Кафка, порно і багато котів

Естер Гоффе зберігала архів померлого 41 рік тому Макса Брода у своєму помешканні у Тель-Авіві, куди категорично відмовлялася допустити будь-кого зі сторонніх. Колишня секретарка письменника мешкала самотньо, і, крім цінних до­кументів, у її помешканні було ще повно котів та собак.

kafkaporn.jpgkafkaporn3.jpg

Естер Гоффе зберігала архів померлого 41 рік тому Макса Брода у своєму помешканні у Тель-Авіві, куди категорично відмовлялася допустити будь-кого зі сторонніх. Колишня секретарка письменника мешкала самотньо, і, крім цінних до­кументів, у її помешканні було ще повно котів та собак. Цього літа, після смерті жінки, до архівів отримали доступ науковці. І лише тепер, через більш як 80 років після смерті Франца Кафки, світ, зачаївши подих, очікує на нові відкриття та несподіванки, пов'язані з творчістю і особистим життям письменника.

Загадковість і непередбачуваність текстів Кафки органічно доповнюється не менш таємничими фактами з його біо­графії. Сам письменник навряд чи зрадів би такому оприлюдненню, адже він просив Макса Брода, якому залишив свій архів, знищити усі ці папери. А той залишив їх після смерті під охороною вірної секретарки. Естер Гоффе чесно виконувала наказ покійного шефа, чим неабияк дратувала науковців, архіваріусів і навіть їзраїльський уряд. У 1974-му її заарештували в аеропорту, ко­ли знайшли у багажі листи та подорожні нотатки Кафки. Довкола паперів, які зберігала ця жінка, не бракує чуток. Наприклад, досі точно не відомо, чи справді Естер Гоффе віддала щоденники Брода на зберігання до сейфа котрогось із бан­ків Тель-Авіва. Учені підозрюють, що в цих записах можуть бути інтимні подробиці з життя Брода і секретарка хотіла уникнути їх оприлюднення. Гоффе дожила до 101 року, але ось уже кілька місяців, як став можливим доступ до її приватного архіву. 

kafkaporn4.jpgkafkaporn5g.jpg

Сморід котів і собак

Після арешту Естер Гоффе таки дозволила каталогізувати свої скарби працівникам державного архіву Ізраїлю, але її далі підозрювали у приховуванні і навіть вивезенні за кордон найбільш цін­них паперів. Коли у 1994 році університет Тель-Авіва проводив конференцію з нагоди 100-річчя з дня народження Макса Брода, Естер Гоффе від­мо­вилася спів­працювати з науковцями. Із­раїльські журналісти припускали, що серед причин, які пояснюють таку дивну пове­дінку жінки, основними є фінансові. Але, мабуть, не ли­ше це.

Наприклад, у 80-х трапилася дивна історія, коли одне німецьке видавництво придбало права на щоденники Макса Брода, заплативши п'ятизначну суму, але манускрипти до видавництва не потрапили й досі, а судовий процес ще триває. Вдова одного з друзів Брода так коментувала подію в пресі: "Тут справа не у грошах, Естер Гоффе завжди дуже боялася, що у неї можуть вкрасти манускрипти".

Але архіваріуси переживали не лише через це. Відомо, що у Тель-Авіві надзвичайно висока вологість повітря, а це страшенно шкідливо для таких старих документів. Не кажучи вже про те, що умови зберігання архіву були далекими від належних. Сусіди Гоффе пос­тійно скаржилися, що з її помешкання долинає страшенний сморід. Інспектори, які реагували на ці скарги, вилучили з квартири десятки котів і псів, але більше нічого зробити не мали права. Журналістам Гоффе навіть не відчиняла дверей.

Зараз у помешканні матері живе 74-річна донька Естер Гоффе, з якою також не дуже просто налагодити контакт. Тож архіви і далі перебувають у глибинах цього помешкання, яке опинилося поза часом. "Ніхто ніколи не читатиме те, що я тут пишу", - припускав Кафка у незакінченому оповіданні "Мисливець Гракх". Будемо сподіватися, що помилявся він не лише у цьому.

