Стежити за процесом

Анатолій Гриценко, голова комітету ВР із питань національної безпеки та оборони

Анатолій Гриценко, голова комітету ВР із питань національної безпеки та оборони

Останні зовнішньополітичні кроки Януковича вимагають не просто пильної реакції опозиціонерів, а, що важливіше, прискіпливого аналізу, зокрема експертів із питань національної безпеки. Адже наслідки поквапливих вчинків глави держави впливатимуть не лише на сьогоднішніх громадян чи політиків України, а й на тих, хто через кілька каденцій вирішуватиме зовнішньополітичні виклики держави, і на тих, хто даватиме мандат довіри цим людям. Про місце України у світовій системі безпеки та вплив ініціатив нового Президента на ситуацію у країні “Пошта” розмовляла з екс-міністром оборони та фахівцем безпекових питань Анатолієм Гриценком.

– Сьогодні спостерігаємо перегляд усталених моделей побудови безпекової політики. Зокрема, дебати про нову доктрину НАТО; перегляд політики ЄС, спричинений посткризовими викликами. Що за таких умов має робити Україна, яка роль нашої держави у цих процесах?

– Зараз НАТО та ЄС переживають складні часи. Перший фактично поставив на карту своє майбутнє через операцію в Афганістані. Операція відбувається не дуже вдало. Політично це дуже чутливо, а що ближче до виборів, то чутливіше. Зокрема, це спричинило кризу в Нідерландах і дострокові вибори. Ця ситуація не налаштовує на довіру до натовської коаліції і ставить під сумнів спроможність альянсу діяти як цілісний організм. Окрім того, і в НАТО, і в ЄС рішення приймається консенсусами. Звучить гарно і дуже демократично, але складні рішення так не ухвалюють, оскільки одна країна з тих чи інших міркувань може заблокувати рішення. Тож на черзі внутрішня перебудова цих структур для пошуку більш ефективних і очевидно менш демократичних, неконсенсусних механізмів прийняття рішень. З ЄС ситуація особливо складна: 20 із 27 країн не змогли втримати економіку в ме­жах допустимої межі дефіциту бюджету (3%). У найближчі рік-два на тлі кризи, що не зупиняється, буде іспит на існування Євросоюзу. За цих умов Україна повинна дуже уважно стежити за процесом і переглядати ті орієнтири щодо вступу до організації, які визначались раніше як пріоритетні. І останнє: і НАТО, і ЄС не змогли ефективно протидіяти і спільно визначати політику під час війни між Росією та Грузією у 2008 році та під час “газової війни” у 2009 році.

– Нещодавно спалахнули дискусії щодо Будапештського меморандуму. Чи може він стати фундаментом нашої зовнішньої безпекової політики?

– Я реаліст і розумію, що жодні меморандуми не є гарантіями безпеки. Будапештський меморандум підписали ядерні держави тоді, коли вони вирішували пріоритетне для себе завдання – позбавити Україну третього за потужністю ядерного потенціалу. Меморандум первинно не був гарантією, і я не бачу сенсу проводити переговори, аби вимагати якогось нового меморандуму. Необхідно зміцнювати свою економіку, армію і будувати дружні відносини із ключовими державами на прогнозованій, довірливій основі.

– Візит Януковича на ядерний саміт і його ініціатива позбутися високо­збагаченого урану. Чи є це продовженням політики без’ядерності, чи Янукович переслідував інші мотиви?

– Питання збагаченого урану розглядалося на засіданнях Ради національної безпеки ще за Кучми та Ющенка, та ще й неодноразово. Щоразу відмовлялися віддавати його. Янукович, прийнявши швидке рішення, зробив особисту послугу президентові Обамі. Варто трішки зачекати із висновками щодо цієї ініціативи. Побачимо, якщо США нададуть навзаєм реальну фінансову допомогу для підйому нашої енергетики, тоді ми зможемо сказати, що Янукович діяв мудро. 

– Після російсько-грузинської війни Ви в інтерв’ю “Дзеркалу тижня” заявили, що говорити про подібну ситуацію в наших реаліях не доводиться. Чи існує сьогодні, після укладення харківських угод, така небезпека?

– Угода в Харкові – безпрецедентний крок, що впливатиме на майбутнє України на десятиліття. Не можна доленосні угоди готувати і підписувати в закритому режимі. Це відкриті міжнародні угоди, і вони повинні готуватися так, щоби про них знали експерти, суспільство, політики. Навіть в уряді не всі знали про те, що Янукович готує таку угоду. Ще більше неприпустимо проводити ратифікацію силовим шляхом і без жодного обговорення.

– То що ж чекати у Криму?

– Доки там базуватиметься Чорноморський флот Росії, в Україні не буде цілісного об’єднаного суспільства, як і не буде Президента цілої держави, бо дві половини країни обиратимуть “своїх”. Тож цей чинник постійно буде лінією розколу. Присутність ЧФ у Криму – це насамперед політичний фактор впливу на Україну.

– За таких умов виникає проблема побудови правильної інформаційної безпеки. Що потрібно сьогодні робити у цьому напрямі?

– У сфері інформаційної безпеки найважливішими я вважаю дві речі. Перше – втримати свободу слова, оскільки сильна і монолітна команда Януковича вже починає тиск на журналістів. Ми чуємо голоси редакційних колективів про запровадження цензури на ТБ, більшість мовчить, але процес самоцензури вже розпочався. Друга проблема – присутність російських ЗМІ та, відповідно, російських оцінок, які можуть не збігатися із нашими. Я проти обмежень, адже будь-які обмеження, навпаки, породжують підвищений інте­рес. Потрібно пропагувати свій інформаційний продукт – тільки таким чином можна вирішити проблему зовнішнього впливу на наш інформаційний простір.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.1577 / 4.41MB / SQL:{query_count}