«Дякую вам, люди»: у пам’ять про Кузьму

До дня народження Андрія Кузьменка у Новояворівську малюють мурал, присвячений музиканту, а згодом у Львові облаштують сквер його пам’яті. Ініціатори проєктів та мама Ольга Кузьменко розповідають, навіщо це потрібно

Він усе життя усміхався широко до всіх навкруги. Кучерявий чувак, який поєднував у собі справжнє життєлюбство, глибоку філософію та просту галицьку вдачу. Андрій Кузьменко вчив нас пам’ятати «місця щасливих людей», «не думати про завтра» і жити сьогоднішнім, «цінувати кожен новий день» та «не тримати зла зовсім ні на кого».
Складно підібрати ще несказані слова, щоб пояснити, що означає для українців Андрій. Та мені подобається по-щирому дружня цитата шанувальника Кузьми з Тернополя, яку обрала для епіграфу до книжки «Моя дорога птаха» Ольга Кузьменко, мама Андрія:
«Кузьміч, ну ти, конєшно, крутезний чувак! Ні одне твоє слово тепер не залишається без уваги, ти чуєш? Кожна пісня, кожне інтерв’ю, кожне відео, аудіо... Все, що ти говорив, про що мислив, тепер наче якесь вчення... Ти що, якийсь Нострадамус? Бо багато з того, що ти співав і говорив, стало пророчим! Андрюха, і пішов ти від нас теж як справжня зірка, що так яскраво світила і після себе залишила ще яскравіше гало... А я впевнений, що ти живий і десь там даєш концерти, качаючи своїм сивуватим хаєром, і матюкаєш цю всю погань...».
Якщо би мене спитали, яким одним словом можна описати Кузьму, я б безсумнівно назвала його прикладом. Прикладом добра, гумору, розсудливості, патріотизму. Такі приклади мають жити. І якщо не на Землі, то бодай у наших серцях. Тому тішить те, що «Ротарі Клуб» Львівщини ініціював проєкт вшанування пам’яті Кузьми. У його межах у Новояворівську з’явиться мурал зі зображенням Андрія, а згодом і у Львові облаштують «Місце щасливих людей». Ротарійці розповіли «Львівській Пошті» про всі подробиці майбутніх пам’яток Кузьми, а його мама  пояснила, чому важливо, щоб пам’ять про Андрійка жила.

Тільки у Львові немає меморіалу

Невдовзі після трагедії, яка сталась з Кузьмою, у всіх містах України почали встановлювати пам’ятники та облаштовувати алеї імені музиканта. Скажімо, у Луцьку ви знайдете Кузьму, який сидить на лавочці, на київських Позняках прогуляєтесь алеєю пам’яті Андрія, де розміщені його цитати, навіть у донецькій Волновасі можна надибати вулицю імені Андрія Кузьменка. У Львові – нічого.
«Історія зі сквером пам’яті Андрійка у Львові тягнеться вже довго. Його хотіли робити неподалік бібліотеки імені Стефаника, але реалізацію постійно відтягували. То локацію хотіли міняти, то в самому проєкті тодішньому архітекторові щось не подобалось, то грошей не вистачало. У міську раду я тоді, звісно, находилась. Рік тому ми вирішили відмовитись від цього проєкту», – пояснює мама музиканта.
Згодом до подружжя звернулися львівські ротарійці (інформацію про організацію шукайте далі у тексті). Вони запропонували батькам Кузьми допомогти втілити в реальність їхній задум проєкту вшанування пам’яті музиканта. Наразі триває його перший та основний етап – створення муралу у Новояворівську. Ротарійці та батьки Андрія співпрацюють: благодійники дбають про «головний біль» переговорів та роботи з документами, а батьки контролюють фінансову частину проєкту та радять, як краще втілити задум, щоб повністю передати характер Андрія.
«Насправді ідея вшанування пам’яті Андрія з’явилась ще давно, у серпні. Дуже довго ми міркували, а що саме це має бути? Аж поки одна з членкинь клубу не запропонувала зробити мурал. Фото, яке згодом стане малюнком Андрія, вибирали батьки», – розповідає «Львівській Пошті» Олександр Шипка, львівський ротарієць.

