Право на протест

Учасники голодування, розпочатого минулого тижня під стінами парламенту, самі того, може, не розуміючи, захищають не тільки права співвітчизників протестувати проти безглуздості і свавілля влади

Учасники голодування, розпочатого минулого тижня під стінами парламенту, самі того, може, не розуміючи, захищають не тільки права співвітчизників протестувати проти безглуздості і свавілля влади. Вони зачепили такий комплекс проблем, який важко вписати у норми одного закону. Ці проблеми переймають спільноту вже не один рік, і зринули не тепер, просто нова владна команда, мабуть, не надто того бажаючи, виштовхнула їх на поверхню. Гемінгвей колись написав, що “застаріли не тільки відповіді, застаріли самі питання”, і це, мабуть, саме той випадок.

Стаття 39 Основного Закону гарантує право громадян збиратися мирно, без зброї на збори, мітинги, походи і демонстрації. Про це слід завчасно повідомити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмежити реалізацію цього права може тільки суд, згідно із законом, коли зауважить загрозу національній безпеці та громадському порядку.

Це у нас вже є, і саме на це зазіхають чиновники. Чого в нас немає? У нашій Конституції відсутнє суттєве положення про те, що, коли влада позбавляє людей права на мирний протест, передбачений Основним Законом, коли люди, яким народ дав владу, брутально порушують права цього народу, ігноруючи навіть написані ними ж закони, народ має право на повстання. Досі нам розповідали, що це право самозрозуміле, лукаво відсилаючи охочих попротестувати до судів, які, знано, перед тим, як виносити свої вердикти, консультуються із владою. Європейські традиції, зокрема, практика так званих “спонтанних протестів”, досі не враховувалися, хоча у законопроекті, який проштовхують зараз у парламенті і проти якого голодують у Києві, “ніжно” врахували рекомендації Венеціанської комісії. Правда, дуже контраверсійно: право на спонтанний протест матимуть громадяни, занепокоєні “подією, що має важливе значення для суспільства”. Критерії “важливості” чи “маргінальності” самої події залишили визначати, ну, без сумніву, – владі...

Усе було б нічого, якби в Україні точився діалог спільноти і її обранців. Може, тоді й рішення про “важливість” забудови парків або ж незаконність затримання громадян міліцією виглядали б адекватними для обох учасників цього діалогу. Але досвід свідчить, що вагу події воліють визначати на одних терезах, причому гирі, як правило, дещо скореговані на користь вагаря. Ба більше, макабричні фрази чинного міліцейського очільника про перспективу “заміських резервацій” для осіб, які практикують протести, а також узятий на озброєння “Беркутом” досвід російських омонівців з ізоляції мітингувальників, сіють сумніви у демократичному розвитку комунікацій спільноти та влади.

Що ж, голодування – річ, без сумніву, відчайдушна. Але – вона відповідь, яка, певною мірою, вже застаріла. Як і питання про право народу на повстання.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.6986 / 4.08MB / SQL:{query_count}