Цифрова бібліотека – шанс для суспільства заново відкрити себе

Василь Кметь, директор Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка, – про створення цифрової бібліотеки, як це відбуватиметься, яку користь отримає читач, а також про благодійний вечір і аукціон 13 грудня

Як казав класик, рукописи не горять, однак торішня пожежа в Бразильському національному музеї, полум’я якої знищило мільйони безцінних експонатів, переконує нас в іншому. Зрештою, скільки культурних скарбів ми вже безповоротно втратили, а про існування скількох навіть не здогадуємося або ж знаємо дуже мало…
Нині, в еру цифрових технологій, людство має шанс і технічні можливості не тільки зберегти для нащадків багаті культурні надбання, а й розповісти про них сучасникам. Тепер ми можемо з дому, з власного ноутбука чи навіть смартфона побувати у найвідоміших музеях світу, погортати книги чи рукописи в бібліотеці Ватикану або прочитати періодику в бібліотеці Конгресу США. Інтернет-портал Європіана надає доступ до мільйонів об’єктів культурної спадщини, які зберігаються в установах різних країн.
Україна теж має що представити, однак ще потрібно докласти чимало зусиль і коштів, аби зісканувати й опрацювати ці скарби. На жаль, поки немає єдиної державної політики оцифрування фондів, а отже, достатнього фінансування. Тож кожна установа робить це самостійно. Зокрема, вже оцифровують фонди у Національній бібліотеці України ім. В. Вер­надського. У Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника це роблять за підтримки “Оссолінеуму” з Вроцлава (Польща). По змозі створюють свої електронні архіви великі університетські бібліотеки, наприклад, Харківського національного університету ім. В. Каразіна та Одеського національного університету ім. І. Мечникова.
Мають амбіційні плани щодо цього й у Львівському національному університеті ім. І. Франка. І щоб реалізувати їх, 13 грудня, у свято апостола Андрія Первозваного, в приміщенні Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка, що на вул. Драгоманова, 5, організують благодійний вечір, під час якого не тільки відтворюватимуть давні звичаї, а й проведуть аукціон. Ректор університету Володимир Мельник у відеоролику закликав усіх підтримати проєкт цифрової бібліотеки, яка “має служити розвитку інтелектуального потенціалу нашої країни”.
Про те, чому створення цифрової бібліотеки сьогодні таке актуальне, нагальне завдання, у чому воно полягає та що саме збираються оцифровувати, скільки це коштуватиме і яку користь з цього отримає користувач, “Львівська Пошта” запитала директора Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка Василя Кметя.

Не “у вас”, а “у нас із вами”!

