Історична спадщина Львівщини: чи є поступ?

Активісти б’ють на сполох – треба рятувати пам’ятки архітектури! Обласна влада запевняє, що ситуація контрольована, тривають перемовини про передачу замків Львівщини у концесію

Львівщина – одна з найбагатших областей України щодо архітектурних та культурних пам’яток. Чого лиш варті Старосільський замок і костел Всіх Святих на Пустомитівщині, Поморянський замок і костел Внебовзяття Діви Марії на Золочівщині, Свірзький замок на Перемишлянщині та костел Святого Марка на Сокальщині. І це лише маленька частинка нашої культурної спадщини!
І якщо українські туристи обирають ці локації для своїх подорожей, то іноземних гостей зустрінеш тут не завжди. Вирушаючи до цих локацій, люди очікують побачити величні кам’яні споруди, які ще пам’ятають королівські часи. Натомість бачать напівзруйновані стіни та порослі травою підлоги колишніх залів та кімнат…
Показовою була ситуація, коли торік у квітні сталася пожежа у французькому Нотр-Дам де Парі. Тоді наша держава перейнялася трагедією Франції. Зокрема, Євген Нищук, колишній міністр культури, навіть наголосив, що Україна «готова максимально швидко направити своїх кращих фахівців та реставраторів для робіт з відновлення собору».
Це спричинило хвилю обурення громадських активістів, які самотужки займаються відновленням пам’яток архітектури на теренах нашої держави. Тоді Ганна Гаврилів, активістка зі Львова, звернулася до Євгена Нищука зі словами: «Пане Євгене, та у вас є свої хворі «діти»! Може, в першу чергу слід подумати про них?» – зазначила жінка.
Відтоді минув майже рік. Із її слів, таке звернення до вищих державних діячів виявилося безрезультатним, натомість Львівська обласна влада надає активістам велику підтримку.

Позиція влади: поступ у збереженні є!

На Львівщині близько 3000 пам’яток архітектури (список доповнюється). Ці пам’ятки зараз переважно в задовільному стані, каже «Львівській Пошті» Ганна Харун, начальниця відділу охорони історичних пам’яток департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА.
«Якщо не брати до уваги окремі кричущі моменти, я б сказала, що маємо нині задовільний стан пам’яток в області. Відтоді, як діє закон про охорону культурної спадщини, ситуація дещо змінюється. Обласна програма, яку втілюємо з 2016 року, показує поступовий результат. Якщо, наприклад, в 2016-ому на реставрацію пам’яток скеровували кошти лише з обласного бюджету, то вже у наступні року почали залучати на реставрацію гроші громад, сільських рад, ОТГ, районних бюджетів. До слова, торік із районних і місцевих бюджетів на  пам’ятки, які ми реставрували (їх було близько 12-ти) скерували майже 5 млн грн, а з обласного бюджету – 24 млн грн. Також впродовж останніх трьох років нам дуже допомагають громадські організації у приверненні до них уваги», – розповідає Ганна Харун.
На цей рік в обласному бюджеті на пам’ятки архітектури заклали попередню суму в розмірі 22 млн грн. У ЛОДА сподіваються, що ця цифра буде збільшена, бо повинні завершити реставрацію тих пам’яток, за які взялися ще у 2019-ому.
«Зауважу, що в нашій програмі є такий окремий розділ, як популяризація. Ми проводимо семінари, на які запрошуємо голів сільських рад, об’єднаних громад, отців, які мають у користуванні храми. Проводимо їм екскурсії і показуємо, як мають виглядати правильно відреставровані храми», – веде далі Ганна Харун.
Зі слів співрозмовниці, кількість зареєстрованих пам’яток архітектури на території області зараз доповнюється і збільшується.
«Нині ми більше оперуємо пам’ятками, які ще внесли до радянського  реєстру. Зараз поступово Міністерство культури переглядає цей перелік і поступово додає нові об’єкти. Наприклад, торік було внесено шість пам’яток національного значення і 16 пам’яток місцевого значення (вісім – у Львові). Ми зацікавлені, щоб цінні об’єкти вносили до державного реєстру. Бо коли об’єкт стає пам’яткою, на нього уже поширюється закон про охорону культурної спадщини. Тоді нам легше працювати з такими об’єктами», – вважає чиновниця.

