Безформний краєвид

Ось історія, яка кілька днів тому блимнула у кримінальних хроніках і вже лягла в архів без жодного резонансу. В одному з провінційних містечок Львівщини місцевий студент поранив ножем у живіт шістнадцятирічну школярку, після чого заніс скривавлену дівчину на подвір'я будинку і зґвалтував. "Початок весни вирізнявся сплеском жорстоких злочинів", - резюмували "правоохоронці". От і все.

Ось історія, яка кілька днів тому блимнула у кримінальних хроніках і вже лягла в архів без жодного резонансу. В одному з провінційних містечок Львівщини місцевий студент поранив ножем у живіт шістнадцятирічну школярку, після чого заніс скривавлену дівчину на подвір'я будинку і зґвалтував. "Початок весни вирізнявся сплеском жорстоких злочинів", - резюмували "правоохоронці". От і все.

Цей випадок щільний і важкий, як уламок бетону. З нього не вийде ніяка оповідь, ніякий відеосюжет. Через кілька місяців він залишиться тільки в міліційних і судових архівах. У тому подвір'ї будуть вигулювати псів і курити. Виносити сміття, мити старі авта.

Мені здається, на всіх допитах і судових слуханнях, де з'ясовуються перебіг і мотиви злочину, тобто всі його "як" і "чому", завжди бракує одного істотного запитання - "де?". Не в сенсі простої топографії - звідки йшов, де напав на жертву, де покинув тіло, яким маршрутом тікав. Це обов'язково входить до матеріалів справи. Йдеться про інше. Про тло, на якому рухається різка фігура, про облупані стіни і пощерблені бордюри, про підталий сніг, який у жорстокий час "початку весни" нагадує сіру, ніколи не прану постіль нічліжки, про діряві ринви, про вибоїни на дорозі, засипані товченою цеглою, про всю безнадію українських провінційних містечок, які десятиліттями живуть незалежно від їхніх мешканців, волею вітру, повеней і сонця поступово западаючи у ніщо. Не можна забувати, що пейзаж чи інтер'єр, у якому відбувається злочин, ніколи не є простою декорацією, що він завжди спів­учасник. Буває, що він замовник злочину.

Бо у безформному краєвиді дозволено все. Моральна розслабленість починається з того, щоб витрусити сміття під деревом навпроти чийогось вікна або встромити недопалок у шпарину перших-ліпших дверей, і закінчується тим, щоби без вагань зґвалтувати, якщо захочеться. Мало що так деморалізує, як бруд, тому в нацистських концтаборах він культивувався, як нова підземна форма життя, як повільна і безвідмовна зброя. Бруд - коли він довкола - блокує будь-яку солідарність, будь-яке співчуття. Бруд убиває надію, а той, хто її позбавлений, ладний на все. Бруд змушує ненавидіти себе, а той, хто повний зневаги до себе, - потенційний убивця. Бруд замикає людину в остаточній, безвихідній самотності, тимчасова розвага від якої - лише в негайному задоволенні найпростіших потреб.

Бруд - це те, що порушує межу між простором виживання і домом, між лісом і садом. Це агент нелюдського. Природно, що на околицях міст і сіл його переважно більше, ніж у центрі - периферійні квартали і крайні двори є форпостами людського, де багато перехідних форм життя, де собаку можна легко сплутати з вовком. З цим нічого не вдієш, природа весь час бере свій заслужений реванш. Тільки от завжди мусить бути простір, куди вовк не проб'ється. У цьому сенс людського поселення. Приблизно на зламі 90-х і двотисячних польський історик Мацєй Яновський, побувавши у Львові, дивувався, що всюди, навіть у самому центрі, місто нагадує великий базар, із ятками й імпровізованими прилавками, з розгардіяшем і сміттям, які є невіддільними атрибутами будь-якої стихійної торгівлі. З тих часів дещо змінилося, але місто не менше, ніж тоді, нагадує суцільне тимчасове помешкання, звідки одного чудового дня можуть усіх виселити за борги.

Коли хтось прибирає довкола себе, можна бути майже певним, що він збирається залишитися тут надовго. Відчуттю пос­тійності треба вчитися, як прямоходінню, треба забути уроки цивільної оборони, всі кошмари бомбосховищ, хімічних атак і нічних нальотів, страх перед якими нам методично вливали у свідомість. Треба нарешті змиритися з тим, що ми будемо жити достатньо довго, що ніхто зараз не спитає нас про останнє бажання. Час розпакувати валізи, які так і не рушили нікуди з кутка кімнати, і почати ремонт.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.3260 / 4MB / SQL:{query_count}