Де та яким буде мурал?

Організатори обіцяють – зображення Андрія з’явиться на фасаді новояворівського Палацу культури «Кристал» 17 серпня, у день його народження. Олександр Шипка називає мурал своєрідним подарунком для Андрія у його 52-ий день народження.
«З Новояворівськом пов’язаний дуже цікавий період життя Андрія – його становлення як музиканта. Воно відбувалось саме у «Кристалі». Сьогодні тут є лише невеличкий шкільний куток, присвячений пам’яті Андрія. Тому ми вирішили йти від малого до великого. Розпочати з муралу у Новояворівську і продовжити вже зі сквером у Львові. Як на мене, розташування муралу досить символічне. Тепер Андрій щороку дивитиметься на учасників місцевого фестивалю «Молода Галичина» і слухатиме музику там, де починався його музичний шлях», – додає Олександр Шипка.
З його слів, розмір муралу становитиме 10 на 6 метрів, його автором буде відомий львівський мураліст Святослав Владика. Ви можете знати його за настінним живописом на фасаді операційного блоку Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.
«Святослав швидко погодився на співпрацю. Потішило й те, що міська влада Новояворівська всіма руками підтримала нас, тому ми оперативно врегулювали усі правові нюанси. Згодом почали знімати відеоролик-звернення батьків Андрія до людей. Вони розповіли про проєкт та про те, чому важливо, аби пам’ять про Кузьму жила. Цим відео ми хочемо розказати людям про Андріїв мурал та сподіваємось на підтримку з боку фанів та пошановувачів Андрія», – зазначає Олександр Шипка.
Уляна Флишко, керівниця благодійного фонду «Здійснити мрію», а віднедавна членкиня «Ротарі Клубу» розповіла, що з’явилась ідея навіть подати заявку на рекорд України стосовно муралу. От тільки зараз організатори шукають прив’язку – за що саме новояворівському муралу можна буде присудити звання рекордсмена. Також співрозмовниця додає, що вже сьогодні шанувальники Андрія з інших міст області, як-от Дрогобича чи Самбора, цікавляться можливість облаштування меморіалів у їхніх містах.

Мурал – перший крок знайомства з Кузьмою

«Чому я вважаю, що пам’ять про Андрія має жити в вигляді муралу чи скверу? Насамперед він той галичанин, на піснях якого виросло чимало його земляків. Можливо, його пісні не одразу розуміють, але вони несуть глибокий філософський зміст. Він був індивідом, який по-справжньому знайшов себе і не зраджував собі, співаючи про те, що йому болить. Це щонайменше викликає повагу», – наголошує  Олександр Шипка.
Співрозмовник додає, що дуже хоче, аби новояворівські діти бачили зображення Андрія і питались у батьків – хто це? Саме це, з його слів, буде першим кроком до знайомства з їхнім відомим земляком, його піснями, словами та жартами.
Підтримати проєкт зі вшанування пам’яті Кузьми можна, перерахувавши кошти на банківські рахунки «Благодійного фонду імені Кузьми Скрябіна». Організатори запрошують долучатись кожного за можливості, кажуть, що навіть мінімальний внесок допоможе втілити великий задум.
В АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ банку 14360570, код банку 305299) відкрито рахунок:
– UA 023052990000026004016803148 (поточний рахунок), валюта UAH (Українська гривня);
– UA 233052990000026005016806616 (поточний рахунок), валюта EUR (Євро);
– UA 383052990000026001016803475 (поточний рахунок), валюта USD (Долар США).
Номер карткового рахунку: 5169 3305 2212 0564.