Реставрують те, що почали

У кожному районі знайдеться пам’ятка архітектури, яка потребує негайного втручання, кажуть у ЛОДА. Проте скільки є таких об’єктів, не зазначають. «Я не готова сказати цифру, але зазвичай це ті об’єкти, які не мають користувача. Там, де є балансоутримувач, є догляд об’єкта. Хоча не завжди це правильно роблять… Буває, що громада, зводячи новий храм, забуває про старий. Кажуть, нема коштів на його відновлення, проте знаходять їх на будівництво… Намагаємося таких моментів уникати. Раніше в районних адміністраціях була людина, яка відповідала за збереження культурної спадщини. Нам було легше працювати і відстежувати те, що робиться в області з пам’ятками», – пояснює Ганна Харун.
Тож починати реставрацію нових об’єктів не планують доти, допоки не завершать розпочате торік: «Ведуться роботи над двома об’єктами – дерев’яними церквами в Яворівському районі – у селах Морянці та Глиниці. Також працюємо над оновленням двох пам’яток ЮНЕСКО – дерев’яної дзвіниці храму Святого Юрія у Дрогобичі та дерев’яного храму в селі Потеличі Жовківського району. Продовжуємо реставраційні роботи в Поморянському замку».
Щоби привернути більшу увагу до нашої спадщини, в області й надалі планують організовувати толоки в День пам’яток історії та культури чи у День архітектора.
«Таким чином, без уваги не залишимо замок у Тартакові. Якщо не вдасться домовитися з концесіонерами, акцентуватимемо увагу на Старосільському замку. Звичайно, проситимемо допомоги як від громадськості, так і від держави щодо Поморянського замку. Він руйнується швидше, ніж ми робимо реставрацію», – зауважує Ганна Харун.

Усі за концесію

Ті, що вболівають за збереження пам’яток архітектури в області, виступають за те, аби пам’ятки архітектури передавати в концесію, як це, наприклад, роблять у сусідній Польщі.
В Львівській ОДА цей варіант підтримують, кажучи, що в цьому напрямку ведеться конкретна робота. А поки в нас немає концесійних об’єктів.
«Як мені відомо, керівництво облдержадміністрації веде перемовини з потенційними концесіонерами. Поки що позитивного результату немає. Обговорюються всі деталі, щоб знову не натрапити на нечесного концесіонера, як це було зі Старосільським замком і палацом Лянцкоронських у Тартакові, тим паче що зараз прийняли новий закон про концесію. Отже, це відбуватиметься на конкурсній основі. Думаю, це дуже правильно: нехай переможе сильніший – той, хто подасть найкращий проєкт і найближчим часом покаже якийсь результат», – пояснює начальниця відділу охорони історичних пам’яток департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА.
Щоправда, які саме пам’ятки архітектури можуть передати в концесію, вона не уточнює. Проте додала, що, ймовірно, мовиться про замки. Наприклад, Поморянський, який спочатку хочуть вивести з аварійного стану, а тоді віддавати в концесію. Водночас точно не передаватимуть в концесію Золочівський і Олеський замки. Бо, кажуть, вони точно не в найгіршому стані.

