Трансформери

Один із містечкових аналітиків, вочевидь, заангажований, знайшов цікавий викрутас із нинішньої ситуації в націонал-демократичному крилі вітчизняного політикуму. Мовляв, гляньте, яким родючим виявився ґрунт "Нашої України": з нього ледь не щодня виходять нові й нові лідери, рухи, структури

Один із містечкових аналітиків, вочевидь, заангажований, знайшов цікавий викрутас із нинішньої ситуації в націонал-демократичному крилі вітчизняного політикуму. Мовляв, гляньте, яким родючим виявився ґрунт "Нашої України": з нього ледь не щодня виходять нові й нові лідери, рухи, структури. І "Фронт змін" Яценюка, і "За Україну" Кириленка, і рух, очолюваний Анатолієм Гриценком... Мабуть, перелік триватиме у міру просування до стартового свистка президентської кампанії.

Але, як на мене, тут не слід надто особливо аплодувати і вигадувати неіснуючу "колиску демократії". Радше, є привід вкотре замислитися над специфічною рисою національного партбудівництва - пристосуванством політиків, звичкою "лягати" під очевидного переможця, грітися у проміннях слави чергового вождя. Адже легкість, з якою новоспечені рухи і структури, а також їхні провідники (зауважимо, не останні в середовищі НСНУ) рвуть материнську пуповину, свідчить або про безперспективність "Нашої України", або про те, що її прапори були використані "дезертирами" з суто кон'юнктурною метою.

Українська політика назагал у сенсі народження, розвитку і вмирання партій поставлена з ніг на голову. Тобто природний процес передбачає ініціативу знизу, певне коло сповідувачів певних ідей, які, розуміючи, що в країні число їхніх симпатиків достатнє для об'єднання у партію, проголошують заклик до створення структури. У нас же навпаки: спочатку міркують про спонсора, якому партія може знадобитися для захисту бізнесових чи владних інтересів, відтак знаходять більш-менш знакових осіб, охочих очолити її, формують штаби на місцях і починають вербувати до своїх лав "потрібних людей", читай агентів впливу, бажано з того ж таки підприємницького середовища, з владних кабінетів. Вже потім приходить черга "сірої маси", статистичного елементу для реєстрації проекту Мін'юстом.

Щодо ідеології, то тут також усе просто: її підбирають, примірюючи до потреб, реалій часу, роблячи поправку на настрої електорату, додавши до цього міксу дрібку популізму.

Ось так і отримуємо структури, розраховані на одноразове використання, у ліпшому разі, здатні пережити важкі (тобто позавладні) часи у стані "консервів" або ж товару на продаж, - охочому до змагань за депутатські мандати чи навіть президентське крісло. Ось так з'являються на українських політичних видноколах парадоксальні угруповання, діячі яких сповідують іноді кардинально протилежні погляди, - від радикально-лівих до консервативно-правих, - маючи стержнем лише невтілене прагнення влади і наживи.

Тому говорити про ідеологічний аспект будь-якої з більш-менш поважних українських партій не доводиться. Як і не слід дивуватися, що вчорашні провідні діячі однієї політичної сили завтра оселяться у штаб-квартирі іншої, на не менш високій партпосаді. Це - трансформери, яким бракує навіть естетики конструкторів "Леґо".

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.2099 / 3.99MB / SQL:{query_count}