У цій країні треба щось робити зараз, а не колись

Вахтанг Кіпіані про українську пресу, колекцію самвидавів і перезавантаження суспільства

Вахтанг Кіпіані про українську пресу, колекцію самвидавів і перезавантаження суспільства

Сому найпопулярнішою газетою Польщі є "Газета виборча", а в Україні - "Порадниця"? Як співвідноситься між собою рівень демократизації суспільства із рівнем журналістики і що від чого залежить? Про це "Пошта" спілкувалася з відомим українським журналістом Вахтангом Кіпіані у другий день міжнародної конференції "За нашу і вашу свободу: за наше спільне майбутнє", присвяченої 20літтю падіння комуністичного режиму, організованої Товариством Лева.

- Вахтангу, тут, у Львові, Ви великою мірою долучилися до презентації двох виставок: греко­католицької періодики 1851 - 2009 років у Львівському музеї історії релігії та до виставки унікальних світлин українського національного визвольного руху у "Дзизі". Як почалося Ваше колекціонування газет і фотографій? На це були якісь особисті підстави?

- Газети я почав збирати від 1984 року, для себе, коли ще нічого не знав про українських дисидентів і чув, може, тільки про Надію Світличну.

Пам'ятаю дні появи першого номера "Поступу", хоча вже до того у моїх руках побували мінська, литовська самвидавні газети. Я почав збирати їх по одному примірникові, але через певний час зрозумів, що треба зібрати цілі комплекти видань.

І тоді я почав ходити по різних офісах рухів чи громадських організацій і просити дозволу поритися в їхніх книгосховищах. Я колекціоную і зараз. Сьогодні у Львові, до прикладу, купив самвидав Солженіцина і Висоцького. Збираю і польські, і російські газети початку століття. В Україні надто мало людей, які цим би методично займалися - по краплях збирали нашу історію.

Окрім того, я збираю всю продукцію передвиборних кампаній.

Ось учора в Одесі відірвав листівку про "помаранчевих ...". Все це показує рівень нашого суспільства.

- Останнім часом Ви активно їздите Україною і проводите майстер­класи для тисяч українських студентів, зокрема з журналістської майстерності. Яка Ваша мотивація?

- Явно не заробітки, бо гонорари, які мені платять за це, - мізерні, а часто й узагалі нічого не отримую. Це просто бажання віддати свій досвід тим, кому він потрібен. І жоден ВНЗ ще не відмовився, коли я просто телефоную і кажу: "Я хочу провести у вас майстер­клас...".

- Як вплине розвиток блогерства на друковану пресу? Газети вмруть?

- Ні, ні, цього не станеться. Тиражі будуть падати, щоденка вмиратиме, але, думаю, будуть міські видання типу "Газети поодеськи". У місті з півмільйонним населенням може бути 100 тисяч потенційних читачів. Але це не повинна бути газета на вісім сторінок. А видання, яке замінить дві години сидіння в Інтернеті, в якому буде з десять додатків - для жінок, про кулінарію, ліки, машини. І всі ці додатки будуть комерційними.

- Чому, на Вашу думку, в Україні за двадцять років незалежності так і не створено хоча б одного загальнонаціонального якісного видання?

- Ну чому ж, а газета "Сільські вісті"? А "Порадниця"? (сміється).

- За накладом так, але мені соромно зізнатися польським колегам, що у них найбільший наклад має "Виборча", а у нас - "Порадниця". Про що це свідчить?

- Про те, що на пресу на кшталт "Виборчої" нема суспільної потреби. Вона - не потрібна. В Росії, наприклад, донедавна були "Известия", які виконували роль загальнонаціонального видання, зараз там цю нішу зайняла ділова преса. Людина, яка потребує інформації для прийняття рішень, купує в Росії "КомерсантЪ" і "Ведомости".

У нас на роль загальнонаціонального видання претендувала газета "День", і вона могла б такою стати, але брак грошей, реклами, людей, розповсюдження завадили цьому.

Думаю, що теза "українці не матимуть, бо не хочуть" - найбільш відповідна тут. Причина ще і в тому, що немає людини, яка могла б і хотіла це зробити своєю місією.

- Чому не Ви?

- Мені часто ставлять це питання, причому у Львові. Ні, я ні. Я знаю, яку кількість часу треба віддати на видання щоденки, скільки часу потрібно витратити на дискусію про те, яке саме ставити фото і на яку пресконференцію піти. Я, радше, потребую такої газети як читач. Хоча вважаю, що для того, щоб зробити якісну щоденну газету, потрібен справжній професіоналізм. До речі, повертаючись до теми накладів, я переконаний, що газета "Сегодня" має у Львові більший наклад, ніж будьяке інше львівське видання...

- ...Але газета "Сегодня" не є українським продуктом за змістом і позицією.

- Але Україна Ахметова і Бузини - це теж Україна. Це ж не Росія, правда?