– Скажіть, будь ласка, чому сьогодні таким необхідним є оцифрування бібліотечних фондів?
– Питання пошуку нової моделі бібліотеки для нас не нове. Ми вже багато років працюємо над тим, щоб зберегти актуальний статус інформаційно-бібліотечного ресурсу. Адже бібліотека в такому архаїчному уявленні, як книгосховище зі сторожем, однозначно відійшла у минуле. Запити суспільства тепер дуже швидко змінюються, проте бібліотечні ресурси все одно повинні бути основою творення державної інформаційної політики.
Ще один важливий чинник – потреба популяризації нашого національного надбання у світі й актуалізації його в українському суспільстві. Наукова бібліотека Львівського нацуніверситету є найстарішою бібліотекою України. Торік ми відзначали 410 років від часу її заснування. Звісно, ми цим гордимося і вважаємо перевагою. Але це й велика відповідальність. Сьогодні ми повинні йти до молоді, до нових поколінь, до нових освітніх інформаційних проєктів із позитивним меседжем відкритих ресурсів, з доступом до унікальних пам’яток, які зберігаємо. Найдавніші наші документи походять із ХІІ століття. Очевидно, що ці фонди, які є національним надбанням України, мусять бути доступні широкому колу користувачів.
Ми воюємо на фронтах, бо програємо інформаційні війни
Попит на наші документи досить великий, однак часто буває, що до нас приходять відвідувачі, навіть наші колеги з університету, і дуже дивуються: “У вас є рукопис Петрарки? О, і книга з бібліотеки Мазепи?”. Так є, але не “у вас”, а “у нас”. У нас із вами! Це наше надбання! І завдяки цьому проєкту ми хочемо всій Україні, усьому світові сказати, що це наші пам’ятки, які потребують вивчення та дослідження, які ми мусимо знати і з якими маємо працювати.
Цей проєкт змінює простір університету, простір бібліотеки, простір міста в цілому. Бо Львів має чим пишатися. І тому важливо показати, що у нашому місті впродовж століть сходилися такі різні шляхи, що тут можна вивчати історію книгодрукування всієї Європи, всього світу, історію музики, мистецтва.
– Що в цьому плані вже зроблене і що роблять у Науковій бібліотеці Франкового вишу?
– Перші інформаційні проєкти ми почали реалізовувати ще в 2007 – 2008 роках, коли формували галузеві репозитарії. Відтак шукали моделі, як оцифрувати фонди, як із ними працювати. Значною мірою це було пов’язане з потребою не лише популяризації, а й збереження фондів, бо папір має здатність окислюватися. Під загрозою, зокрема, опинилися фонди періодики ХІХ – ХХ століть, які потребували нагальних консерваційних і реставраційних заходів. У 2010 році ми заснували наш реставраційний відділ. Відтак постало питання, як зробити ці надбання доступними широкому колу користувачів. З 2012-го ми почали серйозну роботу над оцифруванням наших фондів спільно з партнерами – київською компанією “Архівні інформаційні системи”. І сьогодні ви можете побачити в інтернеті електронний архів Libraria.ua, який має загальноукраїнський статус, має багато партнерів, активно розвивається і поповнюється контентом давньої української періодики.
Також тривалий час ми співпрацюємо з Центром міської історії щодо оцифрування нашої колекції карт. На сьогодні вже кілька сотень документів  оцифровані. На сайті Центру міської історії в їхній колекції планів міст можна побачити всі плани Львова і не тільки Львова.
– У чому полягає ідея цифрової бібліотеки?
– Наш наступний крок полягає у тому, щоби так само працювати з рукописами і стародруками. На жаль, в Україні немає єдиної уніфікованої політики оцифрування чи формування електронних депозитаріїв. Кожна установа чи інституція працює, виходячи зі своїх можливостей. Для того, щоб уникати дублювань чи конфліктів у формуванні ресурсів, ми багато уваги приділяємо тому, аби вивчати зміст уже наявних електронних ресурсів в Україні та світі.
І мовиться тут не тільки про те, що ми маємо зберегти і представити наші давні ресурси, але й сучасний доробок наших учених, викладачів, науковців, популяризувати його. Дуже сподіваємося, що в скорому часі наукометричні бази поповняться й нашими виданнями та дослідженнями.
Розраховуємо поступово оцифрувати всі наші головні колекції. У фондах нашої бібліотеки близько 200 тисяч одиниць, які належать до національного надбання. А це кільканадцять мільйонів сторінок!

Найдавніша гравюра українського митця із панорамою Львова у виданні Требника: Іван Глинський, 1667 р.

– Звичайно, оцифрувати такий величезний обсяг оперативно не вдасться. Що визначатиме черговість?
– Стан збереження і використовуваність. Передусім ті документи, які проходять консервацію, щодо яких є певні загрози. Буде оцифрований рукописний фонд. Він унікальний: це рукописи, які збереглися в світі у єдиному екземплярі. Мовиться як про актові документи, так і про рукописну книгу, українську, європейську. Що стосується стародруків, то беремо до уваги ті, які вже оцифровані та оприлюднені на ресурсах інших бібліотек світу, щоби віддати пріоритет тим одиницям, які є унікальними. Стародрук теж може бути унікальним, може мати провінієнції (походження документів, засвідчене рукописними записами, екслібрисами, печатками тощо. – “Львівська Пошта”), записи чи автографи відомих людей, коментарі чи помітки, може бути оздоблений, містити виконані вручну мініатюри чи кольоровані гравюри. Все, що відрізняє цей примірник від інших, дає змогу потрактувати його як унікальний, і він підлягатиме оцифруванню.
– Що потрібно для реалізації такого масштабного проєкту?
– Виконання таких великих проєктів вимагає не тільки великих зусиль, але й фінансових затрат, бо мовиться про роботу з технікою. На жаль, далеко не завжди на це вистачає державних ресурсів. Уже тривалий час ми працюємо із зовнішніми проєктами, завдяки яким спершу отримали вживану техніку, а у 2018 році за підтримки ротарі-клубів змогли придбати потужний німецький сканер, який дає змогу працювати з рукописами.
Сьогодні бібліотека має прийти до кожного читача, бути ближчою і зрозумілою
Тож наразі сканувати маємо чим, однак у нас є пам’ятки і документи різних форматів, для сканування яких потрібні спеціальні пристрої, конструкції, які дали б змогу оцифрувати їх без розшивання чи повного розгортання на 180 градусів, що може призвести до пошкодження або знищення.
Також потрібно подбати про серверне забезпечення, адже обсяги сканованих ресурсів збільшуються, і потрібні засоби, щоб зберігати їх та робити резервні копії. Сьогодні безпека наших ресурсів є недостатньою, мусимо знайти способи покращити її.
Працюємо й над створенням та вдосконаленням системи представлення. Бо сканування – лише перша частина роботи. Сьогодні користувачі вже мають змогу отримати доступ на комп’ютері до 168 рукописних документів у форматі pdf, але поки що з ними можна працювати лише в наших залах.
Тому й просимо підтримати проєкт цифрової бібліотеки, щоб ті сотні тисяч сканованих і опрацьованих сторінок можна було представити і зробити доступними. Ми навіть не можемо сказати, скільки на це знадобиться часу і в скільки це обійдеться, бо техніка дорога. Наприклад, сканер, який забезпечує високу якість оцифрування, коштує понад 40 тисяч євро. Будемо в міру залучення коштів поступово, крок за кроком здійснювати цей проєкт.


