Кеш, панове, кеш

- Шановні пасажири, - ламаною ро­сійською звернулася до нас стюардеса. - Ми шукаємо людей, які можуть перенести дату свого відльоту з Відня на завтра і полетіти до Львова через Київ. Тому, хто погодиться на таку за­міну квитка, оплатять готель у Відні і відшкодують за незручності 237 євро готівкою або 375 безготівково, - стюардеса повторила цю інформацію ще раз дуже виразною англійською і дуже невиразною віденською німецькою. А потім, ніби для певності, ще кілька разів наголосила: - Кеш, панове, кеш.

uefa.jpg- Шановні пасажири, - ламаною ро­сійською звернулася до нас стюардеса. - Ми шукаємо людей, які можуть перенести дату свого відльоту з Відня на завтра і полетіти до Львова через Київ. Тому, хто погодиться на таку за­міну квитка, оплатять готель у Відні і відшкодують за незручності 237 євро готівкою або 375 безготівково, - стюардеса повторила цю інформацію ще раз дуже виразною англійською і дуже невиразною віденською німецькою. А потім, ніби для певності, ще кілька разів наголосила: - Кеш, панове, кеш.

Пасажири розгублено дивилися на неї, ніхто не зголошувався. Воно і зрозуміло. Літак он він, близько, от-от полетить, а ефемерний завтрашній рейс чомусь через Київ, готель у Відні і ще ця різниця у відшкодуванні, - чому саме так, чому на картку перераховують більше, ніж платять готівкою, може це якась махінація? Врешті до стюардеси несміливо підійшли два українці і згодилися, але за кілька хвилин з'ясувалося, що вони повинні відлетіти сьогодні, бо їхні паспорти вже проштамповані віденськими прикордонниками. Потім зголосилася ще якась німецька студентка. Не знаю, чим закінчилася її історія. Вже у літаку я подивилася у свій паспорт і виявила, що заклопотані ві­ден­ські прикордонники поставили мені штамп про виїзд із Австрії завтрашнім числом. Цікаво було б подивитися на їхні обличчя, якби я після ночівлі у віден­ському готелі прийшла на київ­ський літак із уже готовим, свіженьким штампом у паспорті.

Але довго думати про це не хотілося, хотілося спати. Позаду була виснажлива, але цікава подорож, яка почалася о 7 ранку в берлінському аеропорту, переповненому футбольними фанатами, які хотіли потрапити до Відня, на матч своєї команди з австрійцями, ніхто з них не виявляв ні найменшого сумніву, що німці переможуть. І, як виявилося, слушно.

Це вже вдруге я потрапила до Берліна під час єврочемпіонату. Минулого разу чемпіонат відбувався у самій німецькій столиці, і все це виглядало, як суцільний карнавал. Цього разу найбільш затяті подалися до Відня значно раніше, задовго до матчу із Австрією, і заповнили разом із іншими фанатами усі віденські готелі, тож навіть якби півлітака на Львів зголосилося на фінансово привабливу пропозицію, вільних номерів на все місто все одно залишилося тільки три. Але дух чемпіонату і цього разу дуже сильно відчувався у Берліні. Незважаючи на дощ і прохолодну погоду, у кожній кнайпі на розі богемного району Кройцберґ усі столики були зайняті вірними вболівальниками. А коли у вечір напередодні мого повернення до Львова турки, які становлять більшість мешканців цього району, виграли у чехів, у мене було таке відчуття, що я опинилася на Сихові у новорічну ніч. Петарди, радісні вигуки і знову петарди.

Хоча насправді нічого футбольного моя подорож не передбачала. Прина­ймні на етапі її планування. Мене за­про­сили до містечка Вольфенбюттель на міжнародний семінар перекладачів, під час якого від­булася зустріч із німецькою пись­мен­ницею Юдіт Германн, книгу якої "Нічого, крім привидів" я перекладала українською.

