«Робота з громадським простором – це сюрпризи на кожному кроці»

Олександр Шутюк, урбаніст, експерт із проєктування громадських просторів, – про те, що варто змінити у Львові, закордонний досвід, кризу довіри та мікроклімат у громаді

Хто би не хотів жити в комфортному місті, де можна знайти локації для відпочинку, активних прогулянок, романтичних побачень, спокійні місця, де книжку почитати можна чи кави випити? Мабуть, кожен. Проте аби місто стало таким, потрібно докласти зусиль. Передусім людська небайдужість робить будь-яке місто затишним. І львів’яни неодноразово це доводили. Завдяки ініціативності та креативності містян у Львові і зелених насаджень побільшало, і майданчиків для відпочинку, і пішохідних вулиць.
Можливо, казкою назве хтось такі перевтілення міста Лева. Але передують реалізації проєктів довгі розмови з мешканцями, громадські слухання, погодження, узгодження, експертизи, а вже потім будівництво. Вуличний простір – це місце, де зустрічаються інтереси та потреби різних людей. Аби проєкт із облаштування громадських місць став успішним і мав позитивний результат, треба вміти і львів’янам, і міській владі правильно вести діалог, знаходити компроміс, комусь поступитись, а комусь треба бути більш наполегливим, але не потрібно намагатись «задавити» один одного.
Вуличний простір – це місце, де зустрічаються інтереси та потреби різних людей, бізнесів. Нам всім важливо вміти вести діалог одне з одним та чути аргументи інших людей, в якихось моментах поступатися, аби іншим людям також було комфортніше, не намагатися когось «задавити»
«Львівська Пошта» поспілкувалася із урбаністом, блогером, експертом із проєктування громадських просторів Олександром Шутюком і довідалася, що варто змінити у Львові, чого може містян навчити закордонний досвід із облаштування громадських локацій, поговорила про кризу довіри та мікроклімат у львівській громаді.
– Олександре, з вашим іменем львів’яни пов’язують не один проєкт із облаштування громадського простору в місті. Коли і чому взялися за цю справу, пригадуєте, з чого все почалося?
– Перший проєкт з’являвся паралельно з основною роботою. Раніше займався дизайном інтер’єрів, цікавився архітектурою. Почав фотографувати архітектуру Львова, саме місто. Цікавився, як облаштовують громадські простори, як все відбувається в інших містах, за кордоном. Тоді почав порівнювати, як це все відбувається у нас. Мене не влаштовувало, що в нас не так, як за кордоном. Тоді й з’явилися ідеї, як можна перетворити міські простори на комфортніші, цікавіші та зручніші локації. Так і виник у 2013-ому проєкт облаштування площі Галицької. Йдеться про ті круглі клумби і лавки. Це і був перший реалізований проєкт.
Певно, у цьому проєкті намагався використати свій досвід роботи з інтер’єрами. Хотів створити місце, де людям могло бути затишно перебувати, хотів, аби зона комфорту була не тільки у квартирі, а й на вулиці. І це стало місцем, де можна провести вільний час, почекати когось, посидіти, подумати, кави попити, старався облаштувати так, аби якийсь маленький клаптик площі, тротуару виглядав затишно, по-домашньому.
– За цей час долучились до реалізації та самостійно реалізували чимало проєктів, які стали улюбленими?
– Нещодавно викладав відео алеї на вулиці Вернадського. Мабуть, цей проєкт найбільше сподобався. Приємно спостерігати, що людям комфортно там гуляти, алея незавандалена. До реконструкції там були абсолютно розвалені доріжки зі старих бетонних плит, на яких можна було поламати ноги і більше нічого. А тепер – «живий» громадський простір із цікавими деталями, який подобається людям, і який навіть через рік після відкриття виглядає практично як новий, що мене особливо здивувало. Дивлячись на деякі фото алеї, не віриться, що це практично кінець географії Львова. Ще як вийшла вулиця Павла Римлянина мені сподобалося. Вулиця Леся Курбаса – це перше перетворення у місті вулиці повністю на пішохідну зону.
– Скільки часу триває реалізація проєкту?
– Все залежить від складності задуманого, від об’єму робіт. Експрес-ідеї втілити можна і за кілька тижнів, є такі, що й місяцями треба працювати, йдеться і про погодження, експертизи, а потім вже й будівництво. Й до року тривати може.
– Зазвичай з якими труднощами стикаєтеся?
– Труднощів багато виникає. У будь-якому випадку, робота з громадським простором – це сюрпризи на кожному кроці. Ідея може не сподобатися людям. Як правило, міськрада є замовником робіт, її допомога полягає передусім у тому, що вона оплачує проєкти.
