Сакральна дерев’яна архітектура, яка потребує уваги

На Львівщині збереглося понад дві тисячі дерев’яних церков та дзвіниць. На жаль, половина з них у аварійному стані. Як на Яворівщині відновлюють церкви XVIII та XIX століть і де ще тривають реставраційні роботи

Дерев’яні церкви, яким не одне століття, могли б стати візиткою області. На Львівщині збереглося найбільше дерев’яних храмів серед інших областей України – понад 2 тисячі (мовиться і про дзвіниці). Але ситуація така, що більшість із них у аварійному стані. Відновлювати пам’ятки дерев’яної сакральної архітектури справа копітка, затяжна і, що головне, недешева. Ускладнює питання їхньої реставрації й те, що на державному рівні ніхто серйозно роками не займається збереженням/відновленням культурних пам’яток.
В аварійному стані донедавна були й дві дерев’яні унікальні церкви на Яворівщині, що в селах Морянці та Глиниці (орієнтовно сто кілометрів від Львова). Ці церкви є пам’ятками архітектури місцевого значення. Нині на цих об’єктах завершують реставраційні роботи. Після чого, зі слів реставраторів, храми ще три століття служитимуть людям.

Храм у Морянцях: новий фундамент, покриття і «зашиті» стіни

У 2017 році фахівці з департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА оглядаючи аварійні дерев’яні церкви на Львівщині, тоді сфокусували увагу на церкві Успіння Пресвятої Богородиці, що в Морянцях. Перші письмові згадки про цей храм датуються 1766 роком.
«Храм старий. Одноразово від часу його побудови був частково перебудований, але зберігся в доброму стані до часів закриття (60-ті роки). У 90-их роках, коли храм відкрили для служіння, своїми силами місцева громада взялась відновлювати храм, як тільки могли, бо це єдиний храм на території села. Це може робилось не зовсім фахово і від того були наслідки: церква почала просідати з північного боку», – каже адміністратор храму отець Тарас Мица.
Місцеві згадують, що навіть тоді, коли церква була закрита, релігійне життя громади тут вирувало.
«Хоча храм був закритий тут постійно виставляли плащаницю. На Великодні свята жінки з дітьми приходили співати гаївок. Хоча кошики з паскою ходили освячувати в інше село та після того повертались до нашого сільського храму. Поспівали разом і розходились додому. Жінки постійно прибирали тут, вишивали рушники, фелони. Кожен вірив, що наша церква буде жити», – пригадує Ярослава Мітик, місцева мешканка села Морянці.
Активні протиаварійні роботи тут ведуться з 2018-го. Більшу половину робіт від запланованого на об’єкті вже виконано, каже Андрій Ростоцький, реставратор, який більше десятка років займається відновленням храмів.
«Фундаменту як такого церква в селі Морянці не мала, вона практично стояла на камінцях. Тож для початку зробили фундамент, замінили усі підвалини. На храмі збереглись старі букові стіни. Нині їх відчищаємо, обробляємо хімією, щоб ще стояли і ховаємо за обшивкою. Зсередини стіни не «зашиватимемо». Завершуємо покривати храм мідною бляхою, паралельно робимо підлогу і стелю », – розповідає реставратор.
Іконостас у моринцях добре збережений. Хоча він старший за храм – із 1660 року. Після завершення робіт його повернуть у храм. Проєкт реставрації храму розробили на основі старих знімків, де зображено первинний вигляд храму і які донині збереглись. Нині на об’єкті працює робоча група із п’яти-шести осіб.
Зі слів Андрія Ростоцького, якщо громада слідкуватиме за храмом, то як мінімум ще триста років він стоятиме у доброму стані.
«Знаєте, як колись громади зберігали церкви і не жалілись? Люди збирались і  милом натирали церкву. Це був найбільш ефективний засіб від черевини, плісняви. Мило давало ефект плівки, щоб стіни не сиріли і не сивіли. Тоді ж не було ніякої хімії, щоб натирати стіни. Нині ж якщо оновлений храм буде в постійному користуванні місцевого населення, то ще не одне століття прослужить», – резюмував Андрій Ростоцьткий.

