Президент говорить

Віктор Ющенко, президент України 2004 – 2010 років, про кримінальні справи опозиціонерів, перепис Конституції
та свої проекти. Третій президент незалежної України сьогодні нечасто стає учасником поточних політичних дискусій. Його ім’я згадують під час ретроспекцій сподівань та надій попередніх п’яти років. Проте Віктор Андрійович і далі займається улюбленими справами: переймається культурністю нації та її консолідованістю. Однак нещодавно про Віктора Ющенка згадали й учасники “газового процесу”. 30 червня він завітав до Львова, де зустрівся з місцевою інтелігенцією та мас-медіа.

Третій президент незалежної України сьогодні нечасто стає учасником поточних політичних дискусій. Його ім’я згадують під час ретроспекцій сподівань та надій попередніх п’яти років. Проте Віктор Андрійович і далі займається улюбленими справами: переймається культурністю нації та її консолідованістю. Однак нещодавно про Віктора Ющенка згадали й учасники “газового процесу”. 30 червня він завітав до Львова, де зустрівся з місцевою інтелігенцією та мас-медіа.
– Чи свідчитимете Ви проти Тимошенко, а, можливо, вже свідчили? Нещодавно представник обвинувачення назвав Ваше прізвище у списку 30 осіб, свідчення яких є обов’язковими у справі?
– Так, я давав показання у справі кілька тижнів тому. Мені надійшла повістка, я пішов, дав показання – виконав свій обов’язок як громадянин.
– Чи поділяєте Ви думки тих європарламентарів, які вважають, що справа Тимошенко є одним із проявів переслідування опозиціонерів? Що умови, в яких вона ведеться, не є адекватними для демократичної держави?
– Якщо ми говоримо, що однією із перших соціальних проблем в Україні є корупція, то визнаймо, що це не причина. Корупція завжди є наслідком: вона виникає там, де однією стороною є державний чиновник. Рано чи пізно суспільство має навчитися, що якщо хочемо боротися із корупцією, то на лаві підсудних бачити треба урядовців. Корупція не виникає між двома суб’єктами господарювання, корупція виникає між суб’єктом господарювання і державною інституцією. Якщо віримо, що країна загрузла в корупції, тоді треба звикати до того, що відповідь на те, хто справедливий, хто винен, може дати не президент, не член уряду, не народний депутат, а тільки суд. І апеляція в дискусії має бути тільки до суду.
Якщо зараз будемо дискутувати, суд треба проводити чи ні, то, може, почнемо із того, що поділимо громадян на дві категорії: тих, на яких не поширюється право і законодавство України, і тих, які відповідатимуть перед судом, як усі?
– Чи не думаєте Ви, що ця справа, яка сьогодні є, безумовно, важливою і показовою, мала бути більш відкритою? Хоча б, аби не виникало зайвих підозр?
– Я не допускаю обставин, за яких український чиновник є недосяжним для суду, хоч розумію, що мою націю ще легко переконати в іншому. Знаю, що люди, які прийшли в українську політику, не на 10, не на 15% криміналізовані. Політична система і влада, сформована, у тому числі й сьогодні, залежні від кримінальних процесів. Закон дав право державі мати кримінальне переслідування, і є тільки один спосіб дати відповідь, чи справа замовлена, чи вона політична. Найкраща відповідь – через суд, гірша – через корупцію. Або житимемо за законом, або знову будемо вдавати, що в нас є окрема каста політиків, яких закон не стосується. Тому проведення суду за належних обставин – це ті речі, на які, на мій погляд, слід навчитися реагувати.
 Що ж у цьому суді мені не подобається? Чи ми говоримо про Луценка, чи про Діденка, Макаренка, Шепітька – три речі. Перша – не подобається, що дві третини справ зводяться до режиму секретності. Я не виключаю того, що зачіпаються державні інтереси, але якщо ми стикаємося із тотальною недовірою суспільства до судових процесів…
Наприклад, я б усе зробив для того, аби такий процес був щонайменше незасекречений, і знайшов би спосіб, аби зберегти інформацію, яка служить інтересам держави, і продемонструвати відкритість цього процесу.
Друге. Чому Діденко сидить у СІЗО без суду більше року? Він винний? Тоді покажіть рішення суду. Якщо ж він не винний, отже, злочин робить уже влада. Якби суспільство отримало пояснення, що конкретна людина ухилялася від свідчень, ігнорувала явки до прокуратури, не співпрацювала зі слідством і ще п’ять-шість, які ставлять під загрозу проведення справи, тоді можна реагувати у такий спосіб, як сьогоднішня влада.
