Опозиція не може бути тільки анафемною

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій, про свій намір піти у велику політику і змінити у ній правила

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій, про свій намір піти у велику політику і змінити у ній правила

Вадима Карасьова знають, як талановитого політолога і радника спершу глави секретаріату Президента Віктора Балоги, а потім і Віктора Ющенка. Тепер Вадим Карасьов починає нову сторінку своєї кар’єри – цього тижня він вирішив взяти участь у керівництві партії “Єдиний центр”. “Пошта” поспілкувалася з політологом про його партійні плани.

– Пане Вадиме, Вас знають як політолога, з яким цікаво спілкуватися на теми державотворення. Навіщо Вам йти у політику?

– Ви не хочете, щоб я був цікавим політиком? Був цікавим політологом, тепер буду цікавим політиком. Я не розумію такої логіки. Що, політики мають бути недорозвинутими людьми, нецікавими? Чи вас влаштовує те, що у політиці сьогодні сидять кухарки, секретарки, машиністки і бізнесмени? Мене це не влаштовує. Але що мені робити? Дивитися на всю цю компанію? Нових людей я бачу, вони йдуть, але іноді вони цинічні, іноді монологічні, а не діалогічні, часто нарцистичні. Ще не встигли нічого зробити, а вже нарцисизм, політичне еґо просто випирає аж до небес. Мене не влаштовує така ситуація в Україні. Сьогодні один історичний період закінчився, інший ще не почався. І ми сьогодні живемо у такому нещасті. А це означає, що те, що і як ми сьогодні робитимемо, визначить, як ми будемо жити у наступному десятиріччі.

Це цікаво, це майданчик для вдосконалення, росту, можливість вийти на інший – вищий рівень, нові відчуття, поштовх до змін. Тим більше, що сьогодні на експертному полі вже не досить цікаво, бо це поле в Україні досить вузьке, дрібно-темне, бо серйозних фабрик думки в Україні ніхто не хоче, немає інвесторів. А щоб коментувати? Ну прокоментував, ще одну статтю написав, ще одне інтерв’ю цікаве. Але що далі? Хіба це якось впливає? Поаплодують люди на ток-шоу, а політики таємно радітимуть з того, що ти лише ходиш на ток-шоу, а далі прорватися у цей клуб обраних ти не можеш. Їм там комфортно. А тепер будемо їх там змушувати працювати, рухатися у тому клубі, будемо їх підштовхувати. Пропозиція, яка пролунала для мене від Віктора Балоги, цікава. Це цікава нова робота, яка має серйозні перспективи, хоча буде залежати від того, як я зможу ім­плементувати свої пропозиції у своїй діяльності.

– Як теоретик політології Ви чудово знаєте, як має розвиватися держава, але я особисто маю сумнів щодо успішного втілення на практиці цих знань. Як  вважаєте, Вам це вдасться?

– Я давно вже не є чистим і автономним експертом. На початку 2000-х років я працював радником прем’єр-міністра, працював радником голови секретаріату Президента і радником Президента. І питання моєї компетенції стосувалися не якихось ігрових політичних ситуацій чи передвиборних технологій, а стосувалися державних моделей, економічної, інноваційної політики або розбудови національної спільноти в Україні. Волею долі, коли я був радником голови секретаріату Президента, вимушений був стати публічним політиком. Тому що було мало людей, які бажали б втягуватися у цю серйозну і складну роботу – захищати українську національну ідею, захищати Президента і його політику. Цього ніхто не хотів робити. Відтак я, як публічний політик, діяв з вересня 2006 року, коли став радником Віктора Балоги. Тому це середовище для мене не нове. Я просто формалізую свій статус.

Що ж до вашого конкретного запитання, то, по-перше, у нас зараз новий етап, і ми багато чого повинні зробити заново. Сьогодні є запит не на технологію, а на ідеологію. Ви не випадково наголосили, що я політолог із теоретичним нахилом. Так, це моя фішка. Я зажди працював у цьому напрямку – теорії політики і держави, теорії нації, при чому в сучасному сенсі цього слова, а не в тих параметрах, у яких ідея і теорія нації панувала в Україні на початку 90-х. По-друге, коли я був радником, то пропонував ідейні речі, і вони втілювалися у конкретні завдання. По-третє, я пропонував, щоб секретаріат Президента більше займався ідеологією і на цьому робив акцент, а не на інформаційному менеджменті. Багато чого зробити мені вдалося за допомогою Балоги. Віктор Андрійович завжди був відкритий до такого роду ідей. Сьогодні я ставлю перед собою такі завдання: сприяти тому, щоб партія “Єдиний центр” стала партією європейського типу за структурою, за моделлю керівництва, за ідеями і духом. І так буде. Друге моє завдання – запропонувати модель нової опозиції.

