«Революція Гідності триває – ми продовжуємо боротися!»

Шість років по тому: як змінилася країна завдяки Майдану, чи успішними є наші спроби побудувати громадянське суспільство та що маємо робити, аби не нівелювати жертву тих, хто віддав життя за наше гідне майбутнє

У четвер, 21 листопада в Україні матимемо День Гідності та Свободи. У цей день українці вшановують Героїв Небесної Сотні і дякують учасникам Революції Гідності, адже саме ці люди відстоювали нашу гідність, свободу та Європейське майбутнє на Майдані взимку 2013-2014 років.
А шість років тому, 21 листопада, на вулиці українських міст почали виходити небайдужі до долі країни студенти з протестом проти дій тогочасної влади, яка передумала підписувати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Молодих людей не влаштовував задекларований новий проросійський курс на Митний союз. Ще тоді під час студентських мітингів більшість мітингувальників не підозрювали, що протести переростуть у справжню революцію, яка стане символом незалежності України та гідності українців.
Та після силового розгону Євромайдану в Києві стало зрозуміло: студенти вийшли на протест не лише за європейське майбутнє, а ще й за гідне життя у своїй країні, де людей не битимуть кийками за мирний протест. Таку несправедливість було неможливо проігнорувати, тому українці масово вийшли на головні площі своїх міст. У Києві на Майдані Незалежності ввечері 1 грудня  за різними даними вийшло близько мільйона людей.
Українці об’єдналися, протести посилились, а в всередині січня 2014 розпочалась гаряча фаза протистоянь Революції Гідності, поштовхом до цього стало ухвалення Верховною Радою репресивних, на думку прихильників євроінтеграції, «диктаторських законів». А 22 січня на Майдані від куль снайпера в центрі столиці загинули перші активісти… Попереду був місяць складної боротьби, випробувань, арештів, катувань і вбивств невинних людей, які сьогодні є Героями України, – Небесною Сотнею, вбивці яких досі не покарані.
Усі ці події відбувалися ніби вчора, але часу минуло немало – шість років. Тепер можна робити певні підсумки про досягнення, які маємо сьогодні завдяки  Революції Гідності. А ще думати про те, як не втратити здобутого прогресу, не нