Дочасна війна

Те, що відбувається зараз в українській політиці, Нікколо Макіавеллі охарактеризував дуже давно і дуже просто: "Війни розпочинають, коли того хочуть, а закінчують - коли можуть". Перші постріли нинішнього конф­лікту в "помаранчевій команді" пролунали, далебі, не 2006-го, під час з'ясування перспектив прем'єрства Тимошенко, а ще на Майдані, коли радикальну Юлю доводилося тримати обома руками, аби вона не йшла штурмувати Банкову.

Те, що відбувається зараз в українській політиці, Нікколо Макіавеллі охарактеризував дуже давно і дуже просто: "Війни розпочинають, коли того хочуть, а закінчують - коли можуть". Перші постріли нинішнього конф­лікту в "помаранчевій команді" пролунали, далебі, не 2006-го, під час з'ясування перспектив прем'єрства Тимошенко, а ще на Майдані, коли радикальну Юлю доводилося тримати обома руками, аби вона не йшла штурмувати Банкову. Її зупинили, але симптоми світоглядних розбіжностей, а відтак - тактичні й стратегічні суперечки поміж Юлією Володимирівною і Віктором Андрійовичем набули форм хронічної хвороби. На відміну від апологетів обох таборів, які, відповідно, змальовують дочасні вибори як апокаліпсис і, навпаки, - як лікування задавненої вітчизняної недуги, - я не схильний до крайніх оцінок процесу. Зрештою, категоричність оцінок свідчить лише про острах головних гравців перед електоральними уподобаннями, нерішучість і невизначеність політиків перед вічно непрогнозованими сценаріями, на які може вплинути і адмінресурс, і будь-який вправний політтехнолог, і зайва сотня у гаманці невибагливого виборця.

Утім, вибори виборами, вони минуть, і українське суспільство вкотре переконається, що вірити своїм провідникам - все одно, що сподіватися на добру погоду у високосному році. Конфлікт між владою та громадою після кожного походу на виборчі дільниці природно вщухає, згладжується, набуває банальних рис побутової проблеми, на яку не варто зважати самодостанньому і послідовному загалу. І це - не проблема власне демократії, це проблема розуміння демократії тими, хто найбільше галасує про неї. Справжнє народовладдя починається, на мою думку, тоді, коли пересічний громадянин країни може дати собі раду без втручання у його особисте життя державних чинників. І саме цьому вчать нас, можливо, самі не підозрюючи про наслідки, нинішні правителі України. Не тому, що вони легковірні, а тому, що поводяться, як персонажі, змальовані ще Сократом: "Про найважливіші справи людські - про політику і управління державою - чомусь кожен вважає за потрібне висловитися і брати участь в них".

Копієчка, у яку влетять нам чергові позачергові вибори, справді астрономічна, але лише для тих, хто порівнює свої статки з мільйонами. Ті ж, хто схильний міркувати масштабніше, добре розуміє, що за бажання 470 мільйонів легко може ви­класти зі своєї кишені будь-хто з учасників електоральних перегонів. Бо у принципі гра вартує витрат: йдеться про країну, ресурс якої її громадяни віддали кільком не надто чесним і не надто вмілим вождям.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.2850 / 4.1MB / SQL:{query_count}