“Поезія – це завжди неповторність...”

Що таке поезія: чим вона є для вас і чи може щось змінити у вашому житті?

Що таке поезія: чим вона є для вас і чи може щось змінити у вашому житті?

Людмила Пуляєва, бібліотекар, журналіст, письменник, член Української асоціації письменників Західного регіону:

Маріанна Кіяновська, письменниця, перекладач:

- Поезія для мене - це ще один спосіб існування й самовираження. Це можливість висловити свої почуття і переживання та донести їх до інших. Для мене настільною книгою є "Вибране" Ліни Костенко. Необхідними для прочитання вважаю твори Лесі Українки, Тараса Шевченка, Василя Симоненка, Марини Цвєтаєвої, Бориса Пастернака. Зараз є дуже багато цікавих молодих поетів. Раджу перші збірки Володимира Биня, Ірини Бандурович, а також "Спитати в янгола" Марії Людкевич. Поезія може змінити саму людину - якщо людина прагне до цього, то завдяки поезії стає чутливішою, добрішою, відкритішою для світу. Поезія торкається тих струн людської душі, які, можливо, досить довго мовчать у людині, доки її не торкнулися тонкі пальці поетичних рядків. "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" (Ліна Костенко). Мене поезія зробила поетом. Досить довго я була просто читачем, але за одну ніч, коли до мене прийшли перші віршовані строфи, я стала поетом. І, сподіваюся, залишаюся ним досі. Поезія подарувала мені три поетичні збірки, багато незабутніх вражень від творчих зустрічей з читачами та можливість не загубитися у цьому багатоликому світі прози і проминання... - Поезія - це одна із тих небагатьох речей, які здатні змінювати світ. Я дуже люблю античну літературу. Гомерівський епос про Одіссея і Трою насправді дуже цивілізував Грецію, він об'єднав розрізнені землі, зробив те, що потім відбувалося у Київській Русі в XII-XIII століттях. Він створив державу. У певні періоди поезія стає дуже важливою. Достатньо згадати, чим був "Кобзар" Шевченка, чим була поезія народників, яку ми зараз читаємо із таким усміхом, мовляв, це не дуже серйозно, не дуже цікаво. Насправді ж поезія народників років двадцять будувала нашу державність.Я вчора виступала у книгарні "Є", що проводила захід до Дня поезії. Мене вразила величезна кількість людей, які на нього прийшли. Не думала, що в не дуже сприятливу погоду зал буде переповненим - там ще десь 40 людей стояли. Львів був дуже активним у відзначенні Дня поезії - відбулося чи не шість альтернативних акцій, і всюди аншлагово.Що ж до порад, то я дуже специфічний читач, бо стежу одночасно за багатьма літературами - чеською, польською, литовською, грузинською. Можу сказати, що на цьому тлі українська поезія є однією з найкращих. Загалом раджу читати все. Якщо ж прагматично, то раджу стежити за топ-списками хороших премій. Наприклад, "Російський Букер", польська NIKE, Нобелівська премія. У тих списках імена, які пройшли дуже серйозний відбір, це ті, на кого однозначно слід звертати увагу, якщо йдеться про зарубіжну літературу. Що ж до української, можу назвати дуже багато поетів. Наприклад, Іра Шувалова, Катерина Калитко. Але, мені здається, інколи людині просто необхідно піти в книгарню та погортати книжки. Коли людина, маючи годинку, піде до стелажа із українською поезією, то вона знайде те, що відповідатиме її емоціям в ту хвилину.

 

Юлія Соломко, львівська поетеса:

Маріанна Лович, фотограф: 

