До потреби революції

Кілька симптоматичних публікацій, що останнім часом жваво обговорюються у всесвітній мережі, переконують громадян (далеко не пересічних, у тому то й суть) у неодмінно революційній розв'язці гордієвого вузла проблем, перед якими постала 2009-го країна

Кілька симптоматичних публікацій, що останнім часом жваво обговорюються у всесвітній мережі, переконують громадян (далеко не пересічних, у тому то й суть) у неодмінно революційній розв'язці гордієвого вузла проблем, перед якими постала 2009-го країна. Для мене такі міркування виглядають певним чином наївними, до того ж геть далекими від реального стану справ, оскільки, до відома авторів, досі революції чинилися людьми, не схильними до медитацій на інтернет-форумах. Схожого типу пророцтва - не що інше як пусте фразерство, до того ж з уст осіб, не надто скривджених нинішньою ситуацією. Радше навпаки - тих, хто має за ремесло акурат спекуляції на безвиході та злиднях...

Так чи інак, але є у згаданих публікаціях єдине раціональне зерно - потреба пошуку виходу. Те, що вона назріла, - беззаперечно, те, як її втілити, - до дискусії. Революцію я свідомо виводжу за дужки, оскільки, по-перше, маю великий сумнів у ментальній здатності сучасних українців трощити владні бюрка, а по-друге, усі революційні спалахи новітніх часів, як правило, маргіналізуються чинною владою до рівня вуличних бунтів (Греція тому найсвіжіший приклад). І саме середній клас, до свідомості якого схильні апелювати автори р-революційних проектів, першим повстає проти такого повороту подій, бо найтяжче потерпає від них.

Ортега-і-Гассет у "Безхребетній Іспанії", либонь, підсвідомо окреслив стан речей, притаманний для нинішньої України. "Ось говорять, - пише він, - по­літики замкнулися в собі і не піклуються про решту населення. Це так і не так, оскільки байдужість до ближніх властива не тільки політикам. Істина в тому, що якщо політики повернулися спиною до решти членів суспільства, то і всі члени суспільства платять їм тією самою, якщо не гіршою монетою".

Завдяки Майдану (тема окремої розмови, бо не варто, мабуть, гіперболізувати його револю­ційну складову) ми обрали собі владу, якої прагнула хай незначна, та все ж більшість громадян. Але посадити когось на трон в умовах демократії, до того ж незрілої, - лише дещиця справи. Демократія передбачає контроль за владою, за її вчинками і особливо за прорахунками. Ми ж, повернувшись зі столиці, взялися за свої буденні справи, у яких доволі часто послуговувалися своїми "революційними заслугами" для полагодження дрібних побутових проблем. Влада тим часом полагоджувала свої. Зрозумівши, що може коїти все, що заманеться, що ті, хто підсадив її на п'єдестали, переймаються собою, вона хутко перебрала риси і методи попередників. І вже лиш коли її вчинки стали відверто брутальними, а гризня за гроші і впливи почала вихлюпуватися через край, учорашні майданні солдати похопилися її коригувати. Але було вже пізно...

Може б, нам спробувати ще раз, але з тією різницею, що вже не будемо полишати справу на обраних божків?

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
11.0628 / 4.08MB / SQL:{query_count}