Засади державності

Якась дивна, погодьтеся, ситуація: що не новий Президент, то парламент в алярмовому режимі береться за ухвалення нового Закону “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”

Якась дивна, погодьтеся, ситуація: що не новий Президент, то парламент в алярмовому режимі береться за ухвалення нового Закону “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”. Як на мене, такі документи важливі своєю тяглістю та стабільністю, їх не міняють, мов рукавички, не заганяють у прокрустове ложе хвилевих смаків і політичних переконань очільників. Але в Україні, виявляється, “засади державності” є банальною процедурою сумнівного утвердження легітимності кожного наступного режиму.

Чому сумнівного?  Та навіть тому, що найновішу інтерпретацію засад “від Януковича” у парламенті буквально проштовхнули півсотні нардепів: опозиція, зокрема, БЮТ та “За Україну!” просто вийшла із сесійної зали. Якщо врахувати, що кандидати від цих політичних сил на останніх президентських елекціях набрали більше, ніж В.Ф., то, зрозуміло, що ухвалений закон, у ліпшому разі, відображає настрої та наміри не більше половини виборців країни. Друга половина, мабуть, житиме за дещо іншими “засадами державності”.

Однак “усе вічне під сонцем”. Ще Арістотель зауважив у своїй “Політиці”: “Якщо держава є певною спільнотою, а саме спільнотою громадян за певного політичного устрою, а він змінюється і відрізняється від попереднього, – тоді й державу не можна вважати тою самою. Ми ж як говоримо: хор в комедії – одне, хор у трагедії – інше, навіть коли його учасники – одні й ті самі особи”.

Тут не місце для смакових оцінок, який із режимів був “піснею козлів”, а який позначено міткою трагедійності. Головне: “учасники – ті самі особи”, які в різних обставинах говорять абсолютно несумісні речі, але завжди діють задля власного інтересу. Тут слід сказати про неживучість і химерність самої держави, засади якої можна підганяти під особу керівника чи мотивації владної верхівки. Що прикро: попри позірні намагання реформації, автори цих змін просто консервують статус кво, цементують підвалини, на яких процвітає хаос і конфліктність, невизначеність і громадянський дискомфорт.

Ясна річ, така ситуація спровокує надто легковажних і цілеспрямованих ораторів на чергову порцію філіппік про поділ країни. Хоча насправді ділить її не хто інший, лише найвіртуозніші вітії. Лише у їхніх мізках можуть уживатися, до прикладу, поняття “позаблоковості” і реальність присутності чужого флоту на теренах суверена.

Роздмухування пристрастей та сварок, як завжди, слугуватиме надійною завісою для моторних політиків і тих, чиї інтереси вони активно лобіюють. Зрештою, саме ухвалення закону було промовистою ілюстрацією, як ці панове зважають на думку громадськості: “засади державності”, як і, до слова, багатостраждальна Конституція 1996 року, голосувалися глупої ночі… Як там казали давні китайці? “Виправлена помилка – уже не помилка, а помилка, повторена двічі, – це крах”.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0660 / 4.37MB / SQL:{query_count}