Робота є, фахівців бракує

На Львівщині на ринку праці є понад 6 тисяч вакансій із середньою зарплатнею понад 7 тисяч гривень. Проте дедалі важче знайти спеціаліста робітничої професії. Кого нині потребує працедавець та кого шукають найменше

Роками ситуація на ринку праці у Львові та й не тільки є непростою: робота є, а от фахівців бракує. Дедалі частіше чуємо: юристів чи економістів знайти легше, ніж доброго електрика. Чому так? Бо приблизно 80% школярів після навчання в школі вступають до вишів. Ті ж, що обирають навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти після отримання диплома зазвичай намагаються виїхати за кордон. Зрештою, співрозмовники зазначають, що за останні десятиліття значення цих закладів значно знецінили та принизили.
Нині маємо ситуацію, коли у Львові офіційно є понад 3 тисячі вакансій із середньою зарплатнею 8 тисяч гривень, але нема кому працювати. В області зазначають, що уже думають над тим, як поступово змінювати ставлення школярів та їхніх батьків до робітничих професій, аби надалі не було вакууму на ринку праці. Уже в лютому стартує обласна програма, за якою в деяких школах проводитимуть серйозне опитування на тему подальшого навчання і працевлаштування. То кого ж нині потребує львівський працедавець – далі у матеріалі.

Більшість безробітних – з вищою освітою

За останніми даними, у Львівському міському центрі зайнятості зі статусом безробітного офіційно перебуває близько трьох тисяч осіб. Водночас відкритих вакансій – 3500. Щомісяця через Центр зайнятості влаштовують на роботу орієнтовно пів сотні осіб. 75% вакансій, які нині там пропонують,  – робітничі спеціальності. Стабільно затребувані на львівському ринку праці зварювальники, фрезерувальники, токарі, водії. Велика потреба є у продавцях, ресторанний бізнес також потребує людей.
“Нам непросто запропонувати таких фахівців. Бо більше ніж 80% тих, які мають статус безробітного – це люди з вищою освітою, які виконували до цього керівну чи управлінську роботу в державних структурах або банках”, – розповідає Олег Рісний, директор Міського центру зайнятості.
З його слів, сьогодні вдалося стабілізувати ситуацію на ринку праці з затребуваністю швачок. “Декілька швейних підприємств у Львові, які працювали на експорт на давальній сировині, у зв’язку з кон’юктурою обмінного курсу і росту зарплати стали неконкурентоспроможними і частково закрилися. Тож люди цього фаху заповнили вакансії на інших підприємствах. Але, як на мене, це ситуативно. Ще буквально пів року тому проблема була гостріша”, – каже співрозмовник.
І додає, що загалом останніми роками на львівському ринку праці є позитивна динаміка: “Якщо порівнювати з аналогічним періодом минулого року, то маємо у 2019-ому на 20% менше зареєстрованих зі статусом безробітних. Не змінюється ситуація з вакансій. Стало більше пропозицій із зарплатою вісім-десять тисяч гривень”.

Головне бажання працювати

Середня зарплата на львівському ринку праці нині становить близько 8 тисяч гривень. “Та, на жаль, є чимало пропозицій, де роботодавці пропонують зарплату мінімальну чи трохи вище мінімальної. Навіть у структурах, які мають хороший імідж. І це дивно. Наприклад, в галузі ресторанної сфери: там можуть пропонувати зарплату близько шести тисяч гривень. Тоді як в “Макдональдсі” пропоную понад дванадцять тисяч гривень. І це не єдина галузь, де працюють таким чином”,– веде далі Олег Рісний.
Зараз, з його слів, основна вимога працедавців до тих, хто у пошуках роботи – це бажання працювати. “Система соціального захисту нині не мотивує людину працювати офіційно. Для багатьох вигідніше отримувати субсидію чи допомогу як малозабезпечена сім’я або претендувати на допомогу в центрі зайнятості і працювати нелегально”, – зауважує директор міського центру зайнятості.
Серед тих, що звертаються по допомогу із працевлаштування в центр зайнятості більше жінок (60%). 39% тих, хто у пошуку роботи – це молодь (до 35 років). Майже 10% (266 осіб) – це особи з інвалідністю. Зауважимо, що у статусі безробітного людина може перебувати невизначений термін, поки не знайде роботу чи не відмовиться від цього статусу сама. “Хіба що є обмеження з виплат таким особам. Грошова допомога в певних ситуаціях може виплачуватись 9 місяців або й 12 місяців. Є випадки, коли до двох років люди можуть отримувати кошти від держави, перебуваючи у статусі безробітного”, – зауважує Олег Рісний.
Співрозмовник певен: люди робітничих професій, а навіть без професії, можуть влаштувались на роботу за один-три дні. Бо пропозицій багато. Якщо виникли питання щодо працевлаштування, ви також можете звернутись у Львівський міський центр зайнятості за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 122 або за тел.: 245-79-86.

