Німцям не смішно

Круглі здивовані очі і характерна зачіска з проділом - так виглядає Гітлер в японському коміксі манґа, зробленому за мотивами книги "Mein Kampf". Ідея, що надихнула авторів на створення цього коміксу, звучить у даному контексті доволі абсурдно, адже цей комікс мав би наблизити до японських діт­лахів німецьку літературу.

Круглі здивовані очі і характерна зачіска з проділом - так виглядає Гітлер в японському коміксі манґа, зробленому за мотивами книги "Mein Kampf". Ідея, що надихнула авторів на створення цього коміксу, звучить у даному контексті доволі абсурдно, адже цей комікс мав би наблизити до японських діт­лахів німецьку літературу.

Чемний і навіть доволі вродливий хлопець. Акуратна зачіска відмінника, велетенські цікаві до світу очі, відкриті риси обличчя. Навіть згодом, коли він виростає і перестає бути дитиною, певна привабливість у нього зберігається. Особливо у момент, коли він під час похорону своєї матері кидається на труну або коли поневіряється вулицями Відня як голодний студент мистецтвознавства і невизнаний художник. Сумний і романтичний юнак.

Саме такими є зображення нещодавно опублікованого в Японії коміксу в стилі манґа. І варто зауважити, що новинка чудово продається. Уже за кілька тижнів японці придбали 45000 примірників, готуються публікації в інших країнах Азії.

Щоправда, сама ідея видати працю Гітлера у формі коміксу не нова. Вже у 1989 році гамбурзьке видавництво "Carlsen" опублікувало детальну біографію фюрера в ілюстраціях. Цей двотомник мав успіх, було кілька наслідувань, тож німецький диктатор на сьогодні має за собою поважну кар'єру і в ролі персонажа коміксів.

Але одна справа біографія, а інша - праця "Mein Kampf", заборонена до публікації і розповсюдження у Німеччині. Японський комікс розповідає, як Гітлера батько бив у дитинстві за те, що хлопець із більшою охотою малює, ніж готується стати службовцем. Або про те, як незадовго до завершення Першої світової війни Гітлер двічі поспіль мало не осліп - уперше після газової атаки, а вдруге від люті, коли довідався про перемогу Жовтневої революції в Росії.

Зображення у коміксі типові для стилю манґа - чорно­білі і сповнені плакатного трагізму. Складається романтичний і не позбавлений певної зневіреної в собі шикарності образ - типовий представник богеми початку ХХ ст. Але від такого представлення неминуче виникає питання - чи морально вважати Гітлера привабливим?

Для істориків сьогодні не залишається сумнівів у тому, що на 800 сторінках детального самоопису Гітлер не надто переймався правдивістю зображуваного. Наприклад, у фінансовому аспекті. Відомо, що завдяки своїй сирітській пенсії він міг доволі пристойно існувати у Відні і зовсім не бідував, як про це пише. Так само заперечують історики і факти обох випадків тимчасової втрати зору.

Книга "Mein Kampf" була написана в ув'язненні у 1924 році і її метою була не стільки біографічна рефлексія автора, скільки намагання виправдати власну популістську та антисемітську політичну орієнтацію.

Спільності
з Ґьоте та Шекспіром

Особливою пікантністю цього видання є, ясна річ, серія, в якій опублікований комікс. "Manga de Dokuha" у перекладі означає "вчитися з манґа" і разом із цим коміксом до серії входять також адаптовані до коміксів твори Ґьоте та Кафки. Усі книги з цієї серії, від "Фауста" до "Mein Kampf", мають дві спільні риси. По­перше, на всі тексти вже закінчився термін дії авторського права, який у Японії минає через 50 років після смерті автора, що робить особливо дешевим це видання завбільшки з кишеню. По­друге, кожна з літературних адаптацій містить на початку коротку біографію автора.

Таким чином, творіння Гітлера з пропагандистської брошурки перетворюється на важливий літературний твір. На запитання журналістів, чому було обрано для публікації саме цей текст, представник видавництва відповідає: "Основною причиною стало те, що ця книга всім відома, але водночас мало хто її читав. А крім того, вагомим фактором було те, що диктатор написав цей текст власноручно, що дає можливість зануритися у внутрішній світ відомої історичної особистості". Художники, які малюють комікси цієї серії, залишаються анонімними, такою є умова видавництва, адже йдеться про велетенський конвеєр. Комікси манґа на сьогодні є найприбутковішою галуззю видавничого бізнесу в Японії, лише за минулий рік завдяки їм японські видавці заробили понад 250 мільйонів євро. Політичні погляди тут жодної ролі не відіграють, адже те саме видавництво у тій же серії випустило і комікс, який адаптує "Капітал" Карла Маркса.

