Історія в землі, або Як археологи «розмовляють» з артефактами

Про крипти у храмі в Комарному, поселення біля Трускавця, фонтан «Кульбаба», розкопки в саду ліцею «Галицький», а ще про скарбошукачів та забудовників: «Львівська Пошта» підбила підсумки цьогорічного сезону Рятівної археологічної служби

Сторіччями, а то й тисячоліттями під шарами ґрунту, бруківки чи асфальту лежить незвідана історія наших предків. Клаптики тканини, частинки глиняного посуду, медальйони, монети, тесла, заготовки ножів або ж знахідки з кременю – на перший погляд дрібниці, але скільки незвіданого ці мовчазні артефакти можуть розповісти науковцям. «Львівська Пошта» довідалася, які цікаві розкопки цього року проводили працівники Рятівної археологічної служби та чим важливі їхні відкриття.
Мабуть, найцікавішими для археологів цього року стали дослідження в області. Адже окрім крипт, у храмі у Комарному, неподалік Трускавця, їм вдалося знайти сліди поселення доби енеоліту культур лінійно-стрічкової кераміки (це VI-V тисячоліття до нашої ери). У Львові провели розкопки та нагляд за земляними роботами під час капітального ремонту території між вул. Винниченка та оборонним муром ансамблю Бернардинів. На об’єкті фонтану «Кульбаба» досліджували ту частину костелу, цвинтаря, костельної огорожі, культурного шару довкола храму Воздвиження Чесного Хреста 1530-х років. Найдавніші артефакти, які вдалось виявити на ділянці, – уламки кераміки, що датуються VII-VI ст. до н. е. Окрім цього, на території костелу знайшли останки понад десяти осіб. Частина поховань була у правильному анатомічному положенні, в дерев’яних трунах. Працівники служби здійснювали археологічний нагляд під час реконструкції вулиць Льва, Піша, а також облаштування велодоріжки через сад ліцею «Галицький». Ці всі три об’єкти розташовані поблизу Високого замку.

Вартість археологічних робіт у Львові за цей рік, припускають в Рятівній археологічній службі, буде не більше 300-400 тисяч гривень. До слова, замовниками робіт є ті, хто проводить будівництво.
Серед проблем, з якими стикаються археологи, є скарбошукачі, які завдають неабиякої шкоди можливим пам’ятками історії. Адже в Україні металодетектори – неліцензійний вид діяльності. Відповідно, кожен собі може його купити. Величезна кількість пам’яток незареєстровані, а ті, що подані органами охорони культурної спадщини на внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, роками очікують на відповідні рішення. «Наприклад, ми зробили понад 560 комплектів облікової документації на нові пам’ятки по Львівській області. Від жовтня 2014 року документи лежать в Києві. А якщо пам’ятка не занесена до Держреєстру, то надзвичайно важко боротися зі скарбошукачами», – зазначає «Львівській Пошті» директор Рятівної археологічної служби Олег Осаульчук.

