Без європейської колективної безпеки Україна не виживе

Олександр Скіпальський, генерал-лейтенант, екс-начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони, про політичну ситуацію в Україні та євроатлантичні перспективи

Олександр Скіпальський, генерал-лейтенант, екс-начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони, про політичну ситуацію в Україні та євроатлантичні перспективи

skipalskyj.jpg

Минулої суботи у Львові відбулася конференція Спілки офіцерів України. З поміж інших участь у конференції взяли перший командувач Військово-морського флоту України, віце-адмірал Борис Кожин, віце-адмірал Володимир Безкоровайний, голова СОУ,  полковник В'ячеслав Білоус, Степан Хмара, генерал-лейтенант Олександр Скі­па­льський та інші відомі в сучасній українській історії постаті.

Наші політики вміють лише гарно одягатися

- Якими Ви, людина вій­ськова, бачите політичні події, які сьогодні відбуваються в Україні?

- На гостроту політичних подій дивлюся ширше. Вона, на мій погляд, є абсолютно закономірним результатом формування нашої внутрішньої по­літики - і за змістом, за персоналіями, і за остаточною метою. На жаль, після занепаду ідей Майдану люди, які не були переконані у визначальності цих ідей, скотилися до амбіцій. А це відбилося на протистоянні - боротьбі за владу. Це не самоціль, а засіб для досягнення певних особистих, матеріальних вигод. Саме тому по­літичне протистояння сьогодні є загрозливим для держави, бо воно не зміцнює державний механізм, а перетворилося у вперту психологічну боротьбу на знищення противника будь-якими методами. На мій погляд, кожен крок, кожна акція, захід, спрямований на євроінтеграцію, повинен мати відповідно цілу програму дій - агітаційного, економічного, пропагандистського характеру. Все це потрібно опрацьовувати до найдрібніших деталей. А у нас так - зібралися, оголосили, продекларували і... самі бачите результати. Яскравим прикладом можуть бути потужні, ейфорійні візити екс-віце-прем'єра з євроінтеграції Олега Рибачука. І чим це закінчилося? Пшиком. Ось що значить, коли до влади приходять непрофесіонали - так звані молоді амбітні політики, які не мають генетичного професійного рівня. А вміють лише гарно одягатися і декларувати відпо­відні тези, не маючи за собою кропіткої, повсякденної важкої праці. Отак дискредитуються позитивні ідеї.

Коли цей курс Україна декларує і ці декларації знаходять підтримку з боку Заходу, США, це викликає, безумовно, величезний спротив Росії. І Росія, як держава з величезним досві­дом, залучає всі свої потужні можливості. Особливо це робота на міжнародному рівні, робота усередині країни. Кульмінація війни на Кавказі в своїй основі - наслідок того, що Грузія готувалася до вступу в НАТО. І певне протистояння або вибух  протистояння у нас на лінії "Президент - прем'єр", також результат бажання Росії впливати на Україну. Це політичне протистояння в Україні дуже небезпечне. Відбуваються процеси руйнації державного механізму, конф­лікт поміж гілками влади і, щобільше, протистояння між однією силовою структурою та іншою. А це вже крок до громадянської війни.

- На думку українських експертів, політичне протистояння ставить під сумнів надання Україні ПДЧ у грудні цього року. На вашу думку, є підстави для таких побоювань?

- Я на 90% впевнений, особливо після зустрічей міністрів закордонних справ, які відбулися трохи більше місяця тому, що Україні відмовлять у наданні ПДЧ. Бо ні НАТО, ні Європейському союзу не потрібні проблеми, які Україна не може вирішити сама, а за неї має вирішувати хтось. Напередодні таких важливих подій прем'єру та Президенту треба зціпити зуби і не загострювати подій.

Інтеграція в Росію
нас нищить

- А коли варто очікувати надання Україні ПДЧ? Зрештою, вступ до НАТО для України - це більше політичне питання чи питання технічної готовності наших Збройних сил? Оскільки, зі слів присутніх тут генералів та адміралів, українське військо далеке від стандартів НАТО.