- Поезія - це зібрані плоди на островах підсвідомості, привезені часом з теплих, часом з холодних країв. Це своєрідна музика, кожна нота якої, кожен пасаж - частина твого життя... Часто поезія - це сповідь, молитва, порада. Так чи інакше, це крик або шепіт душі, це така собі містика, бо автор відчуває певний зв'язок із надприродним, божественним. Моя поезія почала народжуватися із розмови з Творцем, і ця розмова постійно триває та ще й під супровід чудової музики, яку я фрагментами встигаю запам'ятати та відтворити - так народжуються пісні. Поезія - це витвір мистецтва. Важливо також, щоб вона була справжньою і (ще одна невід'ємна складова поезії) наповненою любов'ю. Слово, яке читаю, я пропускаю через себе і на рівні клітин відчуваю, має воно позитивний заряд чи негативний. Тільки те, що написано з любові, є вартісним. Все інше - сміття. Поезія - наука всього життя. Справжній поет - той, хто не може не писати і не зможе не любити цей світ. Як пише видатна Ліна Костенко, "поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі". На завершення бажаю читачам, аби до їх рук потрапляла поезія, котра сягає глибин душі і творить там чудеса, котра може змінити та вчить любити світ, життя, людину.  - Поезія для мене - сіль душі, бо вона, як і сіль, з'являється, коли добряче "намокнеш під зливою", а "зливи" в житті бувають часто. Вважаю, що немає бути необхідних для прочитання творів, не треба просто ознайомлюватися із чиїмось творчим доробком, бо так вже зробили всі. Поезія - це внутрішня психологічна хвиля кожного, а хвилю треба ловити свою.Читаю молодих авторів, навіть дуже молодих. Вражає, наскільки глибоко й тонко вони бачать світ. Бачать так, що деяким визнаним навіть не снилася така глибина. Маю на увазі авторку Марту Приріз.Також обожнюю поезії вже знаних Богдани Матіяш, Олеся Дяка, Наталії Асатурян... Поезія відкриває очі, вона не змінює світ, а відкриває інший шлях у нього. У моєму житті відкрила. І я цілком задоволена тим шляхом, яким іду!

Лілія Шутяк, літературний критик:

Наталка Сняданко, письменниця:

- Гадаю, найкращим визначенням поезії є слова Ліни Костенко: "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі". З цим важко посперечатися. Цінність поезії в тому, що кожен читач знаходить тут щось своє. Один і той самий рядок може сприйматися по-різному. На жаль, сьогодні поезія дещо знівелювалася. Кожен, хто вміє заримувати два слова на кшталт "сонечко-віконечко" чи "любов-кров", безапеляційно вважає себе поетом. Зрештою, будь-хто і може бути поетом. Для цього потрібно докласти мінімум зусиль - створити блог, групу або спеціальну сторінку в соціальних мережах і розміщувати там свої шедеври, а потім регулярно спамити своїм знайомим із проханнями/вимогами долучитися до цієї групи та поширити той чи інший пост. Сьогодні така модель успішно функціонує. Щоправда, якості текстам вона точно не додає.Перед тим, як називати себе поетом, радила б почитати ранні вірші Юрія Андруховича, Віктора Неборака чи Олександра Ірванця. До вподоби також тексти Оксани Забужко та Ліни Костенко. Щодо зарубіжних, раджу читати французьких символістів - Поля Верлена, Шарля Бодлера й Артюра Рембо. Також мене вразила поетична збірка Зельми Меербаум-Айзінгер "Я тугою огорнута". - Про поезію й особливо про поезію в сучасному світі заведено говорити у сумному контексті. Мовляв, занадто елітарний жанр, ніхто не читає та не цікавиться. І це справді так. У контексті зміни ставлення до літератури загалом література дедалі більше втрачає свою розважальну, а тому й масову складову. Якщо раніше читання книги було найпоширенішим способом проведення вільного часу, то тепер цьому існують сотні альтернатив. Така ситуація має купу негативних наслідків, зокрема, для видавничого ринку, накладів проданих книг і так далі. Але є у цьому і суттєвий плюс - ті люди, які читають книги, віддають перевагу текстам складнішим, вибагливішим, естетично вартіснішим. З розваги література поступово перетворюється на елітарне заняття для обраних і освічених, на престижне заняття. А це збільшує шанси поезії бути почутою та сприйнятою. Саме почутою, оскільки зараз в Україні поезія значно частіше наявна у своєму первісному, акустичному варіанті - поети читають свої твори на фестивалях, на літературних зустрічах із читачами, їхні тексти частіше можна зустріти у соціальних мережах, ніж на традиційних паперових носіях. Усе це робить поезію сучаснішою, привабливішою для молодших її читачів (слухачів?). Чи може поезія щось змінити? Вона може змінити людей, зробити їх чутливішими до краси, до вміння насолоджуватися миттєвостями, може подарувати яскраві моменти. Вибір поезії - справа індивідуальна, тож радити тут можна лише обережно. Іноді сприйняття одного і того ж вірша змінюється залежно від настрою чи інших обставин. Із моїх улюблених поетів, яких часто перечитую, можу порадити Езру Паунда, Чеслава Мілоша, Рафала Воячка, Збігнєва Герберта, Георга Тракля, Пауля Целяна, Ігоря Калинця, Ігоря Римарука, Василя Герасим'юка, Юрія Андруховича, Галину Крук, Остапа Сливинського, Марту Подгурнік, Анну Свірщинську - це лише ті, хто першим спадає на думку.