Місток у майбутнє

– І що в підсумку отримає користувач?
– Безкоштовне користування нашими надбаннями в будь-якій точці доступу до інтернету. Вже зараз ми розробляємо зручний інтерфейс, аби користувач, зайшовши на наш ресурс, зміг побачити наші колекції, а відтак перейти до одиниці зберігання, мав опис цієї одиниці і можливість скористатися як повним доступом, так і покажчиками – предметним, іменним та географічним. Система покажчиків дасть змогу обрати якесь гасло в покажчику і отримати всі сторінки, до яких це гасло прив’язане. У випадку рукописів це система тегування, а не повна розчитка, але це має значно полегшити роботу з документом. Також можна буде переглянути як увесь документ, так і окремі його сторінки, за потреби – збільшити зображення.
– А кому конкретно це потрібно?
 Бревіарій, XV ст. Рукопис.                      Псалтир тлумачний, поч. XVI ст. Рукопис
– Реалізація проєкту цифрової бібліотеки – це засіб і шанс для суспільства заново відкрити себе. Ми справді суспільство, перенасичене історією, історичними фактами, фальсифікаціями та містифікаціями. Але відкриття такого контенту є шансом, нагодою побачити себе справжніх, себе як українців, себе як європейців, себе в інтелектуальній перспективі, себе в сьогоденні. Водночас це освітній і дослідницький проєкт для вивчення історії, культури, політології, геополітики, мистецтва. Це величезний  ресурс для вивчення історії науки. В сучасній Україні такий напрям досліджень, як історія науки, часто залишається недооціненим. Однак у Львові, зокрема в нашому академічному середовищі, маємо дуже цікавий досвід наукових досліджень.
Іноді виникають доволі кумедні ситуації, коли в дискусіях про дату заснування університету постають питання, чи варто певний період “зараховувати” до його минулого. І якщо хтось каже, що, наприклад, єзуїтський період “нецікавий”, то найчастіше тільки тому, що не знайомий із досягненнями тогочасних учених. Нам важливо відтворювати контексти історії науки різних епох, даючи можливість розуміти, яким шляхом розвивалася університетська наука.
Якщо головним засобом нині став інтернет, то ми маємо бути там присутні
Водночас ми перекидаємо місток у майбутнє – говоримо не лише про ретроспективні дослідження, а й про дуже важливу інформаційну базу, про збереження національного надбання і про створення відповідних платформ сучасних дослідницьких проєктів. Зрештою, вироблення адекватної національної системи наукометрії та політики академічної доброчесності неможливе без належної кількості національних цифрових ресурсів.
Зайдіть на “Ґалліку” – проєкт Національної бібліотеки Франції. Погляньте, як це виглядає в бібліотеці Британії чи Конгресу США, тобто туди, де є різнотипний контент, відповідним чином класифікований, який є невід’ємною складовою єдиної інформаційної політики держави. Ми воюємо на фронтах значною мірою тільки тому, що програємо оці ключові інформаційні, у тому числі бібліотечні війни.
Ідея формування такого доступного інформаційного контенту надзвичайно важлива. Це наша модель дистанційного доступу до користувача, наша форма трансформації тої ідеї бібліотеки, яка виникла багато тисяч років тому для вузького кола інтелектуалів, але нині має прийти до кожного читача, стати ближчою та зрозумілою. Те, що ми робимо, має в перспективі стати сегментом єдиної національної інформаційної політики.
– Наскільки новою є ідея віртуальної бібліотеки?
– Ідею віртуальної бібліотеки і оцифрування я б не трактував як якусь революцію. Науково-технічна революція вже відбулася у мисленні людей. Насправді цифрова бібліотека – лише засіб поширення віртуального читання. Хто придумав віртуальні бібліотеки? Вони виникли ще в І тисячолітті. Тексти святих отців, наприклад Василія Великого чи Григорія Ніського, дають ґрунтовний аналіз не лише книг Святого Письма, а й доробку авторів, які їх трактували. Зрештою, багато втрачених творів ми знаємо лише завдяки таким віртуальним бібліотекам.
Патріарх Фотій у ІХ столітті, описуючи свою бібліотеку, анотував кілька сотень позицій. Вилучив поезію, бо це мистецтво, але анотував твори з теології, астрономії, метафізики, історії, тобто те, що визначало пріоритети наукового знання. Чи не те саме роблять тепер наукометричні бази Web of Sciens або Scopus?
Нещодавно я підготував доповідь про нашу першу віртуальну бібліотеку у Львові. Її створив видавець Gazettе de Leopol в 1776 році. Публікував у цьому тижневику анонси й анотації книг. які можна було придбати в Антонія Піллера або які за його сприяння привозили з Франції. То була найновіша, найактуальніша література, яка охоплювала медицину, фізику, географію, військові технології. Мати її в своїй збірці було вельми престижно. І сьогодні бібліотека лише розвиває, поширює та пропонує користувачу цей контекст.
– Численні скарби університетської бібліотеки були вивезені, зокрема під час Другої світової війни. Чи можливо повернути їх хоча б у цифровому варіанті? 
– Гадаю, що так. Попри роботу міждержавних комісій із реституції майна, пам’яток культури повернути фізично матеріальну пам’ятку дуже складно і не завжди можливо. А коли мовиться про формування такого цифрового контенту, то в багатьох визначних бібліотеках світу є вже чимало оцифрованих фондів, де ми можемо ідентифікувати наші пам’ятки. Ми говорили з багатьма партнерами, і всі наші колеги із Заходу дуже радо відгукуються на ідею надати нам у цифровому варіанті або спеціально оцифрувати пам’ятки для такого репозитарію. Тож у такий спосіб ми маємо всі шанси відновити те, що збереглося з наших фондів до 40-их років ХХ століття, принаймні колекції інкунабул та рукописів.