- Вахтангу, нам усім йдеться про загальнонаціональне видання, яке б не підтримувало розколи, витворені політиками, а об'єднувало суспільство. Це страшенно складно, але, крім місії, тут навіть присутній якийсь потужний азарт. Чому цього ніхто не пробує зробити?

- Бо не буває ситуації: гарне суспільство, але погані газети. Який народ, така і преса. Якби на нашому телебаченні почали показувати нобелівських лауреатів, воно б загнулося через п'ять хвилин. Якщо говорити про якісну пресу, то, не маючи інвестора, який готовий вкладати мільйони, не очікуючи дуже швидкого за рік, два, три, прибутку, починати щось - безвідповідально.

В Україні, проте, є бізнес, який би міг фінансувати медіа - десятки медійних профільних компаній, які випускають профільні видання.

У випадку із Польщею, "Газета виборча", між іншим, це ще й найбільш тиражна газета. Тобто, у країні є шістсот тисяч людей, які читають цю газету щодня, шістсот тисяч, які потребують якісної і доступно написаної інформації, причому - за низькою ціною. А на додаток легендарний Міхнік і легендарні колумністи. Я розмовляв недавно з польським колегою, який розповів, що у Польщі є кілька колумністів, які, пишучи двітри колонки в тиждень, заробляють десятки тисяч доларів. І це нормально!

Бо видання творять люди, і якщо є зірковий колумніст, якого, можливо, треба розрекламувати і видати йому книжку, зробити йому тур країною, то це варто робити. Це нормальний професійний підхід. А у нас просто поіншому зі самим суспільством. Але у Львові публіка все ж повинна більше читати...

- То хто кого формує - суспільство журналістів чи журналісти - суспільство?

- Послухайте, Світлано, я не філософ. Це питання - з категорії, що було первинним - курка чи яйце. У світі політики нав'язують людям нові системи цінностей. Погляньте, що сталося у США. Не знати, чи Обамі вдасться стати хорошим президентом, але він запропонував свою програму та візію, і люди це підтримали. А що відбувається у нас? У нас є тільки люди, які виловлюють суспільні настрої і грають на них.

У нас сьогодні такий час, коли все потрібно перезапускати - і політику, і медіа, і суспільне життя. І коли такі люди, як, скажімо, Ліна Костенко, мовчать десятиліттями, то я не вважаю цю позицію правильною. Бо саме в цій країні, саме тут і зараз треба щось робити, а не колись, за кращих часів. Така ж дискусія тривала і навколо проекту "Великі українці", коли частина українських інтелектуалів відмовлялася сідати поруч Дмитра Табачника. Але це був єдиний шанс осмислити своїх великих українців, і навіть якщо не у такому форматі, який би задовольнив абсолютно всіх...

Подібно до того, як у 1989 році ті, хто не брав участі у широкому русі, національних гуртках чи товариствах, були просто непорядними людьми. Але тоді таких людей було набагато менше, ніж зараз. Тим, хто у 2004 році не вийшов на Майдан - причому не за Ющенка чи Тимошенко, а просто - через протест проти брехні, я не подав би зараз руки.

Довідка

Вахтанг Кіпіані народився 1 квітня 1971 р. у м. Тбілісі. Український журналіст, редактор, автор блогу vaxo.livejournal.com.

Заслужений журналіст України (серпень 2005 р.) Заступник головного редактора телеканалу ТВі, керівник проекту "Перша сотня" у журналі "Главред". Працював у газетах "Україна молода", "Киевские ведомости", на телеканалах "Новий", "1+1" та "К1". Був головним редактором журналу "Фокус", шеф­редактором проекту "Великі українці".

Лауреат конкурсу на найкращу публікацію у пресі про український правозахисний рух у СРСР (Благодійний фонд пам'яті Олекси Тихого, травень 2001 р.), конкурсу публіцистичних статей ім. В'ячеслава Чорновола (Миколаїв, грудень 2002 р.), Другого всеукраїнського журналістського конкурсу "Медіа про медіа­2004" (Центр медіа­реформ, за сприяння уряду Великої Британії, березень 2005 р.) та Премії ім. Олександра Кривенка "За поступ у журналістиці" (Капітула "Поступу", Львів, травень 2007 р.).

Освіта і фах: 1989 - 1994 рр. навчався на історичному факультеті Миколаївського державного педагогічного інституту, спеціальність "учитель історії та правознавства". У 1993 - 1995 рр. викладав в Українській педагогічній гімназії № 5 м. Миколаєва. Політична діяльність: 1990 - 1992 рр. - член НРУ, 1990 - 1996 рр. - член УРП, у 2005 - 2007 рр. - член ГП "ПОРА".

Хобі: колекціонування газет (має понад 18 тисяч назв періодичних видань XIX і XX століття з Російської імперії, СРСР та української діаспори) і передвиборних матеріалів; історія самвидаву, дисидентського руху та політичного екстремізму.

Одружений, має доньку Тамару та синів Іларіона та Давида.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
6.6839 / 4.19MB / SQL:{query_count}