На відстані горнятка кави

Як і більшість середньо­статистичних громадян Західної Європи, тривалий час я уявляв собі Львів містом не настільки далеким, як Москва, але безперечно з суворими кліматичними умовами та тривалим радянським минулим. Бо ніде правди діти - років із десять тому навіть ностальгійне слово "Лєм­берґ" далеко не кожному австрійцеві асоціювалося із сучасним українським містом неподалік польського кордону.

yozef_shaller2.jpgЯк і більшість середньо­статистичних громадян Західної Європи, тривалий час я уявляв собі Львів містом не настільки далеким, як Москва, але безперечно з суворими кліматичними умовами та тривалим радянським минулим. Бо ніде правди діти - років із десять тому навіть ностальгійне слово "Лєм­берґ" далеко не кожному австрійцеві асоціювалося із сучасним українським містом неподалік польського кордону. Тому першою приємною несподіванкою став сам час перельоту прямим рейсом із Відня до Львова: з'ясувалося, що за півтори години - час, якраз достатній аби насолодитися однією чи двома філіжанками кави та перегорнути журнал на борту - можна опинитися в цьому "далекому-близькому" географічному пункті, популярність якого тільки набирає обертів серед європейських туристів.

Склалося так, що найбільша стаття в часописі на борту літака була присвячена саме Україні. Серед вартих уваги міст у ній ішлося про Київ, Одесу і, звичайно ж, Львів, як "місто з багатьма обличчями". "Вирушайте на пошуки слідів монархій, - закликав матеріал, пропонуючи такий маршрут: - Найлегше знайти сліди польського Львова. Вони по­мітні в самому плануванні вулиць та площ, в архітектурі розкішних католицьких церков, у статуях Діви Марії на багатьох будинках, у назвах палаців, що свого часу належали аристократичним поль­ським родам, таким як Любомирські або Потоцькі.

Найскладніше знайти слі­ди Львова російського. Для цього слід від'їхати подалі від центру міста, до районів панельних новобудов, без яких ніяк не обійтися і які постали саме в радянський час. А от пам'ятники того часу вже давно замінили українськими: замість Леніна поставили Шевченка.

Українська історія най­більш наочно постає в Музеї народної архітектури та побуту "Шевченківський гай" у східній частині міста. Сюди звезли селянські хати, церкви та інші споруди з усіх регіонів Західної України..."

Така екскурсія не видавалася мені надто переконливою, проте, мабуть, спеціально на мої смаки був орієнтований передостанній абзац статті: "Найбільш помітні та яскраві сліди залишилися все ж від Лємберґа. Сповнений зелені проспект, на якому розташовані музеї та театри, проходить, як і в біль­шості інших міст австро-угор­ської монархії, по лінії ко­лишніх мурів міста, що були зруйновані в кінці ХІХ ст. Сама споруда Оперного театру також виглядає улюбленим пережитком часів монархії. Цілими вулицями Львів схожий до будь-якого іншого провінційного міста Габсбурзької імперії, скажімо, Любляни, Граца чи Праги. Один із найбільш елегант­них готелів - "Жорж" - збудований найвідомішим свого часу в центральній Європі дуетом архітекторів Гельмера та Фельнера.

Сліди єврейського Львова найбільш помітні в північному передмісті".

Далі йшов опис найпопулярніших у місті ностальгійних каварень, також здебільшого в австро-угорському стилі, але дочитати я його не встиг, оскільки літак уже приземлився. Нехай це звучить трохи смішно і зовсім не зрозуміло для львів'ян (принаймні так мені здалося з реакції моїх львівських друзів), але перше і незабутнє враження справив на мене саме місцевий аеропорт. Такі кри­хітні, кумедні, але по-своєму дуже цікаві споруди в За­хідній Європі, на жаль, "від­мерли" вже років п'ятдесят тому. Тут зовсім не від­чу­ваєш стресу подорожі, навіть представники офіційних служб видалися мені вельми привітними (хоч, кажуть, побачити їх саме такими також щастить далеко не кожному).

Дорогою з летовища до центру міста довелося побачити й описані "спальні ра­йони", котрі, зрештою, нічим не відрізняються від своїх близнюків у будь-якій точці світу. Зате саме "містечко" (до речі, мої львівські друзі - симпатична подружня пара, з якими познайомився під час одного із бізнес-тренінгів - страшенно образилися на таке означення), всупереч усім путівникам, виявилося дуже типовим і водночас не схожим на центр жодного із бачених мною досі європейських міст, а подорожував я на своєму віку чимало. Власне "містечко", нехай не гніваються на мене гонорові львів'яни. Осердя Львова насправді дуже невелике, але в той же час насичене пам'ятками всіх часів, і марно класифікувати їх на "сліди" різних імперій, як роблять це поважні путівники.