Герб і посвята Київському митрополитові Петру (Могилі) у виданні: Доротей авва. Поученія душеполезна различна к своим єго учеником. Київ: Друкарня Печерської Лаври, 1628 р.

Якісний контент, а не “великий смітник”

 
 Різдво Христове. Гравюра з палеотипу, 1519 р.  
– Чи не перестануть люди ходити в бібліотеку, маючи доступ до неї через інтернет?
– Не бачу трагедії в тому, що менше читачів фізично приходять в бібліотеку скористатися паперовою книжкою. Нині бібліотека дуже активно живе, пропонуючи інші форми спілкування: лекторії, презентації, функціонуючи як громадський простір. Водночас статистика використання наших ресурсів показує, що ми маємо понад 600 тисяч користувачів зі 114 країн світу, тож не змогли б фізично їх прийняти. Це ще один момент, який спонукає нас розвиватися в цьому напрямку. Бо якщо вже сьогодні ми маємо таке зацікавлення в світі, то уявіть собі, що ми зможемо робити, якщо матимемо цей цифровий контент, якщо просуватимемо нашу освіту, культуру в світі, пропонуючи для вивчення ці ресурси.
– А нинішні студенти ходять в бібліотеку?
– Життя пришвидшується завдяки наявним цифровим технологіям. Від проїзду в транспорті до банківських операцій – все є у смартфоні, тому важко очікувати від сучасної молодої людини, від студента такого ж ставлення до бібліотеки, як це було 40 років тому. Студент хоче дистанційного доступу, дістати ресурс швидко, оперативно, в зручній для нього формі. Студент університету вчиться диференціювати інформацію. Він розуміє, що йому потрібна якісна інформація, і в певних моментах “дядька Гугла” для цього замало. Дуже часто можна почути, що електронні ресурси – це добре, але покажіть, що ще є в книжках. Зараз студент частіше приходить до бібліотеки, щоб отримати певні бібліографічні послуги. Є нові наукометричні бази, нові ресурси, і студент потребує таких послуг. Наші бібліографи допомагають йому зорієнтуватися
 
