Патриди з недовірою

Я думаю, скільки наших співвітчизників почувалися б упевненіше й вільніше, якби мали підстави для бодай найменшої довіри до власної держави

Я думаю, скільки наших співвітчизників почувалися б упевненіше й вільніше, якби мали підстави для бодай найменшої довіри до власної держави. Йдеться не стільки про тих, хто зараз живе в Україні, – хоча і їм такі чисто людські стосунки із владою не завадять. Мова про мільйони громадян, які волею обставин опинилися поза межами Батьківщини. Не тільки про заробітчан, але й про тих, хто, до прикладу, знайшов собі пару за кордоном, хто здобув там освіту і залишився, аби втілити свої вміння у конкретні справи. Та хіба мало причин, щоб бути “там”, а не “тут”.

…В аеропорту румунської Тимішоари мені довелося чекати на рейс і зазнайомитися із землячкою-буковинкою. Слово за слово, з’ясувалося, що вона вийшла заміж за місцевого, знайшла роботу. Ніби й нема підстав для непевності, все ок. Але чи не найбільше моя нова знайома цікавилася тим, коли Україна запровадить інститут подвійного громадянства. “Повірте, – переконувала мене вона, – мені тут зовсім не зле, але я не хочу втрачати наше громадянство, не хочу, аби порвалася остання нитка мого зв’язку із Україною. Хочу, щоб і мої діти у майбутньому були також громадянами і Румунії, і України”.

Що можна відповісти цій жінці? Чи переконають її аргументи на кшталт того, що Росія будь-якої миті може використати аргумент біпатридів для “захисту співвітчизників за кордоном”? Чи зрозуміє вона галас довкола недавньої вістки про те, що та ж Румунія масово видає свої паспорти буковинцям: офіційно їх мають усього три з половиною тисячі осіб, неофіційно – понад 50 тисяч? При цьому, ясна річ, теж звучить мотив зазіхання на територіальну цілісність України.

Я розумію геополітичний контекст проблеми. Я також проти спекуляцій розмаїтих політичних сил у країнах-сусідках з приводу утисків своїх земляків в Україні. Але ось проблема: якби при цьому Київ бодай трішки дбав про власних громадян за кордоном, не обмежуючись деклараціями благих намірів, то вони, мабуть, у відповідь також боронили б вітчизняний інтерес у країнах перебування. Але такі стосунки можна збудувати лише на довірі. Як, зрештою, і полагодити проблему подвійного громадянства.

Ми живемо в дещо іншому світі, аніж той, у якому можна було розпочинати війну, не озираючись на світову спільноту. Приклад Грузії тут не коректний, оскільки, за великим рахунком, проблеми осетинів чи абхазців можна було полагодити давно і знову ж таки на фундаменті довіри: Тбілісі до Цхінвалі та Сухумі і навпаки. Цього не сталося. На жаль.

Ми живемо, до речі, у світі, який визнає свободу пересування та проживання серед найфундаментальніших прав людини. До слова, як і наша Конституція.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6544 / 4.09MB / SQL:{query_count}