У 2013-ому виник проєкт облаштування площі Галицької. Йдеться про ті круглі клумби і лавки. Це і був перший реалізований проєкт
У мене були такі випадки, коли працював у ЛКП «Інститут просторового розвитку». Пригадую, що були проєкти, від яких ми відмовлялися, бо мешканці не хотіли нічого змінювати у дворі. Ми не можемо нав’язувати мешканцям своє бачення, тому інколи розумно буде розійтися і не витрачати зусилля на те, що тобі буде соромно показувати. Але люди мають право обирати, в яких умовах житимуть. Містяни по-різному планують, думають, сприймають. Вималювати якусь тенденцію і підлаштуватися важко. Наприклад, в одному дворі люди розуміють, що на 100% заставляти машинами вільний простір – погана ідея, бо і дітям десь гратися потрібно. Є ті, хто такого не сприймають, мовляв, і поміж автівками бавитися можна. Є місця, де люди «беруть вулицю на свій баланс», квітники доглядають, самі садять квіти, кущі. Є такі, хто вважає, що платить податки, квартплату, тому хай мені місто все зробить від А до Я.
– Розповідали, що були такі проєкти, які не вдалося реалізувати. Що це за проєкти?
– Була одна така історія на Левандівці. Тоді в адміністрації Залізничного району захотіли зробити скейт-парк, як це раніше зробили на вулиці Богдана Хмельницького. Туди навіть взимку кататися приходять, радий, що це місце стало популярним. Отож у Залізничній райадміністрації обрали ділянку між будинками, де можна було облаштувати скейт-парк. Зробили ескізний проєкт, але проти нього активно почали виступати мешканці. Вони негативно були налаштовані стосовно будівництва саме скейт-парку, хотіли, аби там було футбольне поле.
Технології, дорогі матеріали – це декор, обкладинка. Найважливіше – це взаємодія між людьми та довіра
Та був один нюанс: під ділянкою проходили під різними кутами мережі – каналізаційний колектор та водогін. Будувати там футбольне поле не можна було, бо воно має фіксовані прямокутні розміри, а скейт-парк можна було спроєктувати довільної форми, аби обійти ті мережі. Ми намагалися це пояснити, громада ж стояла на своєму. Розійшлися мирно, в підсумку адміністрація облаштувала типовий дитячий майданчик і кілька лавочок. Буває і таке, це життя.
– Кошти на реалізацію проєктів виділяють із бюджету міста. Але, наприклад, на озеленення вулиці Городоцька гроші збирали містяни. Чи пригадуєте ще проєкти, за які платила громада міста?
– Що стосується озеленення Городоцької, то саме я займався збором коштів на дерева. Ідея полягала у тому, що озеленення – це важлива складова міського середовища. Нам треба садити якісні та гарні дерева, які згодом даватимуть тінь, прикрашатимуть вулицю, створюватимуть мікроклімат. Дуже круто, що саме після того проєкту місто почало звертати на цей аспект увагу і закуповувати дерева. Цей проєкт став поштовхом. Далі були платани проспекті Чорновола біля музею «Територія Терору». Загалом за кілька років придбали і висадили близько 300 дерев. Це все було завдяки спільнокошту. У своєму блозі писав, що на такій-то вулиці є ідея посадити такі-то дерева, вони коштують стільки-то. Вказував номер рахунку, люди кидали гроші. Спільно купували, привозили, садили рослини також разом. Частину дерев, що біля лінії трамваю на Сихів, також таким чином купувати і садили. Зазвичай саджанці коштували дві-три тисячі гривень. Були й дешевші та дорожчі дерева.
Останнім часом місто само взялося купувати і садити дерева, тому і потреби робити це громаді немає. Певен, для людей важливо розуміти, що ось вони посадили дерево, воно росте біля їхнього будинку, щодня його бачать, доглядають, дітям показують.
– Над якими проєктами працюєте зараз?
– Займаюся облаштуванням громадських просторів і дворів навколо новобудов, працюю в архітектурній фірмі, яка займається проєктуванням житлових комплексів. Якого би досвіду в мене не було, у кожному проєкті є своя специфіка. Завжди спостерігаю, як будують будинки в місті та використовують простір навколо них. Часто з цим в нас виникає проблема.
Якщо сама архітектура вже зустрічається досить непогана, то територію довкола облаштовувати треба ще вчитися. До цього часто підходять за залишковим принципом, і це хотілося би змінити.
– Часто бували за кордоном, як вважаєте, чого ще такого бракує у Львові, аби прирівнятися до європейських міст. Які в них підходи до облаштування громадських просторів?
– Думаю, нам найбільше бракує діалогу між людьми. Вуличний простір – це місце, де зустрічаються інтереси та потреби різних людей, бізнесів. Нам всім важливо вміти вести діалог одне з одним та чути аргументи інших людей, в якихось моментах поступатися, аби іншим людям також було комфортніше, не намагатися когось «задавити». Це важливо. Я хочу, аби і в нас навчилися цьому. Тому що все інше – технології, дорогі матеріали – це декор, обкладинка. Найважливіше – це взаємодія між людьми, довіра.
Брак інформації, розуміння і довіри стають перешкодою для створення чогось нового
Навчитися вести довгі та часто нудні розмови не так просто. Наприклад, у Європі до цього також довго йшли. І там не все так гладко. Люди всюди залишаються людьми. Їм властиво хотіти покращити своє життя, захищати свої інтереси. У нас є криза довіри. Люди не звикли довіряти один одному. У них часто бували випадки, коли домовлялися про одне, в результаті все відбувалося по-іншому. І в наступного разу під час розмов, обговорень, навіть з іншими людьми і на інші теми, містяни очікують, що їх таки хтось обдурить. Думаю, що саме через це на обговореннях, громадських слуханнях й виникає агресія і речі, які псують враження та мікроклімат у громаді.