Третє. Серйозні справи повинні робитися в тиші – це не шоу, це не спектаклі, де, з одного боку, той кого звинувачують, а з іншого – прокуратура. Це політизує процес. Безумовно, процес має бути не секретний, відкритий, має змагатися процесуально, процедурно, а не, як сьогодні, відбувається у контексті певних справ, де всі ходять на шоу.
– Розкажіть про культурний центр, який будується в Карпатах, що там буде? І яка доля Музею голодомору і “Лікарні майбутнього”?
– Щодо першого, то мова йде про центр традиційної культури. Там буде співоче поле на 1500-1800 осіб, студія, аудіо- та відеотека. Відбуватимуться національні конкурси, присвячені трембіті (у нас, здається, залишилось 47 трембітарів), дримбі, лірі, волинці, сопілці. Хочу започаткувати ряд національних фестивалів, які могли б дати освіту тим людям, які хочуть грати на цих інструментах і врятувати музику. Також там будується храм усіх святих українського народу, в якому вперше, думаю, можемо зібрати 170-180 образів наших канонічних святих. Хочу туди запросити усі українські церкви, аби знайти спосіб, як вести службу, духовний діалог. Також там будуть три музеї у різьблених старих гуцульських хатах. Поки як версії – музей старої гуцульської скрині – у мене колекція 60 чи 70 скринь; національного костюма, бо маю декілька десятків костюмів; і писанки. Але це все тільки або у задумі, або на початках.
– А проекти “Лікарня майбутнього” і “Музей голодомору” призупинено?
– Ні. Ми домовились, що проект “Лікарня майбутнього” залишається при Державному управлінні справами. Проект цікавить нинішнє керівництво держави, як і проект “Мистецький арсенал”. Переконаний, що ці речі мають бути у нації, незалежно від того, хто прем’єр-міністр і хто президент. Щодо “Мистецького арсеналу” рішення вже прийняті, частково затвердили будівельно-архітектурну концепцію, невдовзі розглядатимемо музейну концепцію. Щодо “Лікарні майбутнього”, то тут потрібне нове керівництво ради, бо змінилась команда. Це державний проект, і зараз актуальне питання про спостережну раду, в якій будуть люди, які сьогодні відповідають за медичний бюджет (у ДУСі, і в МОЗ), представники громадських організацій, керівництво Фонду, яке представлятиме нинішню владу.
– Які зміни до Конституції сьогодні потрібні, чи може вона існувати такою, як є, чи потрібно приймати нову?
– Я б не робив того, що зроблено із Конституцією півроку тому. Конституція – це договір суспільства. Він твориться не через суд, а перш за все через громадську співпрацю. Тому відновлення повноважень президента у тій формі, як це зроблено, переконаний, виглядає некоректно. Я добре розумію, що коли ти в опозиції, то здається, що на владі костюм на два розміри більший, коли ж приходиш до влади, то здається, що костюм на два розміри менший, аніж потрібно. Що ж стосується процесу, то переконаний, що буде великою помилкою, якщо ми процес конституційних змін чи доповнень доручимо або парламенту, або так званій парламентській асамблеї. Тема виборів до цих інститутів завжди буде ставити під сумнів їх легітимність. Не треба боятися найбільш публічної форми прийняття нової Конституції – всенародної. Це є довіра до нації.
Певен, що нація спроможна спочатку вивчити, потім прийняти належний національний документ – Конституцію України. Але чи є це сьогодні найголовнішим пріоритетом? Я б не сказав. Це одна із тем, яка потребує двох-трьох років. Щодо змістовної частини, то тут питання є найбільш дискусійними. Суспільство не провело цю дискусію. Для мене архіважливим є блок самоврядності – для місцевих громад вирішаться доленосні питання, а без змін до Конституції це неможливо зробити. Ми повинні з’ясувати, який політичний лад формувати в країні. Ми схиляємося до ладу президентського чи  парламентського? Як суспільство розцінює ризики, які вже сьогодні сформовані? Давайте навчимося реагувати на ці запити, бо це наші проблеми. Ми – країна перехідного типу, в якій залишилось багато рудиментів. Я не є прихильником тієї дискусії, яка зараз виникає щодо того, яка виборча модель краща. Питання не в тому, якій моделі виборів віддати перевагу, головне – гарантувати її легітимність та законність.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.2412 / 4.45MB / SQL:{query_count}