Таємниці костелу в Комарному

Від початку вересня у храмі Різдва Богородиці тривають археологічні дослідження. Головне завдання експедиції Рятівної археологічної служби під керівництвом Наталі Войцещук – дізнатись більше про саму святиню та таємниці, які вона приховує. Роботи передбачають вивчення стану фундаментів, прихрамової території та крипт під підлогою.
У перші дні науковці натрапили на невідомий раніше зовнішній вхід до підвалів храму. Нині уже відомо, що до кінця XVIII ст. у храмі ховали представників місцевої еліти. Науковці натрапили на численні поховання у семи криптах собору, чотири з яких були відкриті та досліджені у ХХ ст., а три залишались невивченими до цього часу.
Серед знахідок – австрійська монета 1773 року, яка допомогла зафіксувати дату завершення поховань у соборі. Це збігається з іншою датою – 1784 роком, коли імператор Йосиф II видав наказ ліквідувати усі цвинтарі поблизу храму та закрити крипти.
Археологи також натрапили на шовкові шпалери, хрест та кілька медальйонів. Один з них на аверсі має зображення Євхаристії, а на ревесі – образ Непорочного Зачаття Діви Марії, який привезли з паломницької поїздки до Риму, про що свідчить відповідний напис. Усі знайдені у криптах храму останки опрацьовуватиме антропологиня Ольга Мінейко. Після ретельного вивчення можна буде сказати, скільки людей було поховано в храмі, якої статі, якого віку і навіть якими хворобами вони страждали чи від чого померли. Археологічні дослідження дають багато інформації про поховальний обряд, водночас антропологічний аналіз дає можливість побачити людину: як вона росла, жила, чим займалась, які труднощі були на її шляху, зокрема хвороби. Це дозволить змалювати портрет населення міста Комарно XVII – XVIII ст.
«Роботи на пам’ятці архітектури національного значення цікаві тим, що вперше за останні роки археологи домінували в тих дослідженнях. Археологія була першою перед проєктними роботами. Ми повністю дослідили одну крипту. Ще одну залишимо, мабуть, на наступний рік, бо в цій крипті багато поховань у кілька шарів. Виявили велику кількість решток давнього одягу XVII-XVIII століття. Київські реставратори з Національного науково-дослідного реставраційного центру аж руки потирали від задоволення, скільки їм роботи додалось. Бо реально таких давніх тканин, добутих зі землі, дуже мало, бо тканина зазвичай розкладається. А тут були відносно сухі умови», – розповідає Олег Осаульчук.
З його слів, до того часу щодо цієї пам’ятки робили багато проєктів реставрацій без археології та без усвідомлення, що з тою пам’яткою буде в перспективі. «А тут вперше пробуємо запропонувати разом з колегами-реставраторами та архітекторами комплексне бачення ревіталізації пам’ятки. Окрім крипт, маємо дослідити фундамент, довколишню територію, тобто відновити історичне минуле», – каже він.
Розробку проєкту реставрації храму ініціювала міська рада Комарна, співфінансує – департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА в межах програми «Охорона і збереження культурної спадщини Львівської області на 2018 – 2020 роки».
Багато дослідників вважають, що Комарно веде свою історію ще від XII – XIII ст., коли ці землі були частиною Звенигородського князівства. У 1473 році Комарно отримало магдебурзьке право, а отже, і статус міста. Храм Різдва Богородиці побудований в 1656 – 1658 роках на місці старого дерев’яного костелу. Він є яскравим прикладом архітектури перехідного етапу – від ренесансу до бароко. Храм декілька разів капітально ремонтували. Востаннє – у 30-х pp. XX ст.: оновлено фасади та дзвіницю, замінено покриття підлоги на керамічну плитку.
До ансамблю храму також входять дзвіниця та колишня плебанія. У радянський період костел використовували як склад для меблів. У 1992 році його передали греко-католицькій громаді. Нині це чинний греко-католицький храм, а приміщеннях колишньої плебанії – шкільна бібліотека та спортивний зал, інформує пресслужба Рятівної археологічної служби.

Поселення давніше, ніж трипільське

Пам’ятку, якій понад сім тисяч років, знайшли археологи під час дослідження ділянки, яку відвели під будівництво обходу Трускавця. У давнину тут було поселення представників культури лінійно-стрічкової кераміки – давнішої, ніж трипільська. «У Трускавці роботи тривали місяць. Наші археологи працювали досить інтенсивно. Під час обстеження, ще до моменту будівництва дороги, ми виявили мало артефактів, які б свідчили про заселення того місця. Але топографія розташування дороги, близькість річки, поодинокі знахідки дозволили припустити, що там було давнє поселення. Як підтвердили дослідження, там справді було поселення доби енеоліту культур лінійно-стрічкової кераміки (це VI-V тисячоліття до н. е.). Але найголовніше те, що ми провели дослідження на великій площі, і це дало свої результати. Розкрито майже дві тисячі метрів квадратних. Вдалось зафіксувати два так званих «довгих доми» того часу, розміри більшого вражають – 27 на 8 метрів», – зазначає Олег Осаульчук.
Дім мав прямокутну форму, збудований у вигляді опорно-стовпової конструкції. Керівник досліджень, співробітник Рятівної археологічної служби Олександр Сілаєв припускає, що це було невелике поселення, можливо, тимчасова стоянка на декілька десятків людей. Вона одна з небагатьох, які виявлені на Прикарпатті. Люди, які тут жили, мандрували на великі відстані, можливо, перейшли Карпати. Також знайшли відщеп обсидіану, який потрапляв до нас зі Словаччини та Угорщини. Основні знахідки на поселенні – з кременю. Серед артефактів – серпи, тесла, заготовки ножів, фрагменти горщиків. Культура лінійно-стрічкової кераміки – одна з найдавніших на території України, представники якої почали освоювати землеробство та скотарство. Свою назву вона отримала через специфіку орнаментування кераміки.