«Люди думають: а що би зараз сказав Андрій? Моя відповідь проста – спитайтесь в нього. Відкрийте пісні та спитайтесь, бо там все сказано»

Ольга Кузьменко, мама музиканта Кузьми Скрябіна, – про значення облаштування меморіалів сина, його виховання та спогади, пов’язані з Палацом культури «Кристал»

– Пані Ольго, скажіть, будь ласка, як ви з чоловіком відреагували на пропозицію ротарійців?
– Абсолютно нормально, я тільки за. Справа у тому, що скрізь по Україні вже є якісь меморіали Андрійка. І у Києві, і у Луцьку, і у Полтаві. А в нас немає нічого. Ні у Новояворівську, ні у Львові. Тепер у Новояворівську буде мурал, усі подробиці узгоджували зі мною і з Віктором, татом Андрійка. Згодом у Львові хочуть робити сквер. Ротарійці переглянули план колишнього проєкту і хочуть втілити його в життя. Зараз над проєктом працює новий архітектор. Він візьме з попереднього все, що ми з чоловіком хотіли би бачити, дещо переробить, і сквер таки буде.
– Стосовно муралу. Що означав для Андрія Палац культури «Кристал»? Розповідав якісь історії про нього?
– Андрійкова історія в «Кристалі» тривала з 8-10 класу. У цьому палаці був естрадний гурток. Ним керував пан Мирослав, тато Лесика Турка, який раніше грав із Дзідзьом. Пан Мирослав викладав в музичній школі та трохи допомагав починаючим музикантам. У «Кристалі» були інструменти, за якими тогочасна молодь, як то кажуть, «пропадала». Електрогітари, іоніки. Купити їх самотужки не було можливості. Тому всі дороги вели в «Кристал». Це величезне приміщення, в його підвальних кімнатах грало стільки молодих новояворівських гуртів, що я, певне, зараз і не порахую всіх. Хтось грав, хтось бринькав – як кому вдавалось. Андрійко навколо себе збирав то одних, то других пацанів і власне там створив «Скрябіна». У «Кристалі» вони могли сидіти годинами, а як були вихідні, то взагалі на цілий день пропадали. То було близько до польської границі, вони собі всі слухали радіо, «ловили Польщу», творили музику. Вони займалися корисною справою: не лазили десь і не пили пиво, а робили щось цікаве. Одним словом, «Кристал» став своєрідною колискою Скрябіна.
– Чи знають музиканти «Скрябіна» про мурал? Може, думали про те, щоб заграти на відкритті?
– Вони не є причетними до цього місця. Сьогоднішні музиканти «Скрябіна» надибали Андрійка вже пізніше, коли він поїхав до Києва. Втім, я подумаю над тим, щоб запросити їх. Хоча через коронавірус думаєш, чи є потреба. Напевно, не відважусь їх покликати, не хочу нікого з них наражати на небезпеку. Ймовірно, увімкнемо Андрієву музику і він сам співатиме. До карантину Андрієві музиканти завжди зголошувались на такі пропозиції. Рік тому в Києві відкривали пам’ятник Андрія, де він сидить на лавці. Тоді вони грали, приходив Ігор Кондратюк, Володимир Бебешко, співав Тарас Тополя.
– А чим сьогодні займається «Скрябін»?
– Останнім часом вони дуже активно співали. До карантину у Львові планували робити фестиваль «Місця щасливих людей». Вже підібрали і репертуар, і артистів, організація йшла повним ходом. І в той вечір, коли ми мали підписати договір про організацію фестивалю, міська рада повідомила про заборону всіляких громадських подій. Тому фестиваль, який мав відбутись 20 червня, пропав. І ще невідомо, скільки взагалі пропаде часу.
– Хто мав співати замість Андрія?
– Спочатку, ще п’ять років тому, якщо пам’ятаєте, співав з нами Женя Толочний. Він молодший хлопчина, йому 27. Подобався мені його голос, але крім «Скрябіна», він мав ще свій гурт, тому з часом відійшов. Тоді почали працювати з Юрком Юрченком, він з Андрійком «однієї школи», вони разом їздили на фестиваль «Червона Рута». То зараз співає він.