Активні громади – рушійна сила

Громада невеликого прикордонного села Морянці, населення якого півтисячі осіб, спочатку сумнівалась, реставрувати храм чи будувати новий.
«Отець зайшов до кожного в домівку з пропозицією реставрувати старий храм. Люди визначились, що таки треба реставрувати, бо це святиня наших дідів, прадідів. Знаєте, тут кожна дощечка намолена... А з часом може й буде нова церква, але це вже наші діти, внуки візьмуться за це», – зазначає Ярослава Мітик.
Навколо храму територія нині доглянута: подвір’я викладене бруківкою, а сам храм обмежили новою огорожею. Це було зроблено силами громади. Місцеві кажуть, що й надалі робитимуть все, щоб завершити почате. «Знаєте, як кажуть: вклав в будову раз, а ще десять разів більше треба вкласти, щоб до кінця завершити почате зсередини», – веде далі Ярослава Мітик.
Постійно долучаються до реставраційних робіт громада й села Глиниці, де паралельно реставрують ще одну дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка датована 1842 роком. Перед тим громада своїми силами впорядкувала навколо територію, а тепер своїм коштом зсередини обшили храм вагонкою.

Храм у Глиницях: 80% робіт виконано

Село Глиниці (населення якого становить менше ніж півсотні осіб) фактично крайнє село перед кордоном з Польщею на пункті пропуску Краківець-Корчова. Місцевий дерев’яний храм, який є пам’яткою місцевого значення,  тут до 90-их років теж був зачиненим, після чого місцеві як могли, так і підтримували його стан. Та час невблаганний, у 2017-ому його визнали аварійним і почали відновлювати дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці.
Нині вже цю пам’ятку архітектури вивели з аварійного стану. Роботи на 80% виконані. У 2017 році тут провели першочергові протиаварійні роботи. Найбільша проблема була з центральним куполом. Підряднику вдалось вирівняти каркас церкви, виконати гідроізоляцію фундаменту, відреставровати несучі конструкції центрального барабану і купола, розпочати реставрацію фасаду.
«Купол був в аварійному стані і основа, на яку він опирався. Оскільки стіни прогнили, відбулась деформація храму. В процесі виявили, що всі стіни прогнили донизу. Спочатку роботи тривали над опорами, щоб вирівняти купол, а потім розшивали стіни, виставляючи наново бруси. Спочатку зробили центральну наву, потім взялись за бабинець (одна з трьох частин тридільного храму). На останньому етапі беремось за євхаристію, де найбільше зберігся первинний варіант церкви. Там є бруси, які не дуже поїв шашель і які ще можуть стояти 200-300 років, якщо їх правильно обробити», – пояснює Володимир Пащак, директор компанії підрядника.
Піддашшя оновленого хаму накриють гонтою, а куполи – міддю.
На відновлення іконостасу та стінопису потрібно складати окремий кошторис. Його не виготовляли. Та якщо громада захоче, то в області готові надати фахівців.
Попри те, що ведуться реставраційні роботи в храмах, місцеві священники здійснюють там постійно богослужіння. Ці дві церкви реставрують за кошти Краковецької селищної ради та обласного бюджету. Вартість робіт кожної – орієнтовно 6 млн грн. Завершити повністю реставраційні роботи на двох об’єктах повинні до 2020 року.
Та цікаво, що в цих дерев’яних храмах, які знову-таки є пам’ятками місцевого значення, не передбачується система пожежегасіння. Архітектор проєкту Остап Василина пояснив «Львівській Пошті», що церкви, які мають менше ніж 100 м. кв молитовної площі, їх враховують до 5-ої категорії пожежегасіння. Тому і не ставлять в таких храмах, як в Морянцях та Глиницях система пожежегасіння. Відтак, з його слів, до таких об’єктів, повинна бути пильна і постійна увагу місцевих.
Як же інші дерев’яні церкви на Львівщині намагаються захистити обласні чиновники, читайте нижче у бліц-інтерв’ю.
Львів – Яворівщина – Львів
Фото: преслужба ЛОДА

