Здати кров заради життя

На вашу думку, чому в Україні бракує донорів крові?

Кількість донорів в Україні за останні роки зменшилася майже удвічі! Ті, хто сьогодні потребує донорської крові, передусім розраховують на родичів та знайомих. Зокрема, щодня у закладах охорони здоров’я України люди потребують переливання крові при опіках, пологах, онкологічних захворюваннях, гострих крововтратах.
Аби показати, як легко і просто допомогти тим, хто потребує крові, досить часто донорами стають і самі медики. Так, у Львові є щорічна акція  “Дні донора серед медичних працівників”, яке проводить міське управління охорони здоров’я.  Торік гаслом акції, як і попередньої, було: “Beatus, qui prodest, quibus potest” – “Щасливий той, хто може комусь допомогти!”.
У 2012-му начальник міського управління охорони здоров’я Володимир Зуб (на фото) також став донором крові та звернувся до усіх медичних працівників Львова та працівників мерії згуртуватися навколо цієї ідеї та на власному прикладі показати суспільству, що кожен може допомогти врятувати людське життя. 
“Досить часто трапляються випадки, що кров потрібна вже, а її немає, – зазначав тоді Володимир Зуб. – У світі бути донором почесно, престижно, це причина поважати себе, гордитися собою, адже є сподівання, що ця кров комусь врятувала життя”.  
Олег Березюк, директор департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради
У цій ситуації варто виділити декілька чинників. По-перше, немає достатньо позитивної промоції для здачі донорської крові. В такі проекти вкладають мало коштів та зусиль, тому в Україні бракує донорів. Другою причиною є відсутність матеріальної бази. В нас все хочуть зробити дешево, швидко і будь-де. Третій – це психологічний момент. Люди відчувають психологічний дискомфорт при здачі крові…

Промоція для здачі крові мала б бути моральною складовою, пояснювати людям вартість їхньої крові і, відповідно нівелювати психологічний бар’єр. Особисто я кров здавав багато разів. Два рази – для людей, які були в дуже складній ситуації.
Діана Гайворонюк, керівник креативного відділу ТРК “Галичина”
Коли захворіла моя товаришка на страшну хворобу, ми всі здавали кров. Просили також чужих людей. Щоправда, тоді я не здала кров із однієї причини, оскільки була після операції…

А взагалі пам’ятаю з інституту – ми примусово ставали донорами. Взагалі – це зовсім не страшно. Колись кровопусканням навіть лікували людей. Певна: донорство – це не тільки зайвий вихідний і кілька гривень – це почесно! Здай кров – врятуй життя – саме таким має бути слоган.
Олександр Максимчук, президент Асоціації благодійників України
Я здавав кров, але це було доволі давно… Зараз цей процес дуже комерціалізований. Я вважаю, що потрібно проводити відповідні кампанії, щоби стимулювати і заохочувати, молодих людей особливо, ставати донорами крові. Адже в старшому віці людина починає хворіти.

Держава, у свою чергу, повинна цей процес очолювати, регулювати і, як не дивно, фінансувати. У світі на проекти здачі крові виділяють кошти для проведення рекламних та заохочувальних кампаній. До прикладу, молоді люди можуть здавати кров безкоштовно або на пільгових умовах.

Думаю, в Україні повинен бути хороший банк крові, доступний будь-кому. Окремою є тема з банком донорів кісткового мозку. За багатьма світовими протоколами Україна відстає у сфері донорства. Щодо донорів крові, то має бути системна робота з усім населенням. Наприклад, студентам як заохочення можна запропонувати безкоштовну діагностику, де можна виявити захворювання, про яке людина навіть не здогадується. Держава повинна стимулювати здачу крові з допомогою громадських організацій, які працюють із молодіжним студентським середовищем, або ж спеціальними професійними групами донорів, які свідомо прийшли здати кров.
Дмитро Квіт, головний лікар Львівської комунальної міської дитячої клінічної лікарні
Донорство – це питання державної політики. За моїми плечима 35 років професійного лікарського стажу. Тому можу порівняти, як це відбувається зараз, і як було колись. Україна “самоусунулась” від цієї проблеми. У суспільстві виплекали індивідуалізм і егоїзм. Кожен живе в своїй ніші і його не цікавить усе, що поза середовищем родини чи найближчого оточення – це перша найбільша проблема, наше суспільство егоїстичне, люди збайдужіли, зачерствіли.