Про відкриття у Львові

Для археологів цей рік виявився менш багатим на відкриття у місті. Але дослідження також заслуговують уваги. Рятівна археологічна служба провела розкопки та нагляд за земляними роботами під час капітального ремонту території між вул. Винниченка та оборонним муром ансамблю Бернардинів. Мурований монастир збудовано у 1600-1630 роках на місці давнішого дерев’яного. Оскільки він був розміщений за межами міських укріплень, його оточили мурованими стінами з бійницями. Нині збереглася лише східна частина муру з брамою в Глинянській вежі, зовні яких і проводились роботи.
Попри те, що ділянка значно постраждала від земляних робіт, проведених тут у ХХ ст., та велику кількість сучасних комунікацій, які ускладнюють дослідження, вдалось отримати досить цікаві результати.
ї«Наше завдання було дослідити характер оборонних споруд, дізнатись, як з того боку Бернардинський монастир був захищений. Коли хлопці заклали збоку поперечну траншею, в тих місцях, де мали облаштовувати каналізаційні колодязі, простежили частокіл, невеличкий рів. Тобто ми маємо повністю поперечний профіль», – розповів Олег Осаульчук.
Встановлено, що між оборонним ровом та муром існувала так звана берма шириною 4 м. Сам рів мав трапецієподібну в перерізі форму і був відносно невеликих розмірів (порівнюючи з ровами міських укріплень). Його ширина по верхніх краях становила близько 6 м, по дну – 1,5 м, а глибина – 1,4 м відносно рівня денної поверхні ХVІІ ст. По зовнішньому краю рову з напільної сторони додатково були зроблені дерев’яні конструкції, від яких збереглися вертикально вбиті палі, зафіксовані в декількох місцях. Найбільш ранній рухомий археологічний матеріал, що представлений фрагментами керамічного посуду, належить до ХІV-ХV ст. та свідчить, що освоєння цієї території розпочалось вже після розбудови міста на основі магдебурзького права.
«Ми також здійснювали археологічний нагляд під час реконструкції вулиць Льва, Піша, а також облаштування велодоріжки через сад ліцею «Галицький». Ці всі три об’єкти прилягають до Високого замку. Відповідно, сподівалися отримати підтвердження заселення цих територій в княжий період. Але, на жаль, ще раніше все було настільки знищено і перебудовано, що ми отримали дуже мало фрагментів кераміки княжого часу. Рештки культурного шару того часу також в одному місці тільки зафіксували. Це ще раз підтверджує те припущення, що княжий Львів формувався трохи нижче: в районі вулиці Богдана Хмельницького до Полтви. Площа Старий Ринок лише гіпотетично була центром давньоруського Львова», – додає археолог.

Історія під фонтаном «Кульбаба»

