Поліцейська держава?

Україна має всі шанси стати поліцейською державою тоді, коли спільнота перестане реагувати на спроби обмеження її прав та свобод.

Поки що... Твердження окремих спостерігачів із експертного середовища, а також небайдужих активістів громадського руху про те, що Україна вже стала викінчено поліцейською державою, на мою думку, наразі не витримують критики. Те, що правоохоронців у нас забагато – це факт, те, що їхня кваліфікація і не надто чисте минуле потребують окремого аналізу, теж. Але силовики нині справді зупинилися на порозі приватного помешкання, а їхні спроби проникнути у “заборонені зони”, до прикладу, окремі осередки освіти, знаходять адекватний розголос в суспільстві й вимушену, але таки реакцію влади.

Україна має всі шанси стати поліцейською державою тоді, коли спільнота перестане реагувати на спроби обмеження її прав та свобод. Наприклад, права на вуличні зібрання. Хто особливо відреагував на ініціативу міністра Могильова відвести для опозиції окрему резервацію для мітингів поза межами столичного центру? Може, сама опозиція? Далебі... Її лідери, вочевидь, мають важливіші справи, сперечаючись між собою, мабуть, за пріоритетне право оренди вказаної владою “ділянки свободи”. Першим зрефлектувало громадянське суспільство, організації, які, до слова, й за Ющенка, перебували поза особливою увагою медій, зокрема, Українська Гельсінська спілка.

Україна таки стане поліцейською державою, коли мовчки проковтне планований демонтаж судової системи, й без того безмежно підконтрольній іншим гілкам влади, присмаченій партійно-бізнесовими смаколиками, коли поведеться на антиконституційні вибори місцевих рад за екзотичною вже “мажоритаркою”. Але наразі приводу для особливих сподівань нової команди на те, що все піде гладко і без жодного спротиву, не існує. Просто, мабуть, вона ще не переступила межу забороненого і не потопталася по болючих мозолях спільноти.

Але Україна навряд чи спроможна тепер трансформуватися у поліцейську державу. Навіть якщо б цього дуже бажали Янукович з Банковою, химерна червоно-буржуйська коаліція і нафталіновий уряд. Є проблема, і вона полягає у цілковитій залежності нинішніх владоможців від того, “що скажуть” на Заході. Ця узалежненість вимушена, причому мотивована не стільки державницьким інтересом вітчизняної “еліти”, а її хапально-жувальним рефлексом. Вони – наші “провідники” – тримають свої гроші в “їхніх” банківських сейфах, в “їхніх” банкнотах, вони відпочивають на “їхніх” курортах, вони навчають своїх дітей у “їхніх” університетах. Рівень “приватної інтеграції” України в європейську спільноту набагато вищий, аніж це виглядає з розмаїтих меморандумів, звітів тощо. Це – набагато міцніша прив’язаність, ніж зв’язки, зафіксовані на папері і стверджені підписами найвищих очільників. Тому, зважаючи на приватний інтерес, Янукович і К змушені озиратися на Захід.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
14.9702 / 4.08MB / SQL:{query_count}