Врятувати архітектуру – місія (не)здійсненна

Ганна Гаврилів, львівська активістка, засновниця благодійного фонду «Спадщина.UA», вже роками бореться за відновлення архітектурних пам’яток Львівщини та за належне управління ними. До слова, «Спадщина.UA» створена за зразком британського фонду National Trust,  який успішно функціонує вже понад 125 років і має у своєму управлінні понад 400 об’єктів історичної нерухомості: старовинні котеджі та палаци, ідеально відреставровані об’єкти та «тривалі» руїни. Одні об’єкти – дохідні, другі – витратні, тож фонд повинен «балансувати» між ними.
Крім цього, Ганна Гаврилів разом із командою переймається реставрацією Поморянського і Тартаківського замків, а також будинку колишнього спортивного товариства «Сокіл» у Бібрці. Поморянський замок – один із найбільш зруйнованих об’єктів на Львівщині. Тому, з її слів, ідея допомогти замку переросла у місію врятувати його.
«Я вірю, що місія порятунку архітектурних пам’яток Львівщини здійсненна. Хоча локацій, які потребують допомоги, дуже багато. Звісно, самотужки допомогти всім одразу неможливо. Гадаю, виживуть лише ті об’єкти архітектури, які мають підтримку суспільства і громади», – зазначає співрозмовниця.
Узагалі, на її думку, є багато шляхів збереження від руйнації тої чи іншої пам’ятки архітектури. В тому числі і такі: утримання об’єкта за рахунок держави, підтримання стану пам’ятки завдяки грантовим коштам або ж громадська діяльність (проведення толок, заміна вікон). Однак, з її слів, ключовим чинником завжди залишається клич про допомогу. Бо якщо його немає, шлях у архітектурної пам’ятки лиш один – руйнація…
«Дуже важливо, щоб ініціатива йшла знизу – від громади села чи міста, від громадських організацій чи від органів місцевої влади. Якщо бодай хтось з них стукає в двері державного керівництва – ці двері відчиняться. Вважаю, що ініціатива має йти від громади і підтримуватися владою. Чому? Бо влада – це керівництво, яке дивиться зверху. Побачити все не так легко. Ми звикли казати, що влада погана, тому в нас усе погано. Але будь-яка влада – це насамперед люди, які потребують допомоги. Працюючи, я зауважила, що це найкраща система. Коли ініціатива йде знизу і знаходить підтримку зверху».

Як долучитися до змін і з чого почати

На думку Ганни Гаврилів, в теперішніх умовах результат щодо збереження пам’яток буде тоді, коли буде комплексна робота органів влади, експертного середовища, локальної громади та «іскри» – громадських організацій. «Спадщина. UA» працює тільки з львівськими обласними установами, міськими та сільськими радами Бібрки, Поморян і Тартакова, активними представниками локальних громад. Також довкола них сформувалося коло однодумці та експертів.
«Попри сьогоднішню складну ситуацію в країні, насправді є достатньо державних, обласних та грантових програм, аби допомогти урятувати спадщину. Але треба набратися терпцю і почати стукати в двері. Тож якщо у когось нічого не вдалося, то, може, він надто тихо стукав чи стукав не в ті двері, чи взагалі не стукав, а відразу капітулював із вироком про «загальну зраду», – веде далі львівська активістка. – Є певні труднощі: юридична складова, пошуки фінансування, промоція, розвиток туристичного потенціалу, операційний менеджмент. Щось почати – процес тривалий у часі, витратний у коштах і часто некомфортний емоційно. Набагато легше, коли є команда. За останні півтора року наш фонд потроху почав поповнюватися новими учасниками. Тож ефективність роботи суттєво зросла, і масштаби теж. Зараз замість однієї пам’ятки ми здатні більшою чи меншою мірою допомагати трьом».

П’ять порад від Ганни Гаврилів для тих, хто не знає, із чого почати та як долучитися до відновлення архітектурних пам’яток у своєму місті чи селі:


– насамперед вірити, що все вдасться, налаштуйтеся на тривалий процес;
– дізнайтеся про юридичний і технічний статус об’єкта: власника, балансоутримувача, пам’яткоохоронний статус, технічний стан;
– довідайтеся, чи були проведені щодо нього наукові та натурні дослідження, чи розробляли проектно-кошторисну документацію;
– вивчіть історію будівлі, її власників, історію місцевості, який потенціал об’єкта та як вона може в майбутньому функціонувати;
– знайдіть однодумців (бодай одного) і починайте діяти!