Обласний ринок: ситуація не критична, хоч і низькі зарплати

Для тих, хто шукає роботу на Львівщині, офіційно відкритими є понад 6 тисяч вакансій. Як і у Львові, переважно вакансії стосуються робітничих професій із середньою офіційною зарплатнею 7432 гривень (на початок грудня).
“Найбільша потреба є у водіях, маємо близько пів тисячі вакансій із середньою зарплатою понад сім тисяч гривень. Також потребуємо швачок (майже 340 вакансій), де зарплата становить орієнтовно сім тисяч гривень. Потрібно й монтерів кабельного виробництва (зарплата понад вісім тисяч гривень), чоловіків-охоронців (зарплата майже шість тисяч гривень), операторів автоматичних/напівавтоматичних ліній верстатів та установок, де пропонують зарплату розміром десять тисяч гривень”, – розповідає “Львівській Пошті” начальник відділу статистики та прогнозування Львівського обласного центру зайнятості Ольга Федик.
В обласному центрі зайнятості налічується 13 тисяч безробітних. Переважно два безробітні претендують на одну вакансію. Здебільшого серед тих, хто в області шукає роботу – це молодь (віком до 35 років) і частіше це жінки.  “Загалом ситуація на ринку праці не критична – є вакансії, є робота. Проблема в заробітній платі. Вона низька. Молодь хоче оплачуваної роботи”, – веде далі Ольга Федик.
Водночас на одну вакансію претендує дев’ять осіб з числа держслужбовців чи законодавців. Також на одне місце працівника лісового господарства в області претендує шість осіб. Додаткову інформацію можна отримати у Львівському обласному центрі зайнятості (м. Львів, вул. Бортнянського, 11-а) за тел.: 297-16-96.

“Схрестити” бізнес і профосвіту

За останніми даними, 64% зареєстрованих в центрі зайнятості є випускниками вищої школи і до 15% тих, що здобули професійну освіту, каже Михайло Мураль, керівник відділу професійної освіти, координації діяльності вищих навчальних закладів і науки департаменту освіти і науки Львівської ОДА: “Є проблема, коли 80% випускників шкіл обирають для подальшого навчання виші, і лише 20% школярів йдуть в училища. Звідси усі проблеми й біди. Бо досі існує міф про непрестижність, вторинність навчання в училищах. Пригадую випадок, коли мав розмову з однією мамою, яка просила моєї допомоги, бо син, провчившись три роки в коледжі, здобув освіту маркетолога і захотів йти навчатись на автослюсаря. У кінцевому результаті маємо ситуацію, коли втрачено три роки життя дитини і кошти, бо вчилась вона на платній основі. Після чого таки вступає в училище і теж вже на платну форму навчання. З цим мама не погоджувалась. Не крадіть у своїх дітей роки життя”. 
Нині в області напрацьовують програму адресної профорієнтації дітей, щоб надалі в заклади профтехосвіти йшов “цільовий абітурієнт”. “Хочемо протестувати учнів школи, щоб розуміти ситуацію загалом. Вже є напрацьована концепція програми, вона розрахована на два роки. Програма охопить сто пілотних шкіл в області. В лютому стартуватиме перше опитування”, – веде далі Михайло Мураль. 
Зі слів співрозмовника, аби змінити ситуацію на ринку праці із виробничими професіями, треба апелювати до замовників кадрів. “Люди з бізнесу нині лише на 20% розуміють, що вони мають бути співвідповідальними за виховання, підготовку кадрів. Ми повинні “схрестити” бізнес і професійну освіту. Ніхто не вимагає від бізнесу грошей, бо нині директори училищ самі знаходять по 200-300 тисяч гривень на оновлення навчальної бази. Водночас є емоційний аспект у тому, щоб молодого працівника “прив’язати” до виробництва. Німецькі учні під час опитування поставили зарплати на четверте місце, а на друге місце – комфорт на робочому місці. Окрім грошової допомоги треба більше працювати над виховання майстрів-наставників”, – зауважує він.  
Сьогодні ж на Львівщині є 50 закладів професійно-технічної освіти: 17 у місті і 33 в області, два заклади є в структурі університетів. У кількісному аспекті область посідає 2 місце в Україні за набором учнів в училища. “Проте ми маємо надалі оптимізовувати мережу закладів професійної освіти. Та й пропорцію вступників в училища та вищі навчальні заклади потрібно змінювати: аби було 40% на 60%. Тоді як зараз маємо 80% випускників вишів”, – резюмував Михайло Мураль.
Додамо, що міністр освіти і науки Ганна Новосад анонсувала, що у 2020 році реформа професійної освіти – один із основних пріоритетів для міністерства. Тож у держбюджет на наступний рік закладено уп’ятеро більше коштів (259 млн грн), ніж торік для створення навчально-практичних центрів із сучасним обладнанням.