– Його часто порівнюють із Кузьмою…
– Так, є таке. Згадую по собі. Я перше його почула у записі. Мені сподобалось, як він співає. А потім мене запросили концерт «Скрябіна» в оперному, де також він співав. Хвилювався страшенно. Йому вже порозказували, що Ольга Михайлівна така строга, то він трохи скремпувався. Але потім ми зустрілися, поговорили. Він класно підходить до нашого колективу. Тут нічого не скажеш. Може, він спочатку пробував трошки бути подібним на Андрійка. Але сам по собі Юрко самостійна натура, тому знайшов свій стержень. Ми вже з ним потім говорили, і я йому казала, що він молодець і головне бути собою, пропускати Андрійкові пісні через себе.
– Ви як мама написали три книжки про Андрія. Остання, «Колискова для Андрійка», вийшла два роки тому. Тоді ви сказали, що більше не писатимете. Не передумали?
– Ні. Все, що я хотіла сказати, я сказала. Ця остання книжка вийшла, тому що люди мені безупинно писали. А як ви його виховували? А як виховати саме такого? Мені довелося то все розказати у тій книжці. Там мова не тільки про Андрія, але й про те, як виховували мене. Вважаю, що у вихованні важливим є приклад. Дитина бачить, як робиш ти і робитиме так само. Тому треба робити так, щоб тобі не було соромно перед нею. Ти не можеш сказати, що я вчиню так, а ти мусиш інакше. Тут таке не працює. У цьому плані треба дитину тримати біля себе, вкладати у неї душу. У нас вдома завжди було багато музики. Він слухав те, що слухали ми. Дуже любив сорокову симфонію Моцарта, і фольклором займався. Коли я йшла з роботи у музичній школі, він навіть написав для мене аранжування народного співу, відомий проєкт Еутерпа. Це п’ять старовинних  яворівських пісень, які мені наспівала бабуся. Їм вже років по 300, можна послухати на ютубі.
Для мене «Еутерпа» – своєрідний лакмусовий папірець. Деколи вмикаю її своїм гостям і дивлюсь на їхню реакцію. Комусь цікаво, комусь – ні. Зазвичай якщо людина не розуміє такої музики, мені немає про що з нею говорити.
– Коли тільки сталась трагедія, 2 лютого, увага людей була прикута тільки до Андрія і його пісень. Шукали сенсу, згадували всі слова. Минуло п’ять років. Яка ситуація сьогодні, на ваш погляд?
– Коли я відкриваю фейсбук, там постійно є Андрій. Немає дня, щоб не було його фотографії чи копання в його словах. Люди дуже активні. Доказом цього є навіть цей мурал. По всій Україні щось роблять. Мене постійно питаються у месенджері люди з різних міст, чи можна щось зробити, щоб вшанувати Андрійка. Люди шукають нового сенсу в його словах і думають, а що би він сказав зараз? Моя відповідь проста – спитайтесь в Андрія. Відкрийте пісні і спитайтесь, бо там все сказано. По-моєму, чувак, нас кинули – каже він.
– Для вас з паном Віктором, як для батьків, чому важливо, щоб пам’ять про Андрія жила?
– Цікава історія пов’язана з першим пам’ятником Андрійкові. Його поставили у Луцьку. Там живе один чолов’яга, якому Андрійко допоміг ще дуже давно. «Скрябін» вже був досить відомий, а той чоловік тільки організовував свій перший концерт. Запросив гурт Андрія. На концерт прийшло дуже мало людей. У кінці Андрійко підійшов до цього організатора і по-простому сказав: «ну шо, братику, ти пролетів». Тоді «Скрябін» не взяв грошей за свій виступ. Той чолов’яга запропонував взяти гроші бодай на дорогу додому. Але Андрій відмовився. Сказав, що на дорогу в нього точно є (Сміється). Вже тепер той чоловік зізнався мені, що тоді у нього щось перевернулося в голові. Він зрозумів, як треба робити бізнес: не йти по головах, а підставляти плече. Це знову ж таки історія про приклад виховання. Андрійко був гарним прикладом, тому і пам’ять про нього має жити.

