Путін-Рембо, пес Коні і веселий даішник України

(Післямова до подій національного масштабу)

(Післямова до подій національного масштабу)

kar.jpgЯк керувати країною? Вирішувати проблеми та конфлікти? Радитися з усім народом чи лише з "вузьким колом обмежених осіб", як говорив мій знайомий генерал? А насправді як усе це вирішити: силою і страхом чи турботою і любов'ю? Третього варіанта, здається, немає. Але як усе-таки краще? Наприклад, Наполеон писав: "Якщо тебе всі люблять, це означає, що царювання не вдалося". Відповіді на ці наївні запитання можуть дозволити нам зрозуміти, як працюють "при­відні ремені" соціального менеджменту в Києві та Москві, а також, чому, як помітив Леонід Кучма, Україна сьогодні - "не Росія". І найважливіше: чому ворожнечі та ненависті між нами стає все більше і більше.

Події національного масштабу

Два тижні тому в Києві та Москві одного і того ж вечора трапилися (тільки не смійтеся) важливі події національного масштабу, довкола яких точаться наукові дискусії та кухонні розмови, які породжують плітки і літературні шедеври "акул пера". Ще раз повторюю (тільки не смійтеся, шановні читачі), так трапилося тому, що ці події не лише заспокоїли, але і зворохобили громадську думку, вплинули на масову сві­домість, на рішення доленосних проблем впливу світової фі­нан­сової кризи на політичну ситуацію, довіру до національної валюти і збереження банківської системи як в Україні, так і в Росії.

Що ж це за події?

У Росії, у колишньому Кремлівському палаці, увечері, відбувався концерт французької співачки Мірей Матьє. Були присутні: прем'єр-міністр Владімір Путін, лідер Лівій­ської Джамахірії Муамар Каддафі, який перебував у Росії з офіційним візитом та ін. Усі російські федеральні, маленькі кабельні, відомчі, обласні, муніципальні телеканали кілька разів протягом того вечора демонстрували світську бесіду лідерів Росії та Лівії зі співачкою, а потім народ побачив дуже інтимну деталь: Владімір Владіміровіч особисто, власною службовою машиною, відвіз Мірей Матьє у готель.

Того ж дня, увечері, в Україні, у прямому ефірі телеканалу "Інтер", дивитися який мають змогу не всі громадяни України, Президент Віктор Ющенко, прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, спікер парламенту Арсеній Яценюк, лідер опозиції Віктор Янукович разом із міністрами намагалися, по-перше, зачинити політичну скринь­ку Пандори, по-друге, викурити люльку миру. І третє: розповісти народу, що криза - це зовсім не біда, а лише "поворотний пункт" у ході здійснення українським народом свого екзистенційного вибору. Народ побачив, послухав і навряд чи багато з цього зрозумів. Але про це пізніше.

Стилістика
російської влади

Те, що політична брехня природна, а всі політики брешуть - аксіома. Природно і те, що брехнею можна розмахувати як палицею, щоб вирішити підлі проблеми влади. Але брехня часом буває людинолюбна і від неї навіть можна отримувати задоволення.

Хто ж керує Росією? Ро­сій­сь­кі ЗМІ - це стероїди, які накачують м'язи влади. Телебачення - головний транслятор російської влади. Але телевізійна картинка дає інформацію лише про те, як виконуються накази. А про того, хто придумує правильні рішення, російський громадянин ніколи не довідається. Обличчя російської влади - це лише Путін і Мєдвєдєв, більше нікого. Але навряд чи російський обиватель сприймає своїх лідерів, як собі подібних людей. Замість реальних людей глядач-виборець бачить героїв. Це два дуже рішучих і суворих чоловіки, які все знають, про все турбуються, приймають рішення і контролюють їх виконання. Вони суворі, але справедливі.

Мєдвєдєв, як справжній президент, сидить у Кремлі і у королівській позі приймає міністрів. Глядач не знає, що там каже міністр, зате добре чує слова президента. Сьогодні, в умовах фінансової кризи, Дмітрій Мєдвєдєв - вождь російського народу і більше нагадує людину в погонах. Ця метаморфоза трапилася з цією загалом дуже інтелігентною людиною під час п'ятиденної війни Росії з Грузією. Він став героєм. Уся країна чула його команди, його суворий нещадний голос. До речі, найбільш ходовий товар у Москві - годинник з портретом Мєдвєдєва на циферблаті. Народ вчать, з ким потрібно звіряти час свого життя.

На відміну від Мєдвєдєва, Путін у телевізійних картинках - це людина, яка постійно їздить країною. Він схожий на Рембо, і його навіть показують голим до пояса, а його м'язистий торс борця подобається не лише жінкам, а й всім слабким і бідним. Путін сильний і сміливий, він переможе зло, він не боїться тигра.

