“Турецька весна” і “українська осінь”

“Пошта” з’ясовувала, чи можливі в Україні масштабні акції на кшталт протестів проти діяльності уряду Ердогана в Туреччині. Експерти припускають, що люди таки вийдуть на вулиці захищати свої права…

фото: Reuters
Уже майже тиждень шпальти світових ЗМІ рясніють повідомленнями про події в Туреччині. Америка та ЄС засудили застосування тамтешньою владою агресії проти учасників акцій протесту, а ООН закликала провести незалежне розслідування дій правоохоронців.
Не оминуло обговорення цієї теми й Україну. Проте нас більше цікавить, чи можливе повторення таких спонтанних масових протестів у нашій державі. Звичайно, Україна – не Туреччина: в нас різний менталітет, різна політична культура. Однак скочування до авторитаризму помітне і в Туреччині, і в Україні – ми вже третій рік величезними кроками йдемо до диктатури…
Зауважимо, що, незважаючи на справді високі досягнення в економіці, навіть значну підтримку населення, прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Таїп Ердоган таки отримав від своїх громадян відповідь на так звану “повільну ісламізацію” країни. 
Екологічна акція проти забудови парку Ґезі у Стамбулі переросла в протести проти “диктатури” очільника країни, адже в Туреччині (яка є парламентською республікою) саме в руках прем’єра зосереджена влада, на відміну від президента, який виконує радше представницькі функції. Нині західна преса звинувачує Ердогана в намаганні змінити Конституцію і узурпувати владу на наступні десять років, називаючи його “другом Путіна”. 
Тож не забуваймо, що в нас також є свій “друг Путіна”, який прагне змінити Конституцію для розширення своїх і без того “напівцарських” повноважень. Якось нашому главі держави вже вдалося змінити Конституцію (повернутися до редакції 1996 року). 
З огляду на те, що за всіма зовнішніми ознаками нинішня влада в Україні готується до референдуму, наш Основний Закон змінюватимуть далі. Не важко здогадатись, хто від цього виграє. А от питання, чи спроможні українці після Помаранчевої революції захищати свої права, залишається відкритим…

Турецький варіант

У будь-якому випадку теперішній українській владі варто було зробити для себе певні висновки з турецьких подій. Адже в цій країні сотні тисяч людей вийшли на вулиці відстоювати свої права і відкрито виступити проти правлячої Партії справедливості та розвитку. Зазначимо, що на останніх виборах у 2011-му ця політична сила здобула майже 50% голосів, а відтак  326 із 550 місць у парламенті.
Партію Ердогана відносять до поміркованих ісламістів. Проте, очоливши уряд у 2003-му, нинішній прем’єр висловлювався за збереження світського устрою Туреччини, проводив реформи. Завдяки його діяльності в цій країні сформувався новий середній клас. Саме за Ердогана Туреччина стала претендентом на вступ до ЄС. 
Зауважимо, що, попри своє ісламістське коріння, Партія справедливості та розвитку має статус спостерігача в найбільшій партії Євросоюзу – Європейській народній партії. До речі, такий самий статус у ЄНП мають українські партії “Батьківщина”, “Наша Україна” та НРУ.

Українські туристи не відмовляються від поїздок до Туреччини, але сподіваються на знижки