В областях створять регіональні ради профосвіти

Бізнес, місцева влада, освітяни та профільні об’єднання разом працюватимуть у регіональних радах профосвіти. Вони впливатимуть на кількість бюджетних місць у профтехах, залучення бізнесу до оновлення обладнання, розвиток дуальної освіти, коли майже 70% навчання проводиться на виробництві. Постанову, яка визначає повноваження та обов’язки регіональних рад було ухвалено 4 грудня цього року на засіданні уряду, інформує mon.gov.ua.
“Від моменту, коли місцева влада отримала більше повноважень в управлінні закладами професійної освіти, нам бракувало органу, який би врівноважував інтереси управлінців, керівників закладів та, власне, учнів і вступників. Крім того, для втілення реформи на місцях мають бути фахівці, які б відслідковували потреби ринку та лобіювали інтереси закладів. Саме такими ми бачимо регіональні ради професійної освіти та їхні функції. Зараз, коли рішення вже ухвалено урядом, сподіваємось, що ради стануть дієвим механізмом для позитивних змін, а не існуватимуть лише на папері”, – зазначив заступник міністра освіти і науки Петро Коржевський.
Серед інших повноважень органу: сприяти співпраці між закладами професійної освіти та бізнесом; відслідковувати потреби місцевих роботодавців; надавати рекомендації щодо розвитку державно-приватного партнерства; пропонувати механізми, які стимулюватимуть розвиток професійно-технічної освіти в регіоні тощо.
Наразі регіональні ради професійної освіти матимуть статус дорадчих органів, тобто їхні рішення не матимуть прямого впливу. Водночас місцева влада має обов’язково ознайомлюватися з цими рекомендаціями, враховувати їх під час ухвалення рішень, а також сприяти роботі цього органу. Наприклад, надавати локації для засідань, розміщувати інформацію стосовно рішень ради на своїх ресурсах та інше. 
Увійти до складу ради зможуть представники місцевої влади, роботодавців та їхніх профільних об’єднань, центрів зайнятості, навчально-методичних центрів, а також фахівці закладів професійної освіти. Загалом не менш як 21 учасник. Очільником ради стає заступник місцевого голови, який опікується питаннями соціально-економічного розвитку регіону.

Державна програма, яка змінить зміст та умови профосвіти 

В Україні стартувала спільна програма МОН та ЄС EU4Skills, яка допоможе оновити обладнання у відібраних для проєкту закладах профосвіти, розробити нові навчальні програми та підвищити кваліфікацію педагогів. Результатом чотирирічного проєкту також стане ефективна система управління закладами.
“У жовтні ми презентували пілотні регіони, які отримали можливість створити Центри професійної досконалості в межах програми. EU4Skills також допоможе нам в оновленні 100 стандартів професійної освіти та перенавчанні майстрів і викладачів у профтехах пілотних регіонів. Для нас важливо використати досвід країн ЄС, у яких профосвіта престижніша серед молоді”, – розповіла міністерка освіти і науки України Ганна Новосад під час презентації програми в Києві на початку грудня.
Програма EU4Skills підтримає впровадження реформи на національному рівні та у семи областях: Вінницькій, Полтавській, Запорізькій, Рівненській, Львівській, Миколаївській та Чернівецькій. Надалі досвід цих регіонів поширюватиметься на всю країну.
Ініціаторами програми є Європейська комісія та країни-члени: Німеччина, Фінляндія, Польща та Естонія.
EU4Skills працюватиме над створенням Центрів досконалості зі сучасним обладнанням і технологіями для навчання. Вони стануть хабами, де втілюватимуться кращі практики реформи і де ділитимуться своїм досвідом з іншим закладами по всій країні. А також над залученням роботодавців до планування та викладання навчальних програм. Це допоможе випускникам отримати практику під час навчання та відповідати вимогам ринку праці.