Але Владімір Путін - не реальний, він віртуальний чоловік. Його ніколи не покажуть у сім'ї, з доньками. Хоча по­літтехнологам і вдалося зробити його "своїм" - Путін такий, як усі, бо у нього є пес Коні. Ця собака - постійний герой по­літичних телерепортажів за участю Путіна. Глядачі бачать, як прем'єр-міністр гладить подароване йому тигреня. Бачите, як тигреняті добре, який добрий Владімір Путін, він і вас пошкодує і погладить, якщо ви вірите владі й підтримуєте її! А ошийник собаки Коні дає змогу не лише дізнатися, куди вона втекла, а й натякає, що за всіма нами стежать, як за героями книг Оруелла.

Російське телебачення показує людей влади - Дмітрія Мєдвєдєва і Владіміра Путіна, які ніколи ні перед чим не відповідають. Вони прийшли надовго. Система влади така, що вони контролюють усе. Їх неможливо перевірити, бо в Росії немає політичного чи правового механізму, який хоча б мовою мистецтва, якщо вже не політики, міг розповісти, погано чи добре керує народом російська влада.

Успіх російської влади полягає у тому, що вона закрита, підкилимна. Її успішність прямо пропорційна до світових цін на нафту і газ. А її головне завдання - дати народу впевненість у завтрашньому дні. Її мова - рекламна, навіть більше - геральдична, мова символів. Такий образ цієї влади, яка рекламує ідею - у нас усе гаразд. Дає впевненість: ми - єдиний захисник добра і світла. Ми переможемо, скасуємо долар, замінимо його юанем, а рубль зробимо світовою валютою.

Головне слово-пароль влади - "стабільність", хоча в Росії давно говорять про політичний застій. Стабільність - це ідеологічна ікона, на яку працюють політики, учені і діячі мистецтва, а головне, піарники. Народ надійно переконали - довкола вороги (крім Білорусі, Венесуели і Нікарагуа),  а Росія - острівець спокою. Такий собі сеанс масового гіпнозу Кашпіровського. Тому російська влада керує демобілізованою масою, свідомість якої розсіяна, вибіркова, рекламна. І тому народу веселіше дивитися, як Путін відпроваджує в готель Мірей Матьє.

В Україні все не так

Коли я дивився історичну зустріч українського політичного бомонду на телеканалі "Інтер", то згадав відомого американського економіста Алана Грінспена: "Якщо вам здається, що я висловився ясно, це означає, що ви мене не зрозуміли".

Певна річ, український телеглядач-виборець так і не зміг "пережувати" усе те, що наговорили йому батьки нації. Ви ж погодитеся з тим, що слід говорити складно, коли неможливо висловитися просто. Усі герої передачі, за винятком хіба що Віктора Януковича, і то більше через його пролетарську освіту, ніж професорство, виголошували якісь цілковито незбагненні для обивателя слова і речення. Фактично купка псевдоінтелектуалів-політиків протягом трьох годин тримала в напрузі і страхові мільйони закладників, приблизно як терористи-пірати - українських моряків із "Фаїни". Народ просто дурили!

Глядачі завмирали від жаху, слухаючи Президента, прем'єра, спікера, керівника Нацбанку і міністра економіки. Нікому ж, ясна річ, не хочеться виглядати неуком. І всі шанобливо завмирали на словах "казначейські зобов'язання", "метод оптимізації", "монетарна політика", "депозитні ресурси"!!!

Найбільш яскраво проявив себе Президент, який популярно пояснив, що 16,5 млрд доларів  кредиту МВФ необхідні країні для "запасу міцності", а також міністр Віктор Пинзеник, який так і не відповів, що буде з гривнею до кінця року. Пан Стельмах також дав волю власному красномовству за знаменитою формулою Талейрана "складно і незрозуміло".

Схоже до мистецтвознавців, які сперечаються, чи можна ту чи іншу картину назвати твором мистецтва, найвищий ешелон української влади показав народу, що не знає, не хоче прийти і ніколи не прийде до згоди з приводу будь-якого важливого для країни політичного чи економічного рішення.

Перенасиченість інформацією і малозрозумілими "месиджами", у корисності яких ні на мить не засумнівалася українська влада і опозиція, виявила себе у ще більшому відчуженні народу від політики. Це був черговий достойний приклад стилю української влади. Щоправда, на рекламі, яка перебивала виступи українського політикуму, показували "веселого даішника-міліціонера" - цим телезустріч влади з народом і запам'яталася.

Саме тому в Росії вважають, що треба показувати напівголого прем'єр-міністра з тигром, собаку Коні, співачку Мірей Матьє з Владіміром Путіним, а в Україні проводять полі­тичні шоу, під час яких влада переконує народ, що головним спільником і рушієм фінансової кризи є саме вона, влада.

Москва.
Переклад із російської

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
14.8127 / 4.16MB / SQL:{query_count}