Скандал щодо будівництва фонтану «Кульбаба» триває і цього року. На тій же ділянці розпочали будівельні роботи без археологів.
«Історія нашуміла не так через результати археологічних робіт, скільки через те, як виконували проєкт. В історичному середовищі Львова археологія – то є апріорі, її необхідно виконувати до початку проєктування об’єкта будівництва. Втім, у цьому випадку археологію упустили. Це показало, наскільки в нас система охорони культурної спадщини розлагоджена. Останні років десять ця система в Україні, і у Львові зокрема, базується на обслуговуванні інтересів забудовника, – стверджує Олег Осаульчук. – Що стосується результатів, то на тій ділянці ми відкрили рештки храму Воздвиження Чесного Хреста та прикостельного цвинтаря. Не можу сказати, що це була несподіванка. Костел нанесено на всіх давніх планах Львова. Його розібрали на початку ХІХ століття, відповідно на поверхні від нього не залишилося жодних слідів. Архітектори, які розробляли проєкт, мали б опрацювати історико-картографічні джерела та бачити цей храм».
Завдання археологів служби не знайти скарби, а врятувати якомога більше об’єктів археології від руйнування. Тому особливо важливо проводити дослідження у межах забудови, адже на цих ділянках увесь культурний шар буде зруйновано, аніж гнатись за більшою площею досліджень.
«На об’єкті фонтану «Кульбаба» ми якраз діяли за таким принципом. Передусім досліджували ту частину костелу, цвинтаря, костельної огорожі, культурного шару довкола храму, яка буде безповоротно втрачена під час будівництва фонтану. Частина костелу і частина цвинтаря залишилися недосліджені, їм ніщо не буде загрожувати упродовж найближчих десятиліть, якщо, звісно, там нічого не будуть будувати. Результати роботи цікаві, бо ми підтвердили факт наявності костелу, зафіксували цвинтар, провели дослідження багатьох поховань, які ще будуть досліджувати антропологи. Зробимо певні історичні висновки з матеріалів ХIV-XV століть», – ділиться результатами досліджень співрозмовник.

Амбітні очікування

Укравтодор планує будівництво північного обходу Львова. Перед початком будівництва археологи проведуть масштабні дослідження. Та коли почнуть роботу – наразі точно невідомо. Північний обхід Львова – ділянка об’їзної дороги міста, яка з’єднає міжнародну трасу Київ – Львів – Чоп із трьома міжнародними автошляхами, що прямують від Львова до кордону з Польщею. Протяжність нової ділянки – близько 24 км. Проєкт передбачає будівництво дороги за зразком сучасних європейських автострад.
«Плани на наступний рік грандіозні, але є така приказка: «Хочеш розсмішити Бога – розкажи про свої плани». Звичайно, найбільше очікування – це старт будівництва північного обходу Львова. Але я до того ставлюся спокійно, бо цей обхід Львова, як складову концесійної дороги Львів – Краковець, реалізовують ще від 1998 року. У 2006-ому дорогу планували здати в експлуатацію, а ще кілометра не збудовано. У 2012-ому, до Євро-2012, капсули закопували, ми вже мали дозвільні документи на початок археологічних робіт. Коли Служба автомобільних доріг України викупить всі землі та оголосить будівництво, тоді ми можемо планувати. У кращому випадку роботи можуть розпочати у червні-травні наступного року. Будівництво північного обходу – це амбітне очікування», – зазначає Олег Осаульчук.
Археологи сподіваються на цій території знайти давні поселення від доби бронзи до Середньовіччя. «Звичайно, може статись так, що натрапимо на давні могильники. Їх дуже важко простежити візуально на поверхні. Досвід польських колег щодо будівництва автостради показав, що під час нагляду за роботами кількість пам’яток, які виявляють, може збільшитися удвічі. Коли у них будівельники зняли родючий шар, то побачили поховальні ями, навіть під курганами, яких нині вже майже немає. Або ж можна знайти господарські споруди. За попередніми прогнозами, під розкопки потраплять близько 20 поселень. Інформація про кожне дуже цінна, адже це наша ще невивчена історія», – додає співрозмовник.
Територія, через яку пройде нова дорога, – це межа двох цікавих фізико-географічних територій – Розточчя та Грядового Побужжя, які у прадавні часи були щільно заселені. Науковці мали би провести розкопки на різночасових поселеннях. Найдавніші належать до культури лійчастого посуду і датуються ще ІІІ тис. до н. е., найновіші ж поселення виникли за княжих часів.
У планах Рятівної археологічної служби також завершити проєкти досліджень у Полтавській області. «Минулого та цього року наші археологи провели там розкопки багатьох курганних могильників, ґрунтових поховань та поселень перед будівництвом траси Дніпро – Решетилівка. Хочемо підготувати наукові матеріали та виставки на базі отриманої інформації. Сподіваємося, що наступного року забезпечуватимемо пам’яткоохоронні роботи під час реконструкції дороги між Кам’янка-Бузькою і Жовквою. Ще дрібні проєкти чекаємо», – резюмує Олег Осаульчук.
Нам залишається лиш чекати, що нового дослідять археологи та які таємниці історії розкриють.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6459 / 4.25MB / SQL:{query_count}