– Чим теперішня опозиція погана?

– Та опозиційна діяльність, яку сьогодні демонструє Блок Юлії Тимошенко та інші, мене не влаштовує. Не може сьогодні опозиція лише проголошувати анафему владі. Колись Йосиф Бродський казав так: “Якщо Євтушенко проти колгоспів, то я за колгоспи”. Отак у нас діє опозиція. Якщо влада “за”, ми проти, і навпаки. Сьогодні потрібно, щоб опозиція реагувала, була рефлексивна, випереджала, була такою, яка пропонує моделі майбутнього, критикує владу, але за діло. Якщо влада щось робить правильно, то можна це сприймати, бо тотально критикувати владу – означає тотально розхитувати основи держави. Третє завдання полягає у тому, що сьогодні потрібно формувати нову демократичну силу, табір. Є запит на нових демократів, бо старі демократи вже збанкрутували. Скільки можна, щоб українська демократія йшла по колу між Тимошенко і Януковичем і зводилася до ротації влади між ними двома? Це було останні п’ять років. Потрібно зробити прорив, має бути альтернатива, третій вектор, щоб ці політичні сили та електорат, які сьогодні залишилися без вибору і є між Партією регіонів і Тимошенко, знайшли нову сучасну політичну силу для того, щоб Україна вийшла з того кола боротьби конфліктності і скандальності, що фактично інспірують дві політичні сили, бо їм це вигідно. А коли вигідно домовитися, вони починають домовлятися. І це приклади не тільки минулих часів, але й теперішнього.

– Що Ви маєте на увазі конкретно?

– Це можна побачити на прикладі нового закону про вибори депутатів місцевих рад, які на 100% влаштовують Партію регіонів і БЮТ. Ще одне, що мене не влаштовує, це те, що, коли починають аналізувати сьогодні нові малі фракції і партії демократичного середовища, то вони починають плач Ярославни про поганий закон. Якщо закон сприяє тільки великим партіям, то  об’єднайтеся, робіть велику партію, координуйте свої зусилля. Це стимул і шанс для вас. Закон про вибори – це шанс для того, щоб нові демократичні сили, нові політики об’єдналися, працювали разом і формували модель колективного керівництва політичними силами. Це потрібно робити, інакше країна буде просто у прірві і демократія згортатиметься.

– Ви заявили, що запрошуєте інші партії до об’єднання в єдину опозицію. Але перші заяви лідерів цих партій вже свідчать про несприйняття цієї ідеї. Відтак цей процес не буде успішним. На що розраховуєте?

– Він не буде успішним, це зрозуміло. Якщо сидіти і нічого не робити, не буде успіху. А чому? Бо кожен з них думає, що він або домовиться з владою, або сам все зробить. Чому в Україні процвітає корупція? Тому що люди не хочуть колективно, організовано захищати свої права! Натомість кожен хоче самостійно домовитися і думає, що він виграє від цього. В теорії гри це називається “фрі райдер”, або вільний найманець. Існує поняття “зайця” –  кожен хоче проїхати без квитка. Я домовлюся з владою, а не піду захищати свої права через профспілки, не підтримаю політичну силу, яка хоче створити нормальні умови для бізнесу, а я сам домовлюся з податковою на корупційній основі за рахунок своїх же товаришів, колег з бізнесу, середнього класу. Отак ці політики і вважають, що вони найрозумніші і зможуть домовитися з кимось і витягнуть себе, а на інших начхати. Вони не розуміють, що це тільки грає на користь великих партій, яких підтримує великий бізнес і яким начхати на все мале.

– Отже, Ви тепер партійний діяч. Як правильно Вас представляти читачам “Пошти”?

– Поки я ще офіційно не вступив у партію. Я є і залишуся директором Інституту глобальних стратегій, бо хіба можна піти від себе?

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6580 / 4.16MB / SQL:{query_count}