Містечко виявилося значно гарнішим, ніж його назва. Цілі квартали бездоганно збережених фахверкових будиночків, замок, теж дерев'яний, кілька велетенських барокових костелів і одна з найстаріших німецьких бібліотек, де зберігається найбільша кількість стародруків ХVІІ ст.

Мені пригадався опис із одного з останніх романів Діни Рубіної: "Ти знаєш, що таке Німеччина у жовтні, у сонячний день: височенні склепіння синяви над головою, густа ліпнина хмар, ніби хтось на синю палітру щедро видушив білил із величезного тюбика; покірна краса річок в крутих виноградних берегах, більші та менші вежі замків на жовтувато-багряних схилах, сонячні відблиски на чорному сланці високих дахів, на півниках церковних шпилів".

І хоча до жовтня було ще далеко, але враження це було абсолютно таким, мабуть, частково через несподіване для мене, але не для моїх колег-перекладачів похолодання, яке німецькою має навіть якусь спеціальну народну назву і завжди трапляється у середині червня.

Я блукала поміж театром Лессінґа, Дерев'яним Ринком і Герцогською канцелярією, із Довгої Герцогської вулиці переходила на Широку Герцогську вулицю, а від неї йшла до Герцогської канцелярії, звідти до замку і врешті до знаменитої бібліотеки герцога Авґуста.

Він був сьомим сином свого батька, а отже, не мав жодних шансів стати престолонаслідником. Такі шанси у ХVІ ст., про яке йдеться, могли бути максимум у перших трьох синів, але у сьомого - точно ніяких. Тож йому судилося отримати хорошу освіту. Престолонаслідникам це було не обов'язково, а підданим аристократам - бажано. Герцогові Авґустові нау­кова діяльність була значно ближча, ніж політична. І навіть під час Тридцятилітньої війни, коли він мав змогу і навіть повинен був втрутитися у хід воєнних дій, він замість витрачати гроші на війну, купував книги. За своє життя герцог зібрав понад 135 тисяч манускриптів, інкунабул, вручну намальованих мап XVI ст. і карт XVII ст., на яких Австралія ще називається Nova Hollandia. Кожну з книг, яку він купував для своєї бібліотеки, він замовляв особисто, потім піклувався про те, щоб усі книги були дбайливо переплетені і мали однакові білі обкладинки зі свинячої шкіри. Сам він і сортував книги на полицях, розподіляючи їх на 20 тематичних категорій. Принцип розподілу був простий і практичний - на нижніх полицях великі книги, форматом фоліо і більші, на верхніх - маленькі. Так бібліотекою було зручніше користуватися. Цей принцип розміщення збережено і досі, тож охочі побачити той чи інший стародрук, повинні вказувати і його розмір. Але отримати доступ до книг XVI ст. не так просто. На це мають право лише науковці, тема дослідження яких справді вимагає побачити оригінал тексту. Гортати деякі, особливо старі, тексти дозволено лише реставраторам, тож науковці можуть читати їх тільки у присутності реставратора, який перегортатиме сторінки. Ніби картки партитури на фортепіанному концерті.

Кілька тутешніх стародруків мають особливі історії, часто схожі на детективні. Наприклад, найзнаменитіша книга колекції Євангеліє Гайнріха дер Льове, яке було придбане для бібліотеки у 1983-му за рекордну ціну 32,5 мільйона марок. Або як знаменитий "Заксеншпіґель" - середньовічний саксонський збірник законів, якого збереглося у світі лише 4 примірники, і один із них - у бібліотеці герцога Авґуста.

Вечорами, після інтенсивних семінарів, дискусій та презентацій, перекладачі, як і всі нормальні європейці у ці дні, сідали дивитися футбол. Без жодного інтелектуального снобізму.

Наталка Сняданко,
Вольфенбюттель-Берлін-Відень-Львів

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6688 / 4.15MB / SQL:{query_count}