“Якщо немає збереження пам’яті – настане забуття”

Івона Лобан, голова громадської організації “Арт студія Івони Лобан”, організаторка проєктів “Під Зорею Пінзеля” та “Натхненні Пінзелем”, громадська активістка, організаторка подій і дизайнерка, – про проблему руйнації історичних пам’яток та приклад боротьби за відновлення костелу Всіх Святих на Пустомитівщині

– Пані Івоно, ви є авторкою культурно-мистецького проєкту “Під Зорею Пінзеля”. В його межах проводили зйомку колекції ваших суконь у костелі в Годовиці. Як з’явилася ця ідея?
– Ця фотозйомка стала не єдиним заходом, організованим нами в Годовиці. Минулого року, до прикладу, були проведені близько десяти подій. Серед них і велопробіг до костелу Всіх Святих “Від Івана до Іоанна”, і спільний проєкт з Органним залом (концерт до Дня Незалежності за участі 60 музикантів), і лекції про Пінзеля. Практично щомісяця ми проводимо захід, який привертає увагу до порятунку костелу в Годовиці.
Якщо згадувати, як зародилася ця ідея, можу сказати, що мене надихнула книга. Називається вона “Пів’яблука”, а її авторкою є Галина Вдовиченко. Це історія про чотирьох колежанок, які знайшли дивний сувенір, виготовлений давнім майстром, – дерев’яне яблуко. Яблуко Пінзеля. Коли воно потрапляло до кожної з чотирьох героїнь, то з нею траплялося диво: її життя змінювалося на краще.
Вже зі своїми колежанками я маю гарну звичку відвідувати ті міста, які описувалися в книжках, які припали нам до серця. Зокрема, Галина Вдовиченко надихнула нас на подорож до Годовиці. Це був лютий 2017 року. Так я познайомилася з дивовижним селом на Пустомитівщині. Сьогодні мені здається, що то був добрий знак для мене. Як у тій книжці, моє життя змінилося на краще і з’явилася ідея запустити проєкт.
Вже у вересні минулого року в Годовиці ми відзняли мою колекцію одягу “Пінзель. Львів. Бароко”. З нею я брала участь у світовому конкурсі. Для презентації ми мали відзняти відеоролик, який би водночас презентував і одяг, і нашу країну. Як локацію було обрано закинутий костел Всіх Святих. Тоді ми перемогли, посіли призове місце.
– Ви розпочали активну діяльність з привернення уваги до руйнації історичних пам’яток, зокрема Годовицького костелу Всіх святих, у 2017 році. Якщо порівнювати ставлення людей до цієї проблеми сьогодні і тоді, чи змінилося воно на краще?
– Коли починаєш цікавитися якоюсь справою, намагаєшся дізнатися про неї і про людей, які цим займалися до тебе. Коли я зацікавилася порятунком архітектурних пам’яток, то познайомилася з Ганною Гаврилів. Тоді вона вже тривалий час боролася за реставрацію історичних пам’яток. Взагалі якось так склалося, що в більшості люди з мого сьогоднішнього оточення починали свій шлях приблизно в той самий час, що і я. До прикладу, мій сьогоднішній колега Андрій Кіпран запровадив подібну діяльність у Буську. Можливо, кожен із нас просто знайшов ту пам’ятку, яку йому захотілося зберегти, і почав вкладати у неї душу. Наша діяльність нас познайомила і зблизила. Нині ми радимося одне з одним, як вчинити у тій чи тій ситуації.
Як на мене, у справі збереження історичних пам’яток важливо, щоб у кожному селі чи місті України була бодай одна людина, яка зголосилася б узяти на себе велику відповідальність – боротися за відновлення пам’яті свого міста. Якщо є така людина, яка щиро прагне зберегти цю пам’ять, її обов’язково підтримають інші люди. Це я знаю з власного досвіду. Бачу, що громада Годовиці охоче допомагає.
Великою бідою є те, що історичні пам’ятки на мирних територіях України гинуть не в часи окупації чи ведення бойових дій, а через байдужість людей.
– А взагалі, чи легко сьогодні громадському активістові в Україні займатися відновленням історичних пам’яток?
