - це політична зброя, Україна відігравала б вагомішу роль, як суб'єкт міжнародної політики. Другий етап - це бандитська приватизація, розграбування і руйнація промислового сектору. Спершу навколо великих підприємств створювалися малі, з великих висмоктували ресурси, робили їх банкрутами і далі захоплювали ті, хто потім став великими олігархами. Таким чином був зруйнований промисловий потенціал. Натомість його треба було реформувати, а не руйнувати і розграбовувати. Це ганебно. Із більш вдалих моментів я б відзначив ті, які ще не завершилися результатами - це 2004 р., коли спробу закріпитися, узурпувати повністю владу проросійським, антиукраїнським силам зупинили волею суспільства. На жаль, створення повноцінної української влади не відбулося. Ось у чому проблема. І це завдання ще перед нами стоїть. Виділяти якихось особливих успіхів не можна, тому що дуже багато питань. Ліберали ніколи держави не збудували б і не збудують. Вони можуть паразитувати, коли все вже готове, все зроблено. А державу будували люди зі здоровим глуздом. Сподіватися на ринок? Який може бути в нас ринок? Ринок у нас дикий, бандитський, грабіжницький! Якщо він буде так діяти далі, то Україна нічого доброго не здобуде. Спекулятивна економіка перевищує реальну, тобто виробничу сферу! Також спекулятивна економіка має найбільші прибутки. У нас паразитують маси різних посередників, і держава навіть не намагається створити певні рамки допустимості. Тому що, якщо продукція пройде від виробника до споживача через коло посередників, то вона стає дорожча. Тобто програє той, хто виробляє первинну продукцію і споживач, а "пасеться" на цьому посередник. Наприклад, так звані зернотрейдери - їх негайно треба викинути з ринку. Селянин має напряму продавати свою продукцію, а держава - контролювати торгівлю стратегічними товарами. Бо відбувається обдирання наших селян, приведення їх до банкротства, коли продукцію забирають нижче собівартості, а потім в рази заробляють на цьому, продаючи цю ж продукцію на зовнішньому ринку. Так не може далі продовжуватися, бо ми котимося до прірви.

Л. Лук'яненко: Надзвичайно успішним був 1990 р., коли 16 липня прийняли Декларацію про державний суверенітет, а через рік проголосили Україну незалежною державою. Без декларації важко було б одразу оголосити незалежність. Таким чином, ці два роки були важливими віхами у нашій історії. Щодо провалів, то відмова від ядерної зброї - це страшенно невдалий хід нашої влади. Це була величезна помилка! Але помилок було багато. З тими людьми, які тоді були при владі в Україні, важко було їх уникнути. Чому, наприклад, не запровадили гривню 1991 р. Якби це зробили, то не розікрали б весь товарний ринок України.

- Кого ви вважаєте політичною ганьбою України і ким із політиків можна гордитися, якщо, звичайно, такі у нас є?

С. Хмара: На жаль, таких, якими дійсно можна було б гордитися, ще не було. Є ті, які закладали підвалини руйнування України. Безперечно, дуже велика вина у цьому Кравчука і Кучми. В інших державах вони просто були б покарані. Вони принесли Україні більше зла, ніж добра. Хоча вони щось там розбудовували, але не служили зміцненню держави, суверенітету, справедливості, законності. Вони розбудовували структури, що служили їм, їхнім кланам, зятям, донькам тощо. Дивно, коли сьогодні Кравчук, людина, яка завдала Україні колосальних збитків і випадково потрапила на цю посаду в критично важливий час, дуже часто хизується на телеекранах тим, що він перший Президент. Прикро, коли такі люди отримують карт-бланш. У південній Кореї теж були президенти і двох з них притягали до кри­мінальної відповідальності, їм загрожував найвищий ступінь покарання. А у нас перший Президент не повинен злазити з екранів, говорити дурниці й дуже часто брехати, як, наприклад, про ядерну зброю, якою ми нібито не могли володіти. Це дурниці, омана, брехня, і я це дуже добре знаю. На жаль, поки що таких, ким би ми могли сповна гордитися,  ще нам Бог не послав. Маю на увазі лідерів, керівників держави. Звичайно, першим Президентом можна вважати Віктора Ющенка. Це українець. Але, на жаль, він зробив дуже багато помилок, він слабкуватий.

Л. Лук'яненко: У нашій історії є багато політиків, якими можна гордитися. Якщо ж говорити від 1991 р., то члени Української республіканської партії, які послідовно відстоювали українські національні інтереси. 1990 року ми сформували групу "Незалежність" у ВР. Нас було 23 депутатів, а вже до липня побільшало до 27 осіб. Щодо того, хто є ганьбою України, то це Кучма, але не один він.

Суб'єктивний погляд

pusarenko.jpgВалерій Писаренко,
народний депутат України, фракція БЮТ

Щодо питання помилок та успіхів української незалежності, то я б розділив його на дві складові - економічну і політичну.  Вважаю, що помилково було переходити до такого формату приватизації, коли фактично відбулася приватизація в неконкурентній сфері і з обманом людей. Я б не проводив приватизації з розпаюванням землі. Це теж помилка, що фактично зруйнувала сільське господарство. У політичній сфері  вважаю, що на той момент мали б бути відмінності з формування органів державної влади. Бо система фактично не змінилася з часів Радянського союзу. На той момент створення демократичних інституцій відбулося не демократично. Окрім того, я ще довго думав би над відмовою від ядерної зброї. Потрібно було б більше підстав, аби відмовитися від цієї зброї. Сьогодні Українським по­літикам бракує єдності та національної ідеї. Відмовившись від цінностей та ідей Радянського Союзу, ми не змогли за 17 років прийти до єдиної ідеї, мети і  успадкувати ті  цінності, які були до того. На мою думку,  було неправильно відмовлятися від всього, що було у Радянському Союзі, адже там було багато   доброго.    

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
6.5323 / 4.22MB / SQL:{query_count}