По-друге, держава абсолютно не підтримує тих людей, що здають кров. Жодної матеріальної чи моральної підтримки, як це було колись, як є зараз у цілому світі. По-третє, є категорія людей, які у донорстві бачать економічну складову. Західніше від нас на 50 км за донорство крові можна отримати серйозні гроші. Які, відповідно, будуть відчутними в сімейному бюджеті. Кров дорога у цілому світі, а в нас же, смішні суми – 20-30 грн на обід. У Львові щороку близько 200 медпрацівників здають кров. Це відчутно для пацієнтів. Я також неодноразово здавав кров для своїх пацієнтів…

У минулі роки, пам’ятаю, хто здавав кров два-три рази, отримували путівки. Були донори, які здавали кров часто і отримували за це більші гроші. На жаль, кров не ллється з крана. Донорської крові таки відчутно бракує… Для хворих, які вимагають такої допомоги, кров завжди є в резерві, але ці резерви треба постійно поповнювати.
Людмила Шекета, головний лікар пологового будинку №1 м. Львова, голова депутатської комісії медицини, освіти та соцзахисту міськради
У пологових будинках переливання крові необхідне при акушерських кровотечах породіль, інколи після кесаревого розтину. Ситуація з недостатньою кількістю донорів крові у нашій країні склалася через те, що суспільство до кінця не розуміє її важливості. Наприклад, сьогодні ця кров потрібна комусь, але вже завтра вона може знадобитися тобі або твоєму родичу…

У Львові представники ЗМІ та лікарі повинні більше розповідати про проблему і тим самим заохочувати людей ставати донорами крові! Суспільство має зрозуміти: кров – це життя і жодні інші розчини її не зможуть замінити. У студентські роки я досить часто була донором. Тоді медики, які навчалися, були просто зобов’язані це робити. Якщо б зараз студентство було залучене в достатній кількості, то проблем з донорською кров’ю не було.
Володимир Телюк, власний кореспондент ТРК “Україна” у Львові
На мою думку, в Україні проблема не з браком донорів, а з браком крові. Тобто в нас багато стається аварій та випадків, коли люди втрачають кров. Тут треба працювати комплексно.

Зменшувати кількість трагічних випадків на дорозі, вчити усіх підряд надавати медичну першу допомогу і зупиняти кров і т.д. А щодо донорства, то люди насамперед бояться чимось заразитися. Нема довіри, тому краще не ризикувати. У нас здають кров лише у крайніх випадках – тоді, коли біда сталася з рідними їм людьми.
Павло Табаков, співак, композитор, переможець телепроекту “Голос країни”
Гадаю, цьому є кілька причин. Частина людей думає, що здавати кров – небезпечно. Особливо в нашій країні, з нашим рівнем медичного обслуговування… Інша частина не хоче знати подробиць про власне здоров’я. Адже, щоб бути донором крові, треба самому пройти необхідні дослідження. А ще певний відсоток людей боїться будь-яких маніпуляцій із кров’ю через можливі містичні ритуали: недарма у нас так популярні програми про екстрасенсів, магію…

За великим рахунком, донорська програма – прерогатива держави. А якщо державі байдуже до здоров’я її громадян, то що говорити про пересічних українців? Пригадуєте пісеньку Шапокляк: “Кто людям помогает, тот тратит время зря”?.. Зрештою, у нас взагалі немає традиції допомагати ближньому. Кожен сам за себе… На жаль.
Андрій Породко, голова правління громадської організації “САМІ”, керівник проекту “ЛьвівSoсial”
На мою думку, слабка інформаційна кaмпанія. Багато людей не розуміє, що їхня кров може комусь, в прямому значенні слова, врятувати життя. З іншого боку, мені було б страшно бути тим, кому вливають донорську кров, бо не знаєш, яких хвороб там можна підхопити (СНІД, гепатит).

Донорство повинно бути добровільно-примусовим на усіх соціально-орієнтованих підприємствах, особливо на державних, як це стараються робити наші силові структури.
Ольга Пазичук, лікар загальної гігієни
Вважаю, що українці недостатньо проінформовані про пункти здачі крові. І самі люди щораз менше погоджуються стати донором крові через боязнь, що в лікарні при заборі крові можуть занести інфекцію. Але це не так, адже перед процедурою медсестра відкриває новий стерильний набір. Самого донора перед забором крові також перевіряють на відсутність інфекції.

Потрібно більше розповідати про те, що це корисно не тільки для тієї людини, якій потрібна кров, а й самому донорові, який може зробити дві справи не встаючи із крісла: зробити аналіз крові для себе і поділитись нею з ближнім. Я неодноразово безкоштовно здавала свою кров у донорський центр. Можливо, вона комусь допомогла видужати чи вижити.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.4084 / 4.49MB / SQL:{query_count}