«Найбільш проблематичні храми, що не мають користувача»

Ганна Харун, начальниця відділу охорони історичних пам’яток департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА, – про стан дерев’яних храмів на Львівщині та спроби їхнього збереження

– На Львівщині офіційно зареєстровано 8 тисяч 479 пам’яток культурної спадщини. З них понад дві тисячі – дерев’яні храми та дзвіниці. В якому стані вони зараз?
– Половина з них потребує втручання, тому що ці пам’ятки датовані ХV – XVII століттями. Найбільш проблематичні храми, що не мають користувача. На всіх об’єктах найчастіша проблема – підвалини, несучі стіни і дахи, які потрібно реставрувати, відновлювати.
– Як часто фахівці бувають на таких об’єктах?
– При департаменті архітектури існує консультативна рада. Там за участі незалежних експертів, архітекторів-реставраторів ми розглядаємо кожен об’єкт окремо. Вони допомагають нам оцінити найперше стан тої чи тої пам’ятки. Організовуємось, виїжджаємо на об’єкт і вирішуємо, що спочатку треба робити, чи виділяти гроші з обласного бюджету на його реконструкцію.
– Реставрацію таких пам’яток, як я знаю, держава не фінансує. Яку суму передбачили у 2019 році в обласному бюджеті на їхнє збереження?
– Діє програма охорони і збереження культурної спадщини Львівської області на 2018 – 2020 роки. Вона складається з дев’яти напрямків, один із найбільших – реставрація пам’яток дерев’яної сакральної архітектури. На 2019 рік було виділено близько 10 мільйонів гривень. На сьогоднішній день саме на реставрацію освоїли 60% кошторису. Завершуємо акти виконаних робіт у селах Морянці та Глиниці. Відтак освоюватимемо частину коштів, що залишилися.
– На яких об’єктах цього року ще тривають реставраційні роботи?
– Маємо більш ніж десять таких об’єктів. Зокрема, в Пустомитівському районі плануємо закінчити цього року реставраційні роботи в унікальному дерев’яному храмі, розташованому в селі Черепин. Там свого часу перекрили дах церкви, але не укріпили її основу. Також завершуємо роботи в дерев’яній церкві у селі Фусів, що на Сокальщині. Повністю реставруємо підвалини і верх. У цьому ж краї тривають роботи на дерев’яному об’єкті в селі Цеблів: повністю перекриті три бані церкви, наступного року продовжимо реставрацію несучих стін. Також працюємо над оновленням двох пам’яток ЮНЕСКО – дерев’яної дзвіниці храму Святого Юрія у Дрогобичі та дерев’яного храму в селі Потеличі Жовківського району.
– Зі слів рятувальників, станом на 2018 рік на Львівщині виникло 108 пожеж у храмах. Як убезпечують від вогню пам’ятки архітектури тепер?
– У нашій обласній програмі був такий розділ, як встановлення пожежної сигналізації на пам’ятках і закупівля вогнегасників. Сім років тому більшість церков забезпечили пожежною сигналізацією – переважно пам’ятки місцевого значення. Доводилось укладати угоди з місцевим населенням, щоб її встановити. А на пам’ятках ЮНЕСКО встановили на той час сучасну систему пожежогасіння. Скажу, що саме така система урятувала церкву в селі Потеличі, де через необережність залишили запалену свічку, і почалося загоряння. Хоча треба сказати, що така система руйнує розписи. Тому думаємо, як захистити пам’ятки ЮНЕСКО в інший спосіб.
Розмовляла
Марія Терендій


коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7547 / 4.19MB / SQL:{query_count}