Коротке есе про мерські мрії

Місцеві елекції майже у розпалі, і, природно, що постать наступного міського голови – у центрі загальної уваги

Місцеві елекції майже у розпалі, і, природно, що постать наступного міського голови – у центрі загальної уваги. Попри декларовану колективність, демократичність та компромісність ухвалення рішень, в Україні, та й Львові зокрема, досі домінує патерналістичний погляд на цю фігуру. Зрештою, за парламентсько-президентської республіки, коли позірно та юридично центр ухвалення рішень пересунувся із вулиці Банкової на Грушевського, наші краяни й надалі, принаймні у своїх головах, наділяють особу глави держави непритаманними йому повноваженнями. А мери – проекція на місцях того, що маємо всюди.

Інша річ, що бургомістри на те й очільники, аби відігравати особливу, я б сказав, специфічну роль у розвитку міста. І не тільки через менеджерські таланти чи уміння інтригувати. Сьогодні, коли багато фахівців-суспільствознавців вдаються до певних ретроспекцій, намагаючись порівнювати стилі, методи та харизму всіх львівських очільників Ратуші, перед зацікавленим міщанином постає макабрична суміш цифр, показників, здобутків та провалів, у якій, видається, легко втонути і втратити орієнтири. Увесь цей хаос накладається на азарт, з яким провадять свої виборчі кампанії нинішні зазіхачі на мерське крісло, і вінегрет у мізках львів’ян, здається, стає нестерпним від приправ.

Однак, на мою скромну думку, під цими нагромадженнями чогось хвилевого, емоційного та вторинного насправді приховано саму суть процесу. Елекції як процес є передусім змаганням ідей, іноді навіть несусвітніх, фантастичних. Твердження про виняткову меркантильність тих, хто рветься до влади, лише почасти справедливе. Публіка довіряє насамперед тим, хто говорить речі, про які вона потаємно мріє, але чомусь вважає ці мрії нездійсненними. Озвучені ж вони набувають потенції матеріалізуватися.

У цьому сенсі усі львівські бургомістри були “на своєму місці”, без жодного із них, навіть без Любомира Буняка, якого, зазвичай, вважають “непорозумінням” у Ратуші, не було б нинішнього Львова. Той же Буняк висловив ідею цілодобового водопостачання, яка тоді здавалася львів’янам геть прожекторською. Інша річ, що втілив її Садовий, – немає значення, яким робом і за чий кошт, – але вона стала реальністю.

Ідея Садового про Львів, “відкритий для світу”, теж колись реалізується уповні, можливо, за каденції іншого мера. І тоді, ймовірно, мало хто згадає про те, що цьому щасливцю просто поталанило тим, що колись, надцять років тому, його попередник просто озвучив цю “утопію”. Кожне наступне покоління стоїть на плечах у попередників, – здається, так звучить давня мудрість?

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8226 / 4.36MB / SQL:{query_count}