«Служіння понад власне Я»: хто такі ротарійці?

Сьогодні в Україні діють 58 «Ротарі Клубів», вісім з яких є у Львові. Девіз їхніх учасників – «Служіння понад власне Я», вони всіляко підтримують свої громади та допомагають суспільству. Але хто ж вони такі?
«Rotary International – всесвітня нерелігійна та неполітична благодійна організація. Цій організації більше 115 років, по всьому світу є більше 35 тисяч «Ротарі Клубів», що об’єднують понад 1,2 мільйона ротарійців. Ротарієць – це в певному сенсі знак якості людини, яка перейшла через етап «усе для себе» і, відбувшись як професіонал в певній галузі, має можливість і бажання активно працювати на благо інших шляхом реалізації різноманітних соціальних, благодійних, освітніх, культурних та інших проєктів», – зазначає Олександр Шипка.
Окрім проєкту вшанування Андрія Кузьменка, за сприяння Ротарі на Львівщині здійснили сотні благодійних проєктів. Найбільш значні – це створення Другого кардіологічного відділення Обласної клінічної лікарні, Центру трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин в Інституті патології крові та трансфузійної медицини НАМНУ, програма «Дар життя», у межах якої у США прооперували 112 кардіохворих українських дітей, в яких не було шансу вижити вдома. Мовиться і про культурні проєкти: встановлення меморіальної дошки композитору Василю Барвінському у Львівській філармонії, проведення щорічних благодійних шахових турнірів для незрячих людей, дітей та ветеранів війни тощо. Для музичної школи в окупованому Слов’янську ротарійці придбали обладнання та музичні інструменти, створили українську міську бібліотеку.
«Протягом останніх 35 років Rotary International активно бореться за глобальне викорінення поліомієліту. Завдяки цьому кількість поліоендемічних країн за цей час зменшилась з 125 до 2. На цей проєкт Rotary International витратило понад 1,2 мільярда доларів США. Якщо згадувати історію Ротарі в Україні, то почалась вона ще перед Другою світовою війною, на початку 30-х років створенням «Ротарі Клубів» у Львові (на той час Польща), Ужгороді (на той час Чехословаччина), та в Чернівцях (на той час Румунія). Після початку війни ці клуби були ліквідовані та відродилися вже у незалежній Україні. Нині в Україні більше тисячі ротарійців служать понад власне «Я», – резюмує Олександр Шипка.

Уляна Флишко, керівниця благодійного фонду «Здійснити мрію», ротарійка:
– Я особисто не була знайома з Андрієм, але мала велику честь зустрітись із ним на одному зі заходів у Львівській опері. Андрій у звичному собі жартівливому стилі вийшов на сцену. Чомусь він тоді вийшов із трохи розбитим підборіддям, замазав його зеленкою. Він тим пишався і жартував, що йому так дуже личить. Він завжди був привітним, навіть до незнайомих людей усміхався. Його мама любить називати його «чуваком на приколі». Десь так його собі я і уявляю. Андрій дуже для мене відкрився. На жаль, тільки після його загибелі. Всі його слова досі актуальні, всі розмови про дорогу, поведінку влади, війну. Кожна його фраза філософська. Із батьками Андрія я пізналась через рідну сестру Ольги Михайлівни, пані Віру. Вона майстриня, робить із кераміки віночки та ангелики. Неодноразово була волонтеркою у наших проєктах зі «Здійснити мрію». Їздила до діток військових та проводила майстер-класи. З нею у нас давні і дружні відносини. Коли 2018 року мама Андрія презентувала книжку «Колискова для Андрійка», то я допомагала з презентацією. Там вже я познайомилась із батьками Кузьми. Коли мене запросили до ротарійського клубу, то Олександр повідомив про такий задум вшанувати пам’ять Андрія. Звісно, я запропонувала зустрітись із батьками, бо лише вони, як ніхто інший, знають, що би могло показати істину суть Андрія.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
9.1683 / 4.28MB / SQL:{query_count}