Вулиці, яких нема

Усе почалось доволі банально. Я йшов нічною харківською вулицею і раптом відчув, що вона, ця вулиця, ніби зникла. Така знайома спокійна вулиця, якою просто ходиш, не помічаючи її. Я зупинився. "Мабуть, це якось неправильно, - подумав я, - коли твоє місто й твої вулиці отак бе­руть і зникають, обертаючись на траєкторії, що мають вивести тебе до мети найближчим шляхом, залишаючи у твоїй пам'яті тільки точку А й точку Б з пунктирною лінією, що їх поєднує, а більше, бачиться, й нічого".

Усе почалось доволі банально. Я йшов нічною харківською вулицею і раптом відчув, що вона, ця вулиця, ніби зникла. Така знайома спокійна вулиця, якою просто ходиш, не помічаючи її. Я зупинився. "Мабуть, це якось неправильно, - подумав я, - коли твоє місто й твої вулиці отак бе­руть і зникають, обертаючись на траєкторії, що мають вивести тебе до мети найближчим шляхом, залишаючи у твоїй пам'яті тільки точку А й точку Б з пунктирною лінією, що їх поєднує, а більше, бачиться, й нічого".

Відразу ж потому вулиця дала про себе знати. Спочатку я почув хриплуватий чоловічий голос, який послав когось далеко-далеко. Я роззирнувся навсібіч. Праворуч виблискував неоном кінотеатр імені Довженка, один із найкрутіших у місті. Важко собі уявити, яким шокованим був би Сашко Довженко, коли б переглянув те кіно, яке крутять у кінотеатрі його імені. Під кінотеатром стояло кількадесят іномарок. Якби їх продати, то на виручені гроші можна було б купити і ліс, і кілька озер, а на додачу ще й яке село з усіма  його мешканцями десь, скажімо, у Запорізькій області. Ліворуч стояла двоповерхова будівля. На першому поверсі розмістився супермаркет із прикольною назвою "Авоська", на тому ж таки поверсі, по сусідству, були гральні автомати, а поверхом вище - похоронне бюро зі ще більш прикольною назвою "Турбота". Одним словом, повний спектр послуг: ось тобі духовна їжа, ось тобі просто хавчик, ось тобі азартні ігри, ну й... аби ти не забував, що наше життя - ніщо, бюро "Турбота"... Якраз під цим бюро я й побачив чолов'ягу, який щедро розсипав послання. Він був п'янючий, аж синій, і його тягла під руку, мабуть, донька, кучерява білявка років двадцяти. Тут-таки, поряд із гральними автоматами, стояли дві компанії молодиків у спортивних костюмах. Одна компанія була поглинута якоюсь важливою розмовою, чи то пак "базаром", а друга - просто ловила ґав, чи то пак "зависала", попиваючи пивце. І тут один молодик із другої компанії вирішив зробити білявці комплімент. "Дивіться, які в неї грайливі сіднички", - сказав він, якщо перекласти його репліку людською мовою. Батько білявки, певно за інерцією, розвернувся і, ясна річ, послав молодика далеко-далеко. За мить уся компанія вже дружно гамселила мужика ногами, залишивши біля гральних автоматів п'ять пивних пляшок. Білявка спершу здійняла неймовірний ґвалт, проклинаючи все на світі, включно зі своїм батечком, та невдовзі отямилась і стала кликати на поміч. Тоді друга компанія молодиків, певно, уявивши себе джентльменами, враз облишила свій "базар" і ринулась у бій. Це була битва заради битви, чи, як сказав би естет Франко, штука для штуки: одна компанія щосили лупцювала другу, потім навпаки, а всі разом дружно топтались по старому алкоголіку, про якого геть забули. Спочатку той намагався зарадити лиху й навіть спробував був відповзти вбік бюро "Турбота", та після того, як йому походили по спині, облишив цю затію, обняв голову руками та й затих, наче все йому остогидло й він просто спить.

А я стояв собі й думав: для чого мені в моєму місті така вулиця? І що на ній зараз робити? Рятувати батька білявки? Отримати по печінці від молодиків? Запросити білявку в кіно на американську комедію з російським дубляжем? Купити в "Авосьці" пива й спустити гроші на гральних автоматах? Чи, може, здохнути всім на зло просто на сходах "Турботи"? І тоді я зрозумів - що не роби, нічого насправді не зміниться, бо вулиці, на якій я зараз, все-таки нема... Є тільки пунктир, що поєднує точку А, де живу я, з точкою Б, де живе моя кохана.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.1470 / 4.09MB / SQL:{query_count}