Щоправда, останні кілька років Партію справедливості та розвитку і її лідера Ердогана звинувачують у ісламізації країни (партія виступала за носіння хіджабів в університетах) та обмеженні свобод громадян Туреччини. Це стосується як свободи слова, з чим у цій країні доволі значні проблеми, так і права на мітинги, навіть вживання спиртного. Приміром, минулого тижня турецький парламент ухвалив закон, що обмежує продаж і споживання алкогольних напоїв. Сам Ердоган обізвав алкоголіком засновника сучасної світської турецької держави Ататюрка. Звичайно, турецьке суспільство негативно сприймає все це…
Та найцікавішим є те, що саме середній клас виступив проти Ердогана. Нагадаємо: заворушення в Туреччині розпочались ще 28 травня. Тоді 50 активістів-екологів провели сидячу акцію протесту проти вирубування дерев і забудови парку Ґезі на центральному майдані Стамбула. Уряд нібито планував будувати там торговельний центр, що мав охопити оперний театр і мечеть, відновити Османські казарми, а центр культури Ататюрка знести.
Поліцейські розганяли мітингувальнків сльозогінним газом і водометами. Після цього й розпочались масові заворушення, до протестів долучалося щораз більше людей, які почали вимагати відставки уряду Ердогана. Головним їхнім гаслом став захист демократичних свобод. Поліція застосовувала проти демонстрантів водомети, сльозогінний газ, навіть бойові кулі. Протести охопили 67 із 81 провінції Туреччини й усі великі міста, зокрема, Стамбул і столицю Анкару. Демонстранти із “коктейлями Молотова” намагалися захопити резиденцію прем’єра в Стамбулі.
Останні два дні попереджувальну акцію оголосила Конфедерація профспілок держслужбовців (240 тисяч працівників). На вулиці мали вийти  й учасники інших профспілок, які звинувачують уряд в  “державному терорі”. Своєю чергою, турецька телекомпанія NTV вибачилася за те, що не висвітлювала початок протестів. Як повідомляє BBC-Україна, посилаючись на турецьких правозахисників, станом на вчора було зафіксовано 2800 поранених, 26 з яких у критичному стані. Троє людей загинуло. Правоохоронці заарештували кілька тисяч осіб. Влада заявляє про 244 поранених поліцейських та понад 60 поранених демонстрантів. Учора з’явилася інформація про те, що розпочались арешти молодих людей, які закликали до повстань у соцмережі Twitter.
Зазначимо, що сутички тривали і в ніч з вівторка на середу, незважаючи на те, що віце-прем’єр-міністр Туреччини Бюлент Аринч закликав припинити протистояння  і вибачився  перед учасниками екологічної акції за надмірне насилля. Однак сказав, що не вибачатиметься перед тими, хто брав участь у нічних сутичках. Після цього поліцейські знову застосували водомети, димові шашки та сльозогінний газ проти демонстрантів.
А тим часом прем’єр Ердоган перебуває з візитом у Північній Африці. Він заявив, що всі ці акції не варто називати “турецькою весною” чи порівнювати їх із подіями в арабських країнах, та звинуватив опозицію в організації  протестів, зокрема Народно-республіканську партію. Прем’єр назвав демонстрантів “купкою злочинців” і заявив, що ситуація швидко нормалізується. Повернутись до своєї держави він повинен вже сьогодні.
Журналісти із різних країн, котрі описують події в Туреччині, наголошують на тому, що на протести вийшли представники різних політичних сил та різних верств, тож можна говорити про справжню громадянську солідарність. 
На думку експертів, Ердогану просто запаморочилася голова від успіхів, він, як то кажуть, “загрався”… 

Досвід України

Як бачимо, використання насилля проти свого ж народу, цензура у ЗМІ, звинувачення опозиції у всіх бідах – все це близьке до українських політичних реалій. 
Україна не так давно вже пережила “революцію”, на щастя, мирну. Нині наша держава стикається із проблемами ще більшими, аніж Туреччина. Партія влади і Президент втрачають підтримку навіть у своїх “базових” областях. Проте важко сказати, чи готові наші громадяни так активно відстоювати свої права. Зрештою, в Україні є Межигір’я… Однак мітингують там лише групки активістів. 
Своєю чергою, соціологи стверджують, що наші громадяни все частіше виходять на акції протесу. Порівняно з 2011-им торік число вуличних зібрань збільшилося на 60% (ці дані ще в березні оприлюднив Центр дослідження суспільства). При цьому такі акції все частіше ставали радикальними, але аполітичними. 
Тож за таких умов, коли люди не довіряють політикам,  на перший план виходить можливість самоорганізації суспільства.
Олександр Палій, історик, політолог
Знаю, що масштабний протест в Україні ймовірний і що він може проявитись у дуже несподіваних та радикальних формах, яких ніхто не чекає.

Сам нещодавно бачив один такий бунт на Кіровоградщині. Там намагались забрати церкву в Київського патріархату і віддати її Московському. Зчинили бійку. Дивився на все це і бачив живу історію: приблизно так у нас розпочинались повстання у XVII столітті та 20-х роках минулого століття. Тобто весь цей запас є...

