Мир заради війни

Аби розв'язати собі руки у перманентному конфлікті з урядом, Президент вважає за потрібне вказати Європі на її місце в українській системі координат

Аби розв'язати собі руки у перманентному конфлікті з урядом, Президент вважає за потрібне вказати Європі на її місце в українській системі координат. Його брюссельську заяву про бажане "невтручання" чільників Унії у хатні справи Києва зараз заповзятливо трактуватимуть як позицію людини, якій начхати на авторитети, коли йдеться про оборону національного інтересу. Однак цинічність, з якою Ющенко вимовив свою вимогу, штовхає на думки зовсім іншого штибу. Подаючись до Брюсселя з наміром вициганити бодай копійчину на порятунок вітчизняної ГТС, яка ледь животіє чи не через постійні домашні війни, ВАЮ дорікає потенційним меценатам за те, що вони пхають носа не у свої справи. Такий собі ізоляціонізм у хуторянському сенсі цього слова.

Не скажу, що прем'єр була ліпшою, у всякому разі вона ви­глядала гідною свого супутника на саміті Європейської народної партії. Заради позірного враження перемир'я навіть повернулася разом з Ющенком одним літаком. Тимошенко вкотре повторила завчену фразу про готовність до співпраці з Президентом, аби лише набридливі брюссельські чиновники не псували їй коротку подорож до Європи.

Мені видається, що всі нині чудово усвідомлюють ціну такої поведінки обох фігурантів цієї історії. Їм нікуди подітися з тісного Києва, а офіційного старту президентської кампанії ще слід зачекати. Саме для неї - війни не на життя, а на смерть - призначені найкреативніші заготовки кандидатських штабів, а те, що спостерігаємо зараз, - то лише відробіток хвилевий, склепаний на потребу моменту, аби пронесло...

Направду, "війни розпочинають, коли заманеться, а завершують, коли зможуть"... Надто багато нагромаджено досі, аби отак запросто, приїхавши до весняної європейської столиці, помиритися і забути все. Надто веселкові перспективи дарує обом мандрівникам майбутнє, хоча за яскравими його барвами зловісно бовваніє привид цілковитого краху. Той, хто здобуде право на країну, разом з ним змушений буде взяти на себе і бодай якусь відповідальність за неї, ризикуватиме усім, маючи всього-на-всього дилему долі: або ти переможець і надовго (як мінімум - на дві президентські каденції), або разом з тобою підуть у небуття і ця держава, і, в принципі, здатність українців до творення чогось схожого у найближчому часі.

Я б наразі не ставив ні на Ющенка, ні на Тимошенко. Волів би побачити когось третього, але, далебі, не з когорти тих, хто вже вишикувався у чергу за владою. Це не примха зманіреного демократією виборця, це втома від знайомих облич, фраз і поведінкових стереотипів. Якщо хочете, втома від тотальної брехні і дволикості, втома від, з одного боку, байдужості тих, хто нами взявся керувати, а з іншого - від нахабного і безцеремонного втручання у приватність кожного громадянина. Це - дикість ситуації, коли тобі товкмачать про мир, готуючись до війни, та ще й вимагають вірити, що все буде добре...

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.2455 / 3.98MB / SQL:{query_count}