Пастка для єфрейторів

Є такий вислів – “єфрейторський запас”. Це коли людина, прагнучи чогось, просить більше, аніж потрібно насправді

Є такий вислів – “єфрейторський запас”. Це коли людина, прагнучи чогось, просить більше, аніж потрібно насправді. Відтак сторони діалогу доходять консенсусу і вимоги стають адекватними реаліям.

В історії із проектом закону про вибори до місцевих рад, який під завісу шостої сесії шостого ж скликання ухвалила Верховна Рада, трапився казус. Лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов перевершив самого себе, первинно запропонувавши депутатам дуже радикальний документ, який, по-перше, обмежував коло учасників майбутніх перегонів “старими кіньми”, які вже не раз і не двічі псували борозну, – тобто тими структурами, які мають місцеві осередки, зареєстровані не менш ніж рік тому; цей же проект чітко позиціонував кандидатів на посади міських голів із точки зору їх партійної належності.

Це, з’ясувалося, було пробною кулею, отим “єфрейторським запасом”, який планували використати регіонали у дискусії довкола закону. Зрештою, елементи радикалізму мали б стати, на думку Єфремова та його соратників, розмінними монетами для головного – перекроювання самої системи місцевих виборів, запровадження половинчастого принципу пропорційної мажоритарки.

Але парламент, і що особливо промовисто, цього разу не повівся. Комуністи та литвинів не чинили зайвого галасу напередодні, тло створювали, здебільшого, партії, які, у принципі, могли б зазіхати на кусень локального владного пирога, користуючись ресурсом та харизмою своїх “юних орлів”, здобутих на президентських виборах – “Сильна Україна” Тігіпка, “Фронт змін” Яценюка, “Громадянська позиція” Гриценка. Їм дуже розходилося на конвертації недавнього успіху, а, отже, вони потрапили у пастку, яка готувалася дрібнішими учасниками більшості.

Литвин та Симоненко стежили за тим, як регіонали поступово відходять на завбачливо облаштовані позиції, відмовляючись від обов’язкової партійності кандидатів на посади мерів, а також з “панського плеча” кидаючи кістку новоутворам. А відтак суботнього вечора успішно провалили “регіональні” поправки до проекту, залишивши його, по суті, незмінним. Позбулися конкурентів, оскільки і КПУ, і НП Литвина зареєстрували свої місцеві осередки ще за царя Гороха, а, отже, почуватимуть себе комфортно у боротьбі зі “старими приятелями” – БЮТ, тією ж ПР, залишками НУ та рештою дріботи. Тим паче, що й нині ті ж литвинівці мають купу посад в органах місцевого самоврядування на схід від Збруча.  

Але цапом-відбувайлом залишилася Партія регіонів, і тепер саме вона отримає шквал критики з приводу згортання демократії, консервування системи, створення некомфортного середовища для розвою інакодумства. Квапитися слід лише під час полювання на не надто приємних комах, а “єфрейторський запас” годиться для діалогу зацікавлених. Для павуків у бляшанці – це не надто придатний інструмент.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.3568 / 4.37MB / SQL:{query_count}