Із дітьми краще по-дорослому

Я дуже люблю дитячі книжки. Не ті, де намальовані герої - "білі та пухнасті", великоголові та синьоокі, вродливі, але чомусь безликі результати постдіснеїв-ських спроб містечкових талантів. А такі, де художник намагається творити світ, сповнений несподіванок та внутріш­нього драйву.

karikatura.jpgЯ дуже люблю дитячі книжки. Не ті, де намальовані герої - "білі та пухнасті", великоголові та синьоокі, вродливі, але чомусь безликі результати постдіснеїв-ських спроб містечкових талантів. А такі, де художник намагається творити світ, сповнений несподіванок та внутріш­нього драйву. Бо якщо відома сучасна польська письменниця Ольга Токарчук слушно вважає, що кожна книга чимось нагадує людину, то, зазвичай, захоплюємось не сірістю чи кітчем, а глибиною, благородством, здатністю бути собою. А коли позиціонуємо книгу ще й як дитячу, то передовсім - естетичним співіснуванням змісту і форми.

Ілюстратор має бути інтелектуалом

Нещодавно кафедра книжкової гра­фіки та дизайну Української академії друкарства провела у Львівському молодіжному клубі-галереї виставку найцікавіших студентських робіт, присвячену дитячій книзі.

Завідувач кафедри Володимир Стасенко акцентував у розмові з "Поштою", що бажання молодих художників малювати ілюстрації до дитячих казок не завжди збігаються із бажаннями видавців  ці казки у такому оформленні видавати. Бо, з досвіду, видавцям хоча й подобається  побачене, однак вони часто вважають, що маленький читач потребує чогось простішого. Так і з'являються стереотипні герої  у світі  художньої ілюстрації.

Але чи й справді пересічні українці настільки обмежені, що не спроможні відрізнити "масову" дитячу ілюстрацію від самобутньої? Популярність столичної "А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ", львів­ського "Видавництва Старого Лева", франківського "Кашалота" (книги яких слугують зразками добротної естетики) свідчить: більшість із нас усе відчуває правильно. Один із найвідоміших ілюстраторів дитячих книжок в Україні Владислав Єрко якось розповідав, що чільник "А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ" Іван Малкович практикує (прихопивши зі собою папку з ілюстраціями до чергової майбутньої книги) виходити, скажімо,  на Бесарабський ринок і доймати усіх тітоньок-продавців розпитуваннями, яка ілюстрація їм миліша, а згодом брати до уваги результати.

"Я цілком згідний: сучасний читач значно чутливіший до того, що передбачає поняття "якість", - ділиться думками Володимир Стасенко. - Щодо дитячих книжок особливо. І вже не важить, чи ілюстрація містить багато деталей чи, навпаки, лаконічна. Головне - естетика, яка без глибоких знань неможлива. Тобто, навіть, коли йдеться лише про обкладинку дитячої книжки, ілюстратор має знати, які деталі є важливими, а які другорядними, на чому варто наголосити, який обрати стиль, який використати шрифт і якого розміру, як усе скомпонувати, щоб уникнути еклектики. І для цього мало самого лише ознайомлення з текстом - у художника має бути серйозна світоглядна і професійна база. А ще розуміння - з дітьми краще по-дорослому. Коли робиш продукт як для себе маленького - читач завжди це оцінить".

Коли бешкетництво - не вада

Кажуть, неякісне художнє оформлення супроводжує дитячу книжку через неспроможність оплатити працю серйозного  ілюстратора. Відтак видавці часто роблять замовлення дилетантам, у яких немає знань, до прикладу, із матеріальної культури, анатомії, колористики, способу стилізування.

"Ілюстрування близько 70 % дитячих книжок, які бачимо у книжкових крамницях, - це кітч, - ділиться думками з "Поштою" керівник "Видавництва Старого Лева" Мар'яна Савка. - Хоча взірці доброго смаку є. І не тільки завдяки "А-БА-БІ-ГА-ЛА-МА-ЗІ", яка вибрала гламурний варіант ілюстрування. Наявність бешкетництва, задерикуватості - ось те, на що ми передовсім зважаємо. У цьому плані мені страшенно імпонує творчість американського дитячого письменника та ілюстратора Шела Сільверстейна, який творив свої малюнки однією лінією. Але вони настільки живі та непретензійні, що у своїй простоті - геніальні".

У "Видавництві Старого Лева" переконані: для доброго продажу дитячої книги  ілюстрації - найважливіші. Тут добре знають, що навіть коли кілька людей зовні переконують у "крутості" автора чи його робіт, а всередині видавництва такого переконання немає, то ламати себе не варто. Практика, коли автор сам підбирає художника, для цих видавців - неприйнятна.

"Проблема в тому, - знову Мар'яна Савка, - що художників-ілюстраторів не так багато. А навіть якщо вони є, про це немає окремих інформаційних ресурсів. Нам доводиться наполегливо і довго шукати собі ілюстраторів. Часто знаходимо там, де не чекали. Скажімо, Максим Паленко, який проілюстрував для нашого видавництва уже шість казок-повістей авторства Джеремі Стронга, сам зголосився до нас, прислав кілька своїх малюнків електронною поштою. Ми працюємо з художниками-професіоналами,  які мають відчуття стилю, добре почуття гумору і вміють працювали швидко".

Буває непередбачуване

Знахідкою для львівських авторів та видавців донедавна була ілюстраторка Зеновія Юськів, велику ретроспективну виставку творів якої зараз експонують у Музеї історії релігії. Однак навіть цю художницю (яку мистецтвознавці називають одною з найморальніших за два останніх десятиліття, наступницею аристократизму Олени Кульчицької та Софії Караффи-Корбут) не оминули неприємності.

Присвячена пантеону язичницьких богів книга Ірини Вовк "Дощечкова читанка", до якої Зеновія Юськів  створила 50 унікальних ілюстрацій і яку 2005 ро­ку Ірина Вовк віддала у видавництво "Каменяр",  чомусь зникла. Як розповіла "Пошті" Ірина Вовк, "Каменяр" у пошуках коштів на видання передав рукопис із оригіналами ілюстрацій до обласного управління освіти, звідки його не повернули. А оскільки передавали без супровідних документів, службове розслідування нічого не встановило.

"Дощечкову читанку", каже Ірина Вовк, за ілюстрації планували висунути на Шевченківську премію. Для Зеновії Юськів нині, на жаль, уже посмертну.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
7.2713 / 4.13MB / SQL:{query_count}