На межі двозначностей

Завжди оці двозначності: Обама - демократ, але чорно­шкірий; Тимошенко - добра "тета", але... Лазаренко; криза несе безробіття, та стимулює думки про нові моделі.

Завжди оці двозначності: Обама - демократ, але чорно­шкірий; Тимошенко - добра "тета", але... Лазаренко; криза несе безробіття, та стимулює думки про нові моделі.

Ющенко з'їздив до Польщі, де святкували 90-ліття відродження державності. Але... 90 років тому у Львові лилася кров захисників ЗУНРу і тією кров'ю позначено наступні роки сусідської "неподлєглості". Принаймні роки правління Юзефа Пілсудського, якого сусіди вважають, і небезпідставно, національним героєм. І Галлєр, і наступні пацифікації - це також висліди польської незалежності. Зрештою, як і підтримка Симона Петлюри у боротьбі Директорії з большевиками. Як і передсмертна фраза диктатора: "Я програв своє життя. Мені не вдалося створити вільну від москалів Україну".

Отакі двозначності, з якими доводиться якось жити, якось миритися. У всякому випадку для того, аби, узявши належне з уроків минулого, спробувати вирватися з його зачарованих кіл.

Ми також маємо своїх національних героїв, і не завжди їхні імена викликають захоплення серед найближчих народів. Проблема у тому, що й серед своїх важко знайти порозуміння довкола цих, відверто кажучи, двозначних постатей. Сусідські стереотипи, інкорпоровані у мізки частини нашого громадянства (якби ж то тільки західні, найгірше - зі східними), завищена самооцінка учорашнього раба-підніжка, пошуки самоідентифікації на роздоріжжі Європи...

Гордіїв вузол двозначностей, далебі, не розрубати одним помахом чи то президентського, чи то гетьманського указу. Примітизовані спроби полагодження світоглядних конфліктів часто перетворюються на шоу блазнів, часто - на приватні трагедії родин. Життєві цін­ності не можуть бути розмінними мідяками у торгах громадянина з державою, оскільки тоді слід визнавати власну неправоту перед дітьми, яких також пробуємо виховувати на власному прикладі. А це - боляче, неймовірно боляче. Звідси - й тотальний інфантилізм, пошуки власної мушлі, в якій затишно і комфортно, однак не надто безпечно.

Утішати себе надією на те, що з роками усе минеться, зарубцюються рани, знівелюються протиріччя, - справа для неви­правних оптимістів. Ми ж не можемо постійно готуватися жити, не живучи нині. Надії на час, що лікує, слід залишити минулому: лише на середньовічному хуторі або у відлюдному монастирі толерували такі духовні практики і... якось жили. Ми ж - на межі двозначностей. Балансуючи на тонкому лезі протиріч, маємо нагоду тішитися одним - свободою вибору. Доки у нас її не забрали, доти маємо перспективи залишатися собою.  

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
12.6513 / 4.07MB / SQL:{query_count}