Гра в кішки­мишки

У західних коміксах на цю тематику митці найчастіше намагалися не зображати безпосередньо Гітлера і нацистську символіку. Арт Шпіґельман, американський художник, автор комікса "Миша", створеного за мотивами спогадів власного батька, який вижив у Освенцимі, свідомо уникає зображення свастики: "Спершу свастику використовували як абстрактний символ певної політичної партії. Ніхто не знав, до чого це все призведе. А все, що згодом зробили нацисти, змінило символічний зміст свастики". У його коміксі історія подається у вигляді байки про котів і мишей, у якій німці - коти, а євреї, відповідно, миші.

Японська традиція дозволяє значно вільніше поводження з цим історичним етапом. У серії коміксів "Адольф", яка почала виходити у 1983 році, Осаму Тезука зображає на 1200 сторінках історію Третього райху починаючи від Олімпійських ігор 1936 року до останніх днів Гітлера у бункері. Щоправда, постать фюрера тут малоприваблива. Карикатурна міміка диктатора виглядає радше абсурдно загрозливою і жалюгідною. Манґа "Mein Kampf" натомість набагато ближча до того зображення Гітлера, яке він намагався сам представити у своїй книзі. І саме таке доволі симпатичне і приязне зображення диктатора викликає неспокій і спротив.

Баварія - проти

Баварське міністерство фінансів, яке від 1945 року і протягом 70 років володіє світовими правами на текст книги, поставилося до видання скептично. "Я не переконаний, що саме форма коміксу є відповідною, аби належно і критично ознайомитися зі змістом твору Гітлера", - заявив у коментарі прессекретар міністерства Горст Вольф. Але оскільки закон про авторське право у Японії дозволяє публікацію, німецьке міністерство нічого не може зробити проти цього: "Хоча ми би радо протидіяли появі такої книги, якби мали на це можливість", - заявляє міністерство.

У Німеччині довкола публікації книги "Mein Kampf" та інших матеріалів схожого змісту вже не раз виникали резонансні публічні дискусії і навіть скандали. Група істориків уже давно намагається вплинути на правовласників і переконати їх у доцільності наукової публікації книги до того, як завершиться термін дії авторських прав. Але для цього студії тексту потрібно почати вже зараз. Сміливий крок здійснив цього року медіальний проект "Zeitungszeugen", опублікувавши серію коментованих передруків зі старих нацистських газет, аби спровокувати громадську дискусію довкола цих матеріалів і відповісти на запитання, чи німецьке суспільство уже дозріло до відвертої дискусії на тему нацистського минулого і може з належною дистанцією читати колишню пропагандистську пресу. Наклад першої публікації був 300 000 примірників.

У газетах за 30 січня 1933 року повідомлялося, що у Берліні зареєстровано 253 випадки захворювань на грип, голландські матроси збунтувалися в Індонезії, а лижники з Кемптена перемогли у національних змаганнях. Але головною новиною дня стало обрання Гітлера райхканцлером.

Метою авторів газетного проекту "Zeitungszeugen" було запропонувати читачам ґрунтовний перегляд газет за період від 1933 до 1945. Але вже перші публікації викликали, замість очікуваної наукової та громадської дискусії, справжній скандал. Баварське міністерство фінансів відреагувало першим, висловивши свою традиційну думку про те, що такого типу публікації недопустимі. І самим лише обуренням міністерство не обмежилося, уже другу публікацію було вилучено з продажу, а проти редакції висунули судовий позов, зокрема і за порушення авторських прав. Мотивацією міністерства було бажання запобігти поширенню націоналсоціалістичної пропаганди, адже міністерство, як власник авторських прав на більшість текстів такого типу з того часу, вважає себе співвідповідальним за таку пропаганду.

Контраргументом шефредактора видання "Zeitungszeugen" історика Сандри Павероншіч, було те, що неонацистам навряд чи потрібні газети, аби вправлятися у своїх радикальних поглядах. Достатньо буде самих лише міфів і напівправди, які здебільшого і виступають головними аргументами для таких людей. Сандра Павероншіч уже давно працює зі схожими проектами в інших країнах і зокрема в Австрії. Окрім нацистської преси, у проекти мали публікувати також матеріали закордонних газет, а також статті і коментарі провідних істориків, які займаються цією добою.

Рішення суду було винесено у березні цього року. Суд постановив, що авторське право щодо публікації передруків із преси, опублікованих до 1 січня 1939 року, не порушує закону про авторське право, бо термін його дії, згідно з німецьким законодавством, становить 70 років. Але суд не може дати відповіді на запитання, наскільки готовим є німецьке суспільство до сприйняття цих текстів. Сандра Павероншіч вважає, що публікувати ці тексти давно можна і потрібно саме для того, аби ґрунтовні і подані у правильному історичному розрізі публікації позбавили впливу напівміфи неонацистів і просвітили найширші суспільні верстви. Про те, чи дасть баварське міністерство фінансів дозвіл на коментовану наукову публікацію книги "Mein Kampf" до 2015, коли завершується термін дії авторських прав, наразі не відомо.

Берлін

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7161 / 4.18MB / SQL:{query_count}