Як не придушимо, то очолимо

В Україні вкотре взялися за удосконалення інформаційного простору

В Україні вкотре взялися за удосконалення інформаційного простору. У четвер до парламенту внесли розроблений урядовцями законопроект про концепцію державної інформаційної політики. Спроба унормувати вітчизняне інформаційне поле не нова – у червні 2009-го Кабмін Тимошенко теж вніс до Ради свій варіант концепції (згодом відкликаний). Обидва документи мають кілька незначних відмінностей, однак, зважаючи на “покірність” парламенту перед партією влади, можемо виснувати, що сьогоднішній варіант невдовзі нардепи таки погодять. Хоча б для того, аби президентські слова про 2011 рік як про час освіти та інформаційного суспільства мали хоч якесь підтвердження.

Фактично, проект Концепції є кроком з реалізації рішення РяНБО України від 21 березня 2008 року “Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України”. Серед іншого, у документі мовилося про програму впровадження цифрового телерадіомовлення, програму формування позитивного іміджу України, необхідність утворення центрального органу виконавчої влади у сфері зв’язку та інформатизації, систему антимонопольних заходів у медіа-сфері, а також власне концепцію інформаційної політики. Цікаво, що з середини червня на сайті Державного комітету телебачення та радіомовлення (розробник документа) відбувалося обговорення законопроекту, однак це мало вплинуло на відмінність від концепції попереднього уряду.

Метою ж документа є створення умов для “формування сучасної моделі державної інформаційної політики, підвищення ефективності використання інформаційних ресурсів, державна підтримка виробництва і розповсюдження вітчизняної інформаційної продукції”. Розвиток інформаційної сфери покликаний зміцнити цілісність країни на основі суспільних цінностей. До пріоритетних завдань інформаційної політики належать: сприяння розвитку духовності, підвищення інтелектуального потенціалу українського народу, збереження національної та культурної самобутності корінних народів і національних меншин України; забезпечення функціонування української мови, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин; доведення до громадськості повної та об’єктивної інформації про внутрішню та зовнішню політику України; просування інтересів країни за кордоном та утвердження позитивного міжнародного іміджу.

Попри те, що ці пріоритети залишаються незмінними понад два роки, сьогодні, у світлі методів та ініціатив нової влади, з’являється додаткове їх значення. Зокрема, спроби урівноважити мовний аспект медіа-простору були прописані (до того ж значно чіткіше) й у законопроекті про мови, який поки затримують із розглядом. Згідно з документом, державні загальнонаціональні телерадіостанції зобов’язані не менше 20% добового мовлення проводити російською (державною лише 60%). Ось таким чином мають намір захистити мови меншини, що ж до підтримки незалежних (від чинної влади) медіа, то тут варто пригадати конфлікти із розподілом частот на мовлення.

Серед пріоритетів інформаційної політики зазначено також забезпечення безперешкодного функціонування ЗМІ та сприяння розвитку “соціально відповідальної журналістики”. Ось тут чимало залежить від інтерпретацій, адже, як і значна частина професій, журналістика апріорі “соціально відповідальна”. Однак це формулювання додає можливості для нейтралізації видань, які (на думку влади) не виконуватимуть своєї “соціально відповідальної” місії. Як і в парламенті, дозволена винятково ручна опозиція, будь-яка інша займається дифамаціями та наклепами, а не потрібною Президенту об’єктивною критикою. Підтверджень цьому щораз більше. Норма про безперешкодне функціонування медіа спростовується не лише численними заявами про цензурування. Вона погано поєднується із наступною – “гарантування додержання права людини на захист від інформаційної продукції, що негативно впливає на фізичний, психічний, інтелектуальний та моральний розвиток людини”. Попри позірну демократичність, істинну суть цього формулювання нещодавно розкрив випадок із регіоналом  Юрієм Бутом. Посадовець відсудив у журналістки “5 каналу” 20 тисяч гривень (хоч вимагав 100 тисяч) за те, що у сюжеті його названо “відщепенцем”. Найцікавіше у цій історії формулювання підстави для стягнення – у позовній заяві сказано, що після показу журналістського сюжету Бут був змушений “посилено піклуватися про стан свого здоров’я, намагаючись вийти із шокового стану та повернутися до нормального життя та роботи”, адже його почали турбувати “безсоння, сильний головний біль, зник апетит, знизився життєвий тонус”. Попри те, що сьогодні справа переглядається за ініціативою самого “постраждалого”, випадок є показовим щодо ставлення до працівників інформаційної сфери.

Проект концепції містить й чіткіші норми, які не мали б породжувати конфлікт інтерпретацій. До прикладу, веб-ресурсам врешті мають намір надати статус ЗМІ, планують також на законодавчому рівні вирішити проблему медіа-монополій, забезпечити прозорість відносин власності ЗМІ. Кроки, як і створення самої концепції, без сумніву, необхідні. Однак за всього показного реформістського запалу актуальною залишається небезпека неприйняття невигідних норм (як-от демонополізація медіа-концернів) або їх невиконання (формулювання “закон не має зворотної сили” дозволяє уникнути багатьох невигідних моментів). Та й загалом багато положень концепції дивно чути у країні, головна нерозкрита кримінальна справа якої стосується вбивства журналіста за здійснення ним професійних та моральних обов’язків.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
4.6689 / 4.12MB / SQL:{query_count}