– На вашу думку, які місця, громадські простори в місті помітно потребують змін?
– У нас таких місць, на жаль, багато. Є місця, які потребують змін, і зміни ці складні. Тому не факт, що зараз це вдасться реалізувати. Наприклад, частина вулиці Городоцька у районі ринку і приміського вокзалу. Йдеться про комплексну реконструкцію. У тій частині вулиці все не так. Але змінити це дуже складно. Аби зробити все правильно, треба враховувати багато різних аспектів: і ринок, і торговий центр, і приміський вокзал, транспорту там багато. Аби зробити все правильно, аби функціонувало все, треба багато часу. Необхідно дослідити проблему, обговорити мільйон разів. Сподіваюся, що колись і це місце дочекається свого перевтілення. Намагатися зробити це поспіхом не варто, так можна все зіпсувати, витративши купу грошей. Тому інколи варто просто почекати.
– Які Ваші улюблені локації у Львові?
– Загалом люблю Львовом гуляти. Не маю якось такого місця одного, куди часто навідуюся. Донедавна мені було приємно приходити на Двірцеву, спостерігати, як вона виглядає оновлена, змінена. Щойно її відкрили, туди почали приходити люди, курсувати транспорт, приємно було бачити, що все працює, як люди себе вільно там почувають, над ними не домінує транспорт, адже має свої коридори для пересування.
– Як вважаєте, які закордонні проєкти або новації у проєктах із облаштування громадського простору можна запозичити, втілити у Львові?
– Не можна просто щось взяти і скопіювати. Так, досвід та ідеї вивчати потрібно. Наприклад, під час реконструкції алеї на вулиці Вернадського використали біодренаж. Суть його в тому, що дощова вода спершу збирається у зеленій зоні, аби її втягувала рослинність, а вже потім те, що залишається, стікає у каналізацію. Це зменшує навантаження на колектор. Певен, такі речі запозичувати треба. В інших містах, коли облаштовують, наприклад, локацію для відпочинку чи реконструкцію вулиці проводять, то враховують історичний аспект, культурний, до чого звикли тамтешні городяни, чого вони хочуть. Не факт, що таке приживеться у нас, що так само запрацює.
І це не означає, що проєкт поганий, просто люди по-іншому сприймають, інші звички, історичне підґрунтя. Все потрібно перепускати через свій фільтр.
На Заході часто можна побачити таке: йде вулиця і починається пішохідна зона, там немає стовпців, які би розмежовували зону пішохідну і проїжджу частину. Чому? Бо за кордоном в певних країнах нормально працює автоматична фіксація порушення парковки і нікому не приходить в голову нагло заїхати в пішохідну зону і припаркуватися. Люди розуміють, що їм прийде величезний штраф.
А в нас на тій самій оновленій площі Двірцевій бачив, як водії інколи паркують машини свої, намагаються знайти будь-яку шпаринку. З часом це може змінитися, але потрібен час.
– Олександре, на вашу думку, наскільки львів’яни активні, ініціативні, небайдужі до міста, в якому живуть?
– Львів’яни є дуже активними, ініціативними і беруть участь у житті міста, хочуть його змінювати. Обговорюють кожен «пчих», який відбувся в місті. Стосовно всього у них є своя думка. І це круто! Така зацікавленість та небайдужість стимулює і тримає в тонусі міську владу. Інша справа, коли людям дуже часто бракує чи то інформації для правильного розуміння ситуації, що відбувається, чи то бажання вникнути в ту ситуацію яка склалася. Тому містяни можуть робити неправильні висновки про те, що бачать. Оце і є проблема. У своєму блозі намагаюся знімати відео, пояснювати і в міру своїх сил ту прогалину заповнити. Сподіваюся, що це трохи допомагає.
Як на мене, цілком нормальне співвідношення, коли в соцмережі щось обговорюють тисяча людей, а двоє чи троє беруться щось робити. Пропорція нормальна, так це працює. Й загалом реальність така, що дуже багато суспільного життя відбувається в соцмережах. І це світова тенденція.
– Чи спілкуєтеся з активістами, урбаністами інших міст України? Як в них відбувається зміна громадських просторів?
– Спілкуюся. Ситуація – різна. В одних містах мешканці активно долучаються, обговорюють. Є міста, де люди патерналістично ставляться до цього діла. Але де більш активна і вимоглива громада, хай навіть і в соцмережах, там і відбувається більше всього. Можливо, це і навпаки відбувається, де багато трапляється чогось нового, там і люди реагують, а де нічого не роблять, то і реагувати немає нащо. Питання філософське.
Загалом певен: брак інформації, розуміння і довіри стають перешкодою до створення чогось нового.
Розмовляла Тетяна Оліярчик
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7684 / 4.23MB / SQL:{query_count}