Війна в ілюмінаторі

Даремно "Космосом" злостивці охрестили ті­льки київського мера. Адже уся владна команда, коли послухати її речників у теле- чи радіоефірі, скидається на завислих у невагомості астронавтів, що споглядають на країну, якою їм випало правити, через скло ілюмінатора.

Даремно "Космосом" злостивці охрестили ті­льки київського мера. Адже уся владна команда, коли послухати її речників у теле- чи радіоефірі, скидається на завислих у невагомості астронавтів, що споглядають на країну, якою їм випало правити, через скло ілюмінатора. Вони, либонь, і не замислюються над безглуздістю власних слів про поступ економіки, дефляцію та профіцит бюджету.

Натомість у львівських маршрутках, які не без втрат пробиваються крізь корок на Привокзальній, спраглі і зморені спекою пасажири мають вічну тему до обговорення. Взаємне поборювання "помаранчевих" переросло вже формат анекдотів, набувши рис гіркого сарказму, що, зазвичай, завершується красномовним жестом. Виборці, принаймні значна частина активних громадян, вже махнули рукою на вибрики вчорашніх кумирів. Громадянська апатія не заспокоює, нав­паки, вона приховує у собі глуху загрозу бунту, причому бунту, який вже знайомий ситій Європі.

40 літ тому вишуканий та гламурний Париж зворохобився барикадами. 1968-й дав Старому світові нову реальність - спротив студентства і середнього класу, який суттєво відрізнявся від бачених доти селянських та пролетарських заворушень.

Здавалося, хіба політика генерала де Голля, з його "ватерклозетами у кожному помешканні" і відмовою від колоніального спадку, хіба вона могла подвигнути французів на відчайдушний крок? Але сталося: з'ясувалося, що молодь не хоче жити лише сьогоднішнім днем, вона прагне бачити перспективу. Шлях до цієї перспективи червневому Парижу вказав не прагматичний президент, а анархійно-червоний Че, його відоме зображення у береті рясніло на мурах Монпарнасу... А ще - відстороненість Сартра, а ще - гуманізм Ганді, а ще, як це не сумно, Троцький і Мао...

Нікколо Макіавеллі констатує, що "війни розпочинають, коли заманеться, а закінчують, коли можуть". Навряд чи на Печерських пагорбах міркували над спадком видатного флорентійця. Війну розпочали без вагань. Чим завершиться вона: черговим універсальчиком, нікому не потрібними виборами чи, може, римейком 1968-го?

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6400 / 4.08MB / SQL:{query_count}