Не новина,
не порнографія

Нещодавно розпочався новий скандал довкола особи Кафки. Цього разу до нього спричинилося повідомлення, що автор "Процесу" і "Замку", якого прийнято вважати від­людьком, виписував журнали з еротичними зображеннями. Журнали він ховав від своїх батьків у шафі, ключа від якої завжди носив зі собою. Англійське видання "Times" присвятило велику статтю анонсові книги англійського дослідника Джеймса Гоуса "Розкопки Кафки", про яку написано так: "Гоус - перший біограф письменника, який публікує у своєму дослідженні зображення з порноколекції Кафки. Це не легковажні світлини з пляжу, а справжнє порно - з тваринами та лесбійками".

kafkaporn7.jpgkafkapornne.jpg

Однією з важливих осіб цієї історії є такий собі Франц Бляй (1871 - 1942), віденський письменник та інтелектуал, який емігрував до США. Він став автором "Великого бестіарію літератури", який побачив світ у 1920 році, але придбати його можна і нині. Під псевдонімом Переґрін Штайнгьофель Бляй портретував німецькомовних письменників, кожного - у вигляді якоїсь тварини. Окрім того, Франц Бляй мав хобі - він періодично видавав антології та високоестетичні часописи, які мають цінність серед колекціонерів. Особливо його цікавили кур­йози і таємниці, гротеск і га­лант­на еротика. Саме про такі часописи "Аметист" (1905/1906) і "Опал" (1907), видавцем яких був Франц Бляй, ідеться у скандальній книзі Джеймса Гоуса "Розкопки Кафки". Ці часописи друкувалися обмеженим накладом лише для передплатників. Авторами розміщених там текстів були Йоганн Вольфґанґ Ґьоте і Казанова, Ґоттфрід Келлер, Артюр Рембо, Поль Верлен та інші. А ілюстрації малювали, зокрема, Обрі Бердслі та Альфред Кубін. Якщо вікторіанська мораль і могла б називати порнографією їхні малюнки, як протягом певного часу називали і сецесійне малярство загалом, то сьогодні це вже виглядає сильним перебільшенням.

Джеймс Гоус належить до клану кафкознавців давно, крім того, він відомий і успішний англійський прозаїк. Йому належать численні публікації під назвами на зразок: "Чому ви повинні прочитати Кафку, перш ніж ваше життя вважатиметься назавжди втраченим". Читачі таких текс­тів переважно вдячні авторам за те, що їхні кумири врешті перетворилися на звичайних людей з усіма відповідними слабкостями і недоліками, у цьому криється таємниця успіху схожих досліджень не лише про Кафку.

Щоправда, деякі німецькі біографи Кафки поставилися до британського дослідника не так поблажливо. Газета "Frank­furter Allgemeine Zeitung" опублікувала реакцію відомого біографа Кафки Клауса Ваґенбаха на книгу Гоуса: "Автор - повний ідіот... Він нічого не знає про Кафку". Інший біограф Кафки Райнер Стах назвав шум довкола книги Гоуса "чис­тим маркетингом". На його думку, знайдені зображення аж ніяк не можна вважати порнографічними. Можливо, у то­дішні часи ці грайливі рисунки і могли вважатися фривольними, але до сьогоднішньої порнографії їм далеко. Крім того, біографам письменника давно відомо, що його життя було далеко не таким аскетичним, як про це прийнято думати. Наприклад, давно відомо, що він, як і більшість його сучасників чоловічої статі, часто відвідував бордель.

"Spiegel Online", інтернет-версія тижневика "Der Spie­gel", опублікувала репліку американської журналістки Аньяни Шрівастава, яка назвала Гоуса "проповідником ненависті" і заявила, що порівнювати ті ілюстровані журнали, які виписував Кафка зі справжньою порнографією, - це приблизно те саме, що порівнювати вірші Гайне з рекламною "McDo­nald's".

Сам Джеймс Гоус, викладач літератури університету Оксфорд Брукс в інтерв'ю виданню "The Guardian" звинуватив своїх німецьких критиків у "змові цензорів". Він переконаний, що академічні дослідники свідомо уникають обговорення "темних аспектів" особистості Кафки.

Останнє слово у цій дискусії, яка, ймовірно, ще матиме продовження у ході вивчення архіву, що його так вірно зберігала Естер Гоффе, наразі надамо Францу Бляєві і його "Бестіарію", де було написано: "Кафка - це рідкісна і дуже цінна голуба миша, яка не їсть м'яса, а харчується самими лише цільними зернятами. Вона заворожує всіх, хто дивиться на неї, бо у неї людські очі".

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.2740 / 4.06MB / SQL:{query_count}