Азаровщина для медіа

Широкопрофільність нинішніх урядників просто-таки вражає. Не має такої царини людської діяльності, у якій чиновники, а особливо, прем’єр, демонстрували б власну компетентність

Широкопрофільність нинішніх урядників просто-таки вражає. Не має такої царини людської діяльності, у якій чиновники, а особливо, прем’єр, демонстрували б власну компетентність. Якщо раніше термін “азаровщина”  став лякалкою для дітей дрібних та середніх підприємців, то незабаром, схоже, ним послуговуватимуться журналісти.

Микола Янович із ентузіазмом, гідним ліпшого застосування, долучився до суспільної дискусії про свободу ЗМІ у не надто вільній країні. Ба більше, на відміну від своїх попередників на прем’єрському п’єдесталі, взявся повчати поважного та авторитетного голову Національної спілки журналістів Ігоря Лубченка, що робити із колегами по цеху, коли вони хочуть “поширювати брехню” . До честі Лубченка, він тільки похитав головою і порадив очільникові уряду розібратися із підлеглими, які чинять перешкоди фаховій діяльності журналістів, зокрема гроблять по­одинокі україномовні газети на Одещині.

Питання, з’ясовуємо, постало на голому місці. Особа чинного міністра охорони здоров’я пана Митника все частіше почала зринати у розмаїтих вістках ЗМІ у зв’язку зі специфічною політикою відомства щодо окремих фармацевтичних компаній. Навіть пересічному відвідувачу аптеки зрозуміло, що йдеться насамперед  не про здешевшання ліків чи контроль за ймовірністю фальсифікату у провізорських заначках, а про те, що з ринку прагнуть витіснити старих гравців, замінивши їх своїми, згодними на відкати і таке інше. Певна річ, гнані не добирають слів на адресу пана Митника, і ось сам прем’єр (з якої це радості?) вирішив стати горою на захист підлеглого.

“Ви, ваші колеги по перу, берете гроші і берете участь у цій брудній кампанії”, – крізь зуби кинув він звинувачення на засіданні секретаріату НСЖУ, і на місці його учасників я б, не роздумуючи, подався до суду по захист ділової репутації. Але чомусь не чутно про схожий прецедент…

Далі прем’єр розійшовся не на жарт, пообіцявши, що віднині кожен державний службовець змушений буде реагувати на критичні виступи медіа, але за умови, “якщо там є правда”. Тепер слід чекати, що у структурі державних адміністрацій, санстанцій, жеків з’являться експертні групи, які визначатимуть, у якому рядку на газетній шпальті є істина, а де заблукала брехня. І критерії цих пошуків, либонь, укладатимуть на рівні Кабміну. І незабутній для багатьох львівських журналістів старшого віку Іван Васильович, точніше –  його молода реінкарнація тихо увійде у свій кабінет на вулиці Володимира Великого, відчинить запилений сейф і дістане звідти штампик “Дозволено до друку”.  Був такий у нас цензор… Його звички, манера поведінки, вміння говорити українською мені особисто чомусь до болю схожі на азаровські. А вам, колеги?

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0434 / 4.37MB / SQL:{query_count}