Потрібно розуміти, що Туреччина – країна з молодим населенням. А молодь завше схильна до радикальних методів протесту! Однак якщо в Україні відбудеться протест, то він буде не таким спонтанним, як у Туреччині чи в інших країнах. Протестуватимуть старші за віком, а для того, щоб їх довести “до кипіння”, потрібно, аби вони прийняли для себе рішення: як війна, то війна!

Отож, вважаю, що масові протести можливі, але наразі це не оптимальний варіант для України. Поки що є мінімальний шанс здійснити зміни у прийнятний спосіб – такий собі транзит країни до нормальності без потрясінь. І такі спроби потрібно робити.

Тут усе залежатиме від влади. Вона може не хотіти цього “транзиту до нормальності”. Чи буде влада гнучкою, а чи “дуболомною”, тобто такою, як була донині? В останньому випадку можливе все. Розумію, що в нас або дуже мирні протести, або такі, коли люди зважуються на все. Туреччина може просто дивитись і дивуватись.

Хоч якась організація у ймовірних акціях протесту обов’язково повинна бути. Це може бути як формальна опозиція, так і організація з 200 людей, а потім до них приєднаються ще 200 тисяч. Насправді ніхто не знає, як буде. Але без організації протести ні у що, окрім вуличних бунтів, не переростуть. Зазначу, що українці не дуже схильні до беззмістовних бунтів.

Що стосується нещодавніх акцій опозиції, то, на мою думку, краще так, аніж ніяк. Бодай хтось намагається щось робити. Та постає інше питання: люди підуть за опозицією чи за кимось іншим? Усе залежатиме від ефективності опозиції. Наразі головна проблема опозиції в тому, що її лідери не дуже добре вміють говорити з людьми. Не з трибуни парламенту чи з екрана телевізора, а на особистісному рівні. Їм треба вчитися здобувати лояльність громадян (відверто кажучи, у Тимошенко це набагато краще виходило).

Наші нинішні опозиційні політики годяться радше для якогось безпроблемного часу. А для такого часу, який є зараз, їхніх здібностей може бути замало! Тому порадив би їм дуже швидко вчитися, адже з’являться інші люди.
Олександр Солонтай, експерт Інституту політичної освіти
Зовнішні форми підказують нам аналогії між Україною і Туреччиною: протести, влада намагається силою придушити мітингувальників і таким чином провокує ще більші протести. Арешти, спроби забрати активістів із вулиць, громадянська солідарність…

Київ, Стамбул – це міста, де сформований середній клас. І це дозволяє нам проводити якісь паралелі. Але, зважаючи на зміст подій, що відбулись, аналогії з Україною проводити недоречно. Це дві різні країни.

І у що мені хочеться вірити, то це в те, що коли українське суспільство повстане і громадяни вийдуть на вулиці (а це неодмінно відбудеться, люди вийдуть, щоб змінити владу), то наші міліціонери, хоча вони й повністю корумповані, не виконуватимуть злочинних наказів. Вірю, що вони не застосовуватимуть спецзасобів так, як це робили поліцейські в Стамбулі проти своїх громадян. Вірю, що в нас є шанс зробити нашу наступну революцію некривавою. І цей шанс треба неодмінно використати.

Якщо ж говорити про форму ймовірних протестів в Україні, то потрібно наголошувати на самоорганізації суспільства, адже політикам люди не дуже довіряють. Я вірю в таку самоорганізацію. Ба більше, у Києві вже розпочали набір учасників на освітньо-політичний курс самоорганізації. Таку ініціативу започаткували після подій у столиці, коли влада “вкрала” місцеве самоврядування.

Щодо ролі опозиції в усіх цих процесах, то найкраще, що вона може зробити найближчим часом, це зібратись і відверто проаналізувати свої помилки, прийняти кадрові рішення. А якщо вона цього не зробить, то залишиться у такій самій нерозумній ситуації, в якій перебуває нині.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
15.1573 / 4.19MB / SQL:{query_count}