Окремі споруди на вулиці Академічній і справді з таким самим успіхом можуть стояти собі десь у третій дільниці Відня, а монументальні костели - в Краків­ськім середмісті. Не стримався, аби не зайти в кілька двориків будинків на вулиці Галицькій, котрі жваво нагадали мені ті, де минуло дитинство в одному із невеликих австрійських міст. До речі, мабуть, для того, аби полегшити мою туристичну "акліматизацію", друзі порадили мені оселитися в готелі "Відень". І не помилилися із вибором. Кажуть, декілька років тому тут зупинявся навіть один із нащадків Габсбургів.

У свій перший львівський вечір я встиг побачити Успенську церкву і "Арсенал", Домініканський собор і Порохову вежу. До речі, як сказали мої друзі, таких веж при мурах у Львові було значно більше, та саме "добрі австрійці" розібрали їх у ХІХ ст., за що львів'яни досі залишаються їм страшенно "вдячними". Наступного дня я вирішив прислухатися до порад, вичитаних напередодні в літаку. Оперний театр і справді видався мені трохи схожим до празького, зате всередині за багатством та розкішшю оздоблення, на мою думку, навряд чи має собі рівних у Європі. Увечері мені навіть пощастило потрапити на виставу -  постановка в кращих "плюшевих" традиціях, без новомодних вибриків, викликала якщо не захоплення, то принаймні повагу, особливо коли я довідався, скільки ще донедавна заробляли тут солісти. Наступного вечора я вирішив, більше з цікавості, піти до філармонії: рівень місцевого оркестру виявився несподівано високим, а програма - концептуальною. Здивувало лише, що зал був заповнений менше ніж наполовину, і це при тому, що квиток коштує не більше за порцію еспресо в сусідній забігайлівці.

До речі, про заклади громадського харчування. Ще першого дня я збагнув, що ціни у Львові не обов'язково впливають на якість: у найдорожчих місцевих ресторанах кухарям часто бракує вигадки, натомість невеличкі кнайпи - здебільшого чомусь у підвальних приміщеннях - іноді дивують справжніми кулінарними шедеврами. Найцікавішими ж видалися мені кафе, на яких вивісок або майже немає, або вони зовсім непомітні, і попри те, в них завжди людно й цікаво. Офіціанти тут чомусь соромляться брати чайові і навіть після багатозначного "Дякую" намагаються віддати здачу.

Дивно, але більшість путівників скромно замовчує й одну вулицю, якій я б присвятив цілий маршрут, - Коперника. Адже саме на ній народився Леопольд фон Захер-Мазох. В одному із двориків місцеві мешканці охоче покажуть залишки одного із найкрасивіших колись пасажів Європи, а в сусідній аптеці зберігся унікальний інтер'єр позаминулого століття та пам'ять про винахідника гасової лампи. Експозиція картинної галереї в Палаці Потоцьких невелика, проте містить декілька справжніх шедеврів, які варто було б розмістити на промоційних матеріалах міста. В одному із залів на другому поверсі довірлива тітонька-наглядач розповіла мені про всі недоліки охорони унікальних полотен, а потім ми разом спостерігали з вікна за строкатим циганським ве­сільним кортежем, що збирався відзначити урочисту подію в нижніх залах палацу. Колись тут реєстрували одруження, тож заможніші львів'яни й досі не можуть відмовити собі в задоволенні святкувати "по-королівськи". Точніше, чомусь не може відмовити їм у цьому керівництво музею. Як я довідався від своєї нової знайомої, деколи такі забави сумно закінчуються не лише для учасників, але й для експонатів. Наприклад, нещодавно позбулися рук янголята-путті зі скульптурної композиції XVIII ст.

"Довгий вікенд у Львові" насправді минув дуже швидко. Прощаючись, я щиро порадів за своїх друзів-львів'ян, що ще далеко не всі західні туристи знають про їхнє міс­то. Адже й справді - за кіль­кістю і рівнем пам'яток, за настроєвістю і шармом, зрештою. - що б не говорили - за сучасним сервісом та можливістю добре відпочити - Львів уже нічим не поступається тому ж таки розрекламованому та перенасиченому туристами Кракову. Але ще не встиг втратити свого затишку, таємничості і замкнутості справжньої перлини.

Відень - Львів - Відень.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9206 / 4.17MB / SQL:{query_count}