Хто, про кого і як?

Є у Росії така соціологічна служба - "Левада-Центр", більш-менш незаангажована, принаймні коли бере собі за об'єкт досліджень міждержавні стосунки.

Є у Росії така соціологічна служба - "Левада-Центр", більш-менш незаангажована, принаймні коли бере собі за об'єкт досліджень міждержавні стосунки. Так ось, "Левада-Центр" нещодавно поділилася з громадськістю результатами свого "зрізу" сусідської налаштованості росіян та українців. І ось що вийшло. Число жителів України, охочих об'єднатися з Росією в одну державу (23 відсотки), майже удвічі вище за число росіян, які відчувають аналогічні почуття (14 відсотків). Згідно з результатами опитування, майже третина наших сусідів (29 відсотків) схильна бачити в нас не більше, ніж дружню країну. Вони вважають, що наші стосунки мали б бути "такими ж, як і з іншими державами - із закритими кордонами, візами та митницями". 

В Україні "ізоляціоністських" щодо Росії поглядів дотримується лише 8 відсотків населення. Та найбільше прихильників в обох країнах здобула інша позиція: "Росія та Україна мусять бути незалежними, але дружніми державами - з відкритими кордонами, без віз і митниць". Таких є 68 відсотків українців і 51 відсоток росіян.

Статистика була б доволі втішною, бо кому хочеться воювати та сваритися, хіба Огризку з Черномирдіним... Але ложка дьогтю у цій бочці меду, як завжди, знайшлася. "Дуже погано" думають про Україну 62 відсотки росіян, натомість "дуже добре" про Росію - 91 відсоток українців (всього 5 відсотків - є відвертими москвофобами).

І тут - питання або про "загадковість російської душі", яка вражена шизофренічним конфліктом симпатій з антипатіями, або про висліди діяльності пропагандистських інструментів обох країн. З'ясовується, що по той бік кордону працюють вправніші піарники. Або можемо припустити, що часто не вельми делікатна (з погляду кремлівської верхівки) риторика київських високопосадовців, яка, по суті, зовні виглядає захистом національних інтересів, є такою незграбною, що з неї легко виліпити образ ворога у свідомості росіян.

Натомість поведінка московських зверхників і те, як її подають тамтешні телеканали на українську аудиторію, сприймається в Україні на ура. Хоча, у принципі, більш-менш утаємничені кола глядачів іноді перебувають у стані легкого шоку від медіа-інтерпретацій російських телевізійників. Симптом очевидний - в  умовах негараздів що день, то більше українців схиляються до думки про потребу "сильної руки". Ці інстинктивні, підсвідомі прагнення не обов'язково мають пов'язуватися зі "спрагою диктатури", радше - з елементарним порядком і розумінням, що і від кого залежить у країні. Та в тім то й біда, що перманентний виборчий процес дає можливість політикам активно спекулювати на кожному фібрі "української душі", знову ж таки почасти калькуючи досвід "запеклих друзів" з Півночі. Так виринають у нас апологети розмаїтих "третіх сил", які сповідують "розумний авторитаризм" та ще "розумнішу" керовану демократію перехідного періоду. 

Тож питання хто, як і про кого думає, - не з розряду побутових.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.3239 / 3.98MB / SQL:{query_count}