Порятунок потопельників

“Муссоліні не захоплював влади, він просто погрожував її захопити, і перед загрозою дальшого хаосу італійські демократи відступили”

“Муссоліні не захоплював влади, він просто погрожував її захопити, і перед загрозою дальшого хаосу італійські демократи відступили”.
Норман Дейвіс.
Європа. Історія

Сага із “відкладеним сиром” закону про референдум вельми повчальна. Із кількох причин. Насамперед тому, що нею завершилася “тріумфальна хода” Януковича і команди країною, перечепившись зовсім неподалік від Банкової – на порозі парламенту. Скільки б не говорили про те, що коаліція “стабільності та порядку” з дня на день зростає, але досі ніхто вголос не казав про справжні мотивації “тушок”, які, далебі, не вичерпуються валізою із грошима. Це – найбільша проблема, позаяк справжнім, глибинним підґрунтям резиґнації “зрадників” у лави більшості є страх перед майбутнім. Навіть не перед політичним “завтра”, а чисто фізичною, людською перспективою. Цей страх межує із тваринним інстинктом самозбереження.

Італійські демократи, згадані в епіграфі від знаного Нормана Дейвіса, відступили перед Муссоліні, очікуючи порядку. Українським парламентарям зразка 2010-го нема шляху до дефензиви, позаду – родини і комфортне, сите життя. “Порядок від Януковича” – це щось неприродне, нездійсненне, фатаморганне. “Порядок від Януковича” – це перш за все “бєспрєдєл”, і саме тому, чудово усвідомлюючи, що буде, коли В.Ф. отримає ще й контроль над проведенням референдумів, тобто фактично стане Кучмою-2000, парламентарі вирішили почекати до осені, і вже тоді рахувати курчат…

Наші обранці – це, звичайно, специфічна публіка, але й авантюристами їх не назвеш. Бо у випадку ухвалення одіозного проекту, нардепи – і коаліціянти, і опозиціонери і квазі-опозиція – ризикували втратити все. Ні, вони ще б трохи походили до звичної зали під куполом, вони б ще якийсь час зі серйозними обличчями розводилися про власну значущість і велич. Але насправді на них чекала б доля статистів. І тоді, порівняно із ВР, Державна дума РФ здавалася б просто-таки втіленням народовладдя і законотворчості. Саме “творчості”, позаяк референдум у руках Президента (чинного чи наступного, – не важливо) перетворився б у секатор, яким віртуозно усувалися б будь-які паростки самодіяльності. А так –  із законопроекту №6278 усунуто статтю 16-ту, яка мала регламентувати процедуру проведення референдуму про схвалення нової редакції Конституції, а також норму про можливість скасування, втрати чинності і визнання недійсним закону про внесення змін до Конституції. Тепер депутатам можна ще трохи потішитися власною величчю, поторгуватися, а то й взагалі стати у позу непохитних…

У принципі, минулі вихідні, та й взагалі завершення політичного сезону, – чудовий приклад того, ким насправді є група із 450 осіб із депутатськими мандатами. Віктор Федорович легковажив, ставши на шлях “збирання голосів” під конституційну більшість. Апетити тих, хто першим побіг під знамена коаліції, за кілька місяців стали непомірними, значно загострившись від запаморочення успіхами сумнівних голосувань. Тому ще одним дзвоником для Банкової стала реакція на усунення Шуфрича (радий старатися!) і спроба протягнути через коаліцію до уряду Віктора Балогу. “Чужі тут не ходять”, – думка, яка домінує у більшості, а тому проект рокіровки Тігіпка на Порошенка, який, кажуть, був наступним у кадровій стратегії АП, цілком ймовірно завершиться схожим пшиком.

А те, що плани справді пишуть у відомстві Льовочкіна, не викликає сумніву. Нестор Іванович, хай там який ура-регіонал, однак і він безпомилково тицьнув пальцем у давнього опонента. Поле неподілених інтересів звужується, серед тисняви вже спалахують локальні бієчки у владній команді, а до вересня (хай тільки відпочинуть) вони переростуть у грандіозну рубанину.
Литвинівці та комуністи стоятимуть на своєму, а коли їх спробують ламати через коліно, то “плакали” усі кодекси й закони, завбачливо відкладені до осені. У завершальному сесійному акорді спікера чується відверта погроза: “Вдалося зліпити крихкий компроміс. Якщо ви хочете зараз демонструвати Фронду і знову тягнути у конфлікт...”

На місці “трьох крапок”, точніше, – точкою спротиву цілком стане й політична реформа. Зміни до Конституції, точніше, реінкарнація Основного Закону зразка 1996-го, не влаштовують не тільки опозицію. Комуністи теж не проти пози “поборників парламентаризму”, вони знають “що сьогодні є люди, які нашіптують Президентові, що він цар і що він має все скоординувати у своїх руках”, – каже нардеп Євген Царьков. Якщо вже царькови пі­дозрюють Януковича у “царських замашках”, тоді справі труба…

Парадоксально, але цього літа, зазвичай, далекі від потреб країни, а тим паче, демократії, депутатські інтереси, випадково збіглися із загальним трендом просування країни цивілізованим шляхом. Привид президентської республіки, мабуть, ще довго блукатиме розмаїтими владними коридорами та офісами, але навряд чи йому суджено стати реальністю. Принаймні не за цієї ВР.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9718 / 4.4MB / SQL:{query_count}