 Бернхард Гофштьоттер з “Львівською лютневою табулатурою” у читальному залі Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка
в тій величезній кількості інтернет-потоків, щоб не лише нашими ресурсами скористатися, а й тими, які ми робимо доступними. Не можу сказати, що нинішній студент став менше читати, проте якщо головним засобом став інтернет, то ми маємо бути там присутні. Бо якщо для свідомості представника старшого покоління первинним документом є паперовий, а будь-який електронний вторинним, то для молодої людини навпаки.
– Кажуть, якщо чогось нема в інтернеті, то воно не конче потрібне. Чи це справді так?
– Це велика загроза! Ніколи весь масив інформації не зможе бути виставлений у мережі. Він може бути достатньо великий, в міру ефективний, але ніколи не буде вичерпним. Завжди залишиться простір для пошуку, для дослідження. А оцифрування відкриває, що де є, спонукає прийти і побачити це в оригіналі.
Наприкінці XVII століття, коли у нас почали видавати періодику, людина почала більше вірити тому, що написано, аніж тому, що бачила навколо. Епоха газет поступилася епосі телебачення, а відтак інтернету. Нині людина, можна сказати, живе в соцмережах: сідає на 15 хвилин і через 3 години згадує, що мала робити. Вона отримує масу непотрібної інформації: зображення котиків-песиків, зіркові одруження-розлучення тощо. І її мозок все це обробляє. Це те, що тисне на нас, створює ілюзію використання інформації, а насправді кидає у “великий смітник”. Тож треба створити щонайбільше маркерів, які при потраплянні студента чи науковця в інтернет-мережу скеровували б його саме до якісного цифрового контенту, спонукали погортати/поскролити щось, що буде корисним.

Про аукціон і лоти

– Що, окрім відтворення давніх звичаїв, запропонують учасникам благодійного вечора, який відбудеться 13 грудня в приміщенні Наукової бібліотеки Франкового вишу. Що буде виставлене на аукціон?
– Організацію цього заходу курирує відділ маркетингу нашого університету. Всіх таємниць і подробиць наразі не розкриваємо. Скажу лише, що є зацікавлені люди, зокрема з ІТ-бізнесу, видавничої сфери. Лоти будуть досить різні, у тому числі пропозиції видавництв, факсимільні видання. Будуть інші лоти –  від наших партнерів. Ми ж представимо вініловий диск з дуже цікавим музичним записом, який з’явився завдяки співпраці з бельгійським лютністом Бернхардом Гофштьоттером. У 2017 році він приїжджав до Львова. На його замовлення за рекомендаціями і кресленнями ХVI століття була виготовлена лютня, на якій він виконав деякі твори, що містяться у “Львівській лютневій табулатурі XVI століття” – унікальному документі, який маємо честь зберігати у нас. В світі, окрім нашої, є лише дві лютневі табулатури з XVI століття – Паризька і Віленська. Тож нам дуже приємно читати в інтернет-мережі, як сьогодні світ знову захоплюється лютневою музикою з нашої табулатури. Сподіваємося, що матиме радість від того й щасливий власник цього нашого лота.
– Чи матиме цей благодійний вечір продовження, а чи це разовий захід?
– Цей проєкт – зустріч на Андрія – і заклик чинити добро має стати лише приводом для продовження розмови.  Про нас уже знають, багато чого ми вже зробили, у чомусь маємо менше досвіду, але в такому форматі вперше говоритимемо із суспільством. Хочемо залучити  партнерів, які були б зацікавлені у тривалій співпраці. Це проєкт на роки, тож і після Андрія радо прийматимемо всіх зацікавлених.
Творіть добро і пам’ятайте, що меценати живуть вічно у безсмертній справі, в яку вкладають душу!
Розмовляла
Ольга Хворостовська
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
12.3372 / 4.32MB / SQL:{query_count}