Андрій Дрозда, літературознавець:

Юлія Марищук, поетеса:

- Не варто обмежувати поезію лише текстами визнаних канонічних авторів. Молоді поети зазвичай створюють нову мову, що дуже відрізняється від мови класиків. Проте в цьому й полягає цінність їхньої творчості, адже поезія - це свіжий погляд на світ, що викликає досі незнані значення й асоціації. Проте поезія виявляється не лише в текстах, написаних на папері, вона наявна й у цілком буденних речах. Треба лише вміти слухати, це не менш важливо, ніж читання класиків, які є дуже різними. Тут кожен може вибрати щось для себе - від античних авторів аж до дадаїстів, сюрреалістів чи бітників. Але насправді я скептично ставлюся до ідеї популяризації поезії. Для мене цілком природною є ситуація, за якої поціновувачами поезії є тільки декілька відсотків від постійних відвідувачів книгарень. Ця ситуація нагадує мені епізод "Листів із Землі" Марка Твена. У ньому йдеться про те, що насправді рай є абсолютно нестерпним для людей місцем, адже там усі безперервно співають і грають на арфах. На Землі ви не знайдете й кількох десятків на тисячу людей, які хотіли б навчитися грати на арфі чи любили таку музику. Подібне і в поезії. Щодо української поезії, то теперішній її стан не може не тішити. Останнім часом з'явилося чимало поетичних збірок дуже високого рівня. Насамперед маю на увазі збірку віршів Олега Лишеги "Великий міст", серію "Українська Поетична Антологія" від Івана Малковича, до якої увійшли вибрані твори Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Тараса Мельничука та Віктора Неборака, найновіші книги - "Адам" Остапа Сливинського та "Співіснування" Галини Крук.  - От у мене вчора на підвіконні зацвів вазон каланхое - оце поезія. Страшна завірюха за вікном у березні - теж поезія. Поезія всюди, її лише треба зуміти прочитати. Як у Ліни Костенко: "ще слів нема - поезія вже є." Необхідних для прочитання авторів немає - це все питання випадку і смаку. Поціновувачам поезії раджу Антонича, Костенко, Симоненка, Вінграновського, Плужника - вони завжди актуальні. А ще Тичину, але не заїждженого й нецікавого, а того невідомого загалу тонкого лірика. Із сучасників - Іздрика, Кіяновську, Савку, Скибу. Серед зовсім молодих теж є хороша поезія. Поезія може змінити життя, якщо її у життя впустити. Моє вона змінює, наповнює й доповнює щодня.

Ірина Магдиш, культуролог:

 
- Для мене поезія - дуже інтимна й дуже приватна річ. Не сприймаю будь-чию інтерпретацію вірша, крім своєї власної. Під час читання поезії кимось вголос завжди почуваюся незручно, так, ніби хтось відважився прочитати чужу сповідь, та ще й з інтонаціями. Тому радити читати авторів, збірки - для мене також смішно. Чи може щось змінити поезія? Не знаю. Якщо світогляди читача й автора збігатимуться, то вони у своїх переконаннях утвердяться, а не змінять їх. Якщо не збігатимуться, то читач не відчує поезію, а тому, знову ж таки, про зміни говорити важко. Поезія може підсилити щось, але не змінити.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6284 / 4.26MB / SQL:{query_count}