- Я не хочу належати до людей, які видають бажане за дійсне. Безумовно, якби наші вищі владні ешелони не повели себе так і не скомпрометували внутрішню і міжнародну політику, то Україна мала б шанси отримати ПДЧ, особливо на тлі війни в Грузії. І це відповідало б бажанню світової спільноти, стримувало б відродження агресивного курсу Росії. А чому Україна майже 800 років не може стати нормальною повноцінною державою? Бо розумні, геніальні українці повинні служити іншим народам. До того ж, Україна знаходиться на геополітичному зламі Європи і Азії. Саме через Україну проходять усі перехрестя. І хто б не йшов, вважає, що тут можна вкусити ласий шматок. Немає у нас іншого найстабільнішого, найшвидшого способу зберегти і зміцнити нашу державність, як вступити у європейську колективну безпеку, тобто у НАТО. Без європейської колективної безпеки Україна не виживе як незалежна держава. Якщо ми вкотре приєднаємося до росій­ської системи колективної безпеки, Україна розчиниться і асимілюється, бо вже й так процес асиміляції України Росією зайшов по саме горло. Тільки генетична сила укра­їнської нації і пам'ять про боротьбу, про жертовність борців за незалежність тримає українців. Інтеграція в Росію нас нищить. А нейтральними ми не вистоїмо - відкусять.

До прикладу, металу сьогодні стільки, що ніхто не купує, а скільки населення у світі голодує? А в Україні є земля, яку маємо можливість відроджувати, очищувати і далі годувати людей. І тут укотре Україна стоїть на порозі національної катастрофи - продажу землі. Я бачу, що таку позицію озвучує сьогодні й Президент, і прем'єр-міністр. Щойно ми перетворимо укра­їнську землю в товар, українці перетворяться у кріпаків XXI століття.

- Днями міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров заявив, що має намір запропонувати Києву продовжити терміни перебування Чорноморського флоту в Криму після 2017 року. На ваш погляд, чим закінчаться такі прагнення Росії?

- Росія вміє успішно вести свою політику. На мій погляд, з 1991 року Україна перебуває у статусі суверенної, соборної, незалежної держави. Класичною формою здобуття незалежності є національно-визвольний рух. Але таку боротьбу не обов'язково вести за допомогою танків і зброї, а за допомогою спеціальних технологій. Ця боротьба не припинялася і ще не скоро закінчиться. Тому заяви і щодо базування Чорноморського флоту, і про утримання російської церкви - це важелі впливу на Україну, на її верхівку, на стримування України у самостійному прийнятті рішень. Сподіватися, що Лавров висловить іншу думку, нічого. Росіяни краще, ніж українці, розуміють, що інтеграція нас у Європу - це зміна геополітичних полюсів, що Росія у такому разі ніколи не перетвориться у другий полюс протистояння, про що вона мріє. Бо саме за допомогою Ук­раїни Росія завжди була сильною.

Питання ядерної зброї сьогодні не актуальне

- Віце-адмірал Кожин сказав, що Росія за базування свого флоту в  Криму щорічно має платити Україні декілька мільярдів доларів. Утім, він не сказав, як домогтися, аби ці гроші таки виплатили.

- Попередня влада пішла на компроміс, поступки Росії, а цього не можна було робити. Вона керувалася особистою зацікавленістю, маючи зав'язаний з Росією бізнес і отримуючи преференції у газовій сфері. Вона пішла на поступку погашення боргів і оплати за базування флоту. Нинішній Президент однозначно задекларував позицію прямих розрахунків. Але в умовах політичної кризи наразі рішення немає. Я по­діляю позицію Президента Віктора Ющенка у питанні отримання реальної плати за перебування ЧФ Росії у Криму.

- Сьогодні також було сказано про повернення Україні ядерного статусу. Коли про це говорять пересічні громадяни, то це можна вважати балачкою, але коли про ядерне озброєння кажуть сивочолі генерали, то це насторожує. Держава ж підписала низку міжнародних угод. Україна справді може повернути собі ядерний статус?

- Це насторожує з погляду порушення міжнародних угод? Безумовно, якщо Україна сьогодні заявить про відновлення свого ядерного статусу, то про міжнародну підтримку країн, які б давали відповідні гарантії, зокрема США та Росії, не може йтися. Це все перекреслить. Я сприйняв як жарт, коли йшлося, що хтось нам передасть ядерну зброю чи надасть її в оренду. Такого ніколи не буде. Я думаю, що питання ядерної зброї сьогодні не актуальне і порушують його лише окремі політики. Це не є предметом першої необхідності у державі.

- Як ви оцінюєте нинішнє становище Збройних сил України?

- Не беру на себе відповідальність давати оцінку зсередини, структурно, але те, що у нас за сімнадцять років незалежності не з'явилися нові сис­теми озброєння, що наші ракети при стрільбі вибухають або міняють курс і самознищуються, свідчить, що оборонний потенціал у нас дуже ослаблений. Ослаблений він і через пограбування матеріальної бази ЗСУ, - забирають землі, будівлі. Все це йде не на переозброєння чи збільшення грошового утримання військово­службовців, а на збагачення кланів. І це трагічно.

Розмовляв Ярослав Іваночко  

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
12.4896 / 4.17MB / SQL:{query_count}