“EU4Skills: Кращі навички для сучасної України” – це програма підтримки реформи професійно-технічної освіти в Україні Європейською комісією та країнами-членами: Німеччиною, Фінляндією, Польщею та Естонією.
Загальне фінансування програми складає 58 млн євро, 21 млн із яких спрямують на оновлення обладнання та інфраструктури. Метою програми є модернізація інфраструктури, закупівля обладнання, створення Центрів професійної досконалості, проведення навчання майстрів та викладачів у семи пілотних регіонах. Реалізації програми триватиме до 2023 року. Програму в Україні реалізовують Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ) та Німецький державний банк розвитку (KfW).

Валерій Веремчук, депутат Львівської міської ради, член комісії фінансів та планування бюджету:
– У Львові 19 професійно-технічних училищ. І у свідомості багатьох це ті заклади, куди не хочеться віддавати дітей на навчання. Бо як це – моя дитина і “петеушник”? Ламаємо стереотипи. Роль ПТУ настільки знецінили та принизили останніми десятиліттями, що маємо конкретний результат: робота є, але нема спеціалістів. Серед багатьох знайомих керівників великих підприємств чую, що “доброго юриста знайти – не проблема. А от де взяти фахового електрика і слюсаря?”. До чого тут бюджет Львова? Є прямий зв’язок. Ще кілька років тому держава переадресувала, простіше кажучи, самоусунулася від створення сильного кадрового потенціалу виробничих професій, на місцеві бюджети власну функцію з утримання ПТУ. На моє переконання, це помилкове рішення. Для місцевих бюджетів це надмірно велике навантаження. Але маємо те, що маємо, тож треба думати, як навіть за таких умов робити так, щоб професійно-технічні училища не животіли, а мали змогу надавати своїм учням сучасну і якісну освіту. У 2020 році на утримання ПТУ виділяємо 370 мільйонів гривень. Це у середньому 40 з половиною тисяч на одного учня. Їх же у львівських ПТУ 9125. Насправді це гроші на оплату комунальних послуг, зарплати працівникам, закупівлю дрібного інвентарю. На покращення матеріальної бази в гаманці пусто. Врешті ситуація з управлінням ПТУ доволі парадоксальна. Місто утримує, а управлінські рішення ухвалює область. Тож що пропоную. Маємо разом із областю напрацювати повноцінну і дієву програму співпраці з підприємствами, які потребують виробничих кадрів. Місцеві бюджети фінансують “життєдіяльність” закладів, а підприємства докладаються фінансово до створення сучасної матеріальної бази для підготовки своїх потенційних працівників, подають заявки на те, які і скільки спеціалістів їм потрібно. Якщо поспілкуватися з працедавцями, які нині потребують працівників чи то в сфері послуг (готельно-ресторанному бізнесі), чи то на виробництві (слюсарі, електрики), то ситуація виглядає критичною. Якщо говоримо про робітничі професії, то кадрів дуже бракує. Оновлення кадрів немає, залишаються працювати люди передпенсійного віку. Тому бачимо, що на підприємства у Львові чи ті, що одразу за містом, шукають і звозять людей на роботу у радіусі десятка кілометрів. Наша профтехосвіта не забезпечена якісним обладнанням. Тому треба говорити про формат, який є у розвинутих країнах, де фірми-підприємства дають якісне обладнання училищам, відповідно там одразу під час навчання готують сучасні кадри. Неодноразово спілкувався з відповідальними за профтехосвіту в області, тож бачу, що є розуміння цієї проблематики. Там шукають кошти грантодавців, підприємців. Є низка закладів профтехосвіти, де готують цінних кадрів, за тих учнів ще під час навчання триває конкуренція. Та це радше ентузіасти у цій сфері. Має бути системна робота у цьому напрямку влади міста, області та у співпраці з бізнесом! Виглядає так, що у Києві самоусунулись від цього питання, передавши фінансування профтехосвіти на місцеві ради. Проте вертикаль управління державною залишили. Тільки зараз триває передача майнових комплексів на рівень області. Успіхи в окремих закладах – це результат діяльності окремих керівників.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6823 / 4.28MB / SQL:{query_count}