– Поки що законів, які б на допомагали, немає. З власного досвіду знаю, що доводиться самотужки крутитися, щось придумувати, щоб із твоєї ініціативи щось вийшло. Розкажу на прикладі костелу в Годовиці. Він належить державі і числиться як “пам’ятка національного значення в аварійному стані”. Це означає, що ми не можемо просто прийти і почати там ремонт, хоч, може, й маємо найщиріші наміри. Доведеться побавитися в бюрократію. Як я вже казала, ми почали організовувати різноманітні проєкти у Годовиці з 2017 року. Лише у 2018-ому держава виділила перші кошти на виготовлення проєктно-кошторисної документації. Згодом виділяли ще трохи грошей. І досі сільська рада Годовиці піклується про оформлення всіх документів і виділяє кошти вже зі своєї кишені.
Яким був вклад громадських активістів у цю справу? Ми звернули увагу на проблему, після цього влада почала виділяти гроші. тепер є надія, що після тяганини з документами костел таки відновлять. Це наше спільне досягнення з усіма тими, що приходили на події, з громадою села та, звісно, з людьми, які мені допомагали. Важливо, щоб ніхто з тих активістів, які обрали цей шлях, не здавався.
Дуже допомагає промоція. Що більше ЗМІ розповідають про проблему реставрації пам’яток, то більше однодумців знаходимо. Адже пересічний українець, який не має стосунку до цієї справи, може навіть близько не знати про таку проблему. Якщо ти юрист чи, скажімо, продавець, ти можеш і близько не знати про те, що за десятки кілометрів від твого рідного міста у невеличкому селі “сховався” колись величний замок чи костел.
Ось приклад: коли ми організовували концерт до Дня Незалежності у Годовиці, 70% наших гостей, які приїхали зі Львова, просто не знали, що за 12 кілометрів від гучного мегаполіса є не менш цікава тиха місцина. Вони відкрили для себе цей скарб на березі мальовничого озера – костел Всіх святих.
– А в якому стані сьогодні цей костел?
– Його вважають українським Нотр-Дам де Парі, адже в обох цих храмах виникла пожежа. Щоправда, Годовицький костел охопило вогнем 1974 року. Вже близько 45 років усі старовинні фрески Олександра Ролінського перебувають просто неба. А проте досі зберегли неймовірні кольори. Це просто фантастика! На жаль, їхній стан щодня тільки погіршується, хвилини їх пораховані… Та знову ж таки наша праця не може бути даремною. Ймовірно, що його таки відновлять.
– Коли сталася пожежа у Нотр-Дам де Парі, громадські активісти, зокрема пані Ганна Гаврилів, поставила гостре і важливе питання до усіх українців: чому ми так переживаємо і тужимо, коли руйнуються пам’ятки архітектури інших держав, і водночас закриваємо очі на власні “рани”. Як гадаєте ви, чому?
– Це дуже глибока проблема. Людина має насамперед розуміти, що вона є господарем на своїй землі. Свого часу влада “совітів” була скерована саме на те, щоб знищити в радянській людині це господарське “я”. Відтак і з’явилася українська звичка “моя хата скраю”. Людина не хотіла нести відповідальності за те, що її оточує. У людей на 70 років забрали право приватної власності: що колективне – те не твоє! За таким принципом усі й жили. Звичка – насправді страшна річ. Особливо якщо вона вироблялася 70 років.
Сьогодні немає причини звинувачувати українців у такому їхньому ставленні. Вони стали рабами великої системи. Але ці часи вже минули. Зараз потрібно вчитися в інших країн, які шанують своє і починати робити так само. Тим паче, що ми дійсно маємо чим пишатися: архітектурних скарбів у нас величезна кількість. Люди мають зрозуміти, для чого потрібне їхнє відновлення. Якщо говорити образно, той самий костел у Годовиці – це коріння квітки. Якщо його немає – квітка не цвістиме. Якщо немає збереження пам’яті – настане забуття.
Розмовляла Наталка Попадинець

Любов-Теодозія Микитка, директорка туристичної фірми “Карпатія Галич Тур”:
– Як туроператор спостерігаю, як змінюються в кращий бік окремі міста, але не наші замки чи палаци. На Львівщині багато справ зроблено Австрійським почесним консульством у Львові з відновлення старих австрійських будинків у Дрогобичі чи навіть Перемишлянах. Подобається, що в останні роки значно змінився Трускавець. Два роки там мене не було, то центр міста не впізнала. Старі пам’ятки архітектури почали доводити до пуття в Самборі, Старому Самборі. Із наших замків, які в більш-менш доброму стані, виокремила б Золочівський, трохи почали роботи в Олеському замку. Добрий приклад збереженої пам’ятки – палац у Качанівці, що на Чернігівщині. Щодо інших замків, які збереглися в нашій області, думаю, їх усіх треба віддавати в концесію. Була така можливість, але нею не скористалися. Колись Сергій Тарута хотів взяти у концесію Підгорецький замок. Навіть був створений благодійний фонд “Підгорецький замок”. Та наша громадськість виступила проти. Як не мене, немає значення, хто б його відновлював, головне довести до ладу те, що маємо. Життя коротке, і наші діти, внуки повинні знати про такі замки, мати можливість побачити їх. Цікаво, що в нас жоден замок не хоче працювати з коштами за переказом – лише з готівкою. А хіба за комунальні послуги там не треба платити? Порахуйте при вході, скільки відвідує людей той чи той замок, і скільки грошей потрапляє в касу. Цифри дуже різняться. У Луврі, якщо екскурсовод з групою приходить, то він має доплатити 100 євро за дозвіл провести там екскурсію. Є й інше питання: половина наших гідів навіть не бачила наших замків. А чому місцева влада не організовує безкоштовні поїздки для туроператорів, журналістів, щоб показати те, що маємо, і більше популяризувати такі речі? Я, наприклад, зараз співпрацюю з маленьким польським містечком Сандомир, яке за кількістю туристів має більші показники, аніж Краків. Чому почала співпрацювати з ними? Бо з їхнього боку було запрошення, і два дні мене там приймали безкоштовно, показали все, що можна показати туристам. Вони вклали гроші, але за два місяці я туди везу четверту групу туристів. Нам варто брати до уваги досвід Польщі. Бо навіть у маленьких містечках там дбають про пам’ятки архітектури. Замок в Красічині був повністю знищений. Його відновили, і нині при замку працює готель. Попри те, що там передають у приватну власність такі об’єкти, держава контролює цю приватну власність. І в нас є чимало мільйонерів, яким тільки кинь клич про те, що віддаємо в концесію той чи той замок. Думаю, обласна рада мала б почати це. Але від держави потрібна підтримка. Поки нема закону, зокрема про меценатство, доти не буде поступу в збереженні наших пам’яток! Закон про меценатство дасть мені право 2% своїх податків віддавати на благодійність. Таких, як я, може бути сотні осіб, які будуть готові скеровувати ці 2% на певний рахунок. Але це не всім цікаво. Повірте, після таких змін у нас не буде сиротинців, замків, палаців без догляду.
Оксана Холод, фіналістка конкурсу краси «Місіс Східна Європа – 2019», співвласниця та менеджерка з розвитку компанії Holod & Partners, учасниця зйомки на підтримку Поморянського замку:
– Кожна розвинута нація світу прагне зберегти свою ідентичність: мову, культуру, архітектуру, інші надбання, які її предки творили віками. Кожен витвір мистецтва бережеться як найцінніший скарб, охороняється законом. А люди пишаються, що мають такий спадок та історію. Ми, українці, також маємо чим пишатися, також маємо свою давню цікаву історію. Так сталося, що ми живемо в час пострадянської епохи, який потребує від нас, від нашого покоління глобального відновлення країни. Батьки вибороли для нас і нащадків незалежність, а перед нами стоїть виклик – відбудувати, підняти її з руїн. Це, звичайно, за день-два чи навіть за рік не зробити, адже нас нищили віками. Проте це можливо, і починати треба з того, що біля нас, з того, що поруч. Кожен почне зі свого двору, району чи області – і разом ми досягнемо успіху. Тоді нашим нащадкам буде чим пишатися. У нас на даний час конкретний приклад – Поморянський замок. Його ми ще можемо врятувати, але це можливо зробити лише спільними зусиллями. Вірю у те, що це можливо, навіть дуже реально зробити, тому прошу всіх і кожного долучитися до ініціативи нашої Ганни Гаврилів, яка, до речі, далеко не остання. Ганна та її команда докладають багато зусиль, і вже зроблено чимало, однак що більше долучиться партнерів, волонтерів та свідомих громадян, то швидше ми зможемо відновити безцінну перлину нашої історичної та культурної спадщини. Попереду ще дуже багато роботи.
Юрій Холод, заступник голови Львівської ОДА:
– На жаль, сьогодні стан більшості замків, палаців та інших об’єктів культурної спадщини на Львівщині нині справді доволі плачевний. Частину з них потрібно відновлювати та рятувати негайно! Утім, зауважу, донині в Україні не існує жодної комплексної державної програми фінансування реставрації таких об’єктів, хоча вона нам украй потрібна. Чому? Бо обласний бюджет не в змозі повністю покривати витрати. Зараз наше головне завдання – визначити пріоритетні об’єкти. Тобто ті, які є на межі руйнування. Для цього ми радимося з експертами. Та знову ж таки підхід до вирішення проблеми має бути комплексним. Треба працювати з громадами міст і сіл, щоб вони розуміли своє призначення в цій історії. А також спілкуватися з активістами. Якщо коротко, громади мають розуміти, що почасти і вони є відповідальними за стан того чи того об’єкта. Ми раді, якщо є такі – готові співфінансувати відновлення пам’яток, а значить розуміють, що їх можна і потрібно зробити туристично привабливими. До слова, нещодавно я мав розмову з Ганною Гаврилів – активісткою, яка опікується трьома пам’ятками національного значення: Поморянським, Тартаківським замками і будинком колишнього спортивного товариства «Сокіл» у Бібрці. Ми проговорили, що, до прикладу, замок в Поморянах сьогодні потребує для порятунку не 200-300 тисяч – мовиться вже про мільйонні обороти. Після нашої розмови я зрозумів, що вона має певні домовленості зі спонсорами та меценатами. Я завдячую таким активістам, як вона. Пані Ганна ще не знала, чи буде там держфінансування, чи ні, але доклала багато зусиль. Ми це цінуємо! Також обговорили добрий метод розвитку пам’яток архітектури – концесію. Такий варіант розглядаємо і підтримуємо. Взагалі плануємо організувати зустріч для журналістів, активістів і експертів, на якій ми проговоримо питання концесії. Поки я не можу точно сказати, коли відбудеться ця зустріч, але те, що вона буде, це факт. Поки що ми опрацьовуємо всі юридичні аспекти концесії, після чого повідомимо деталі.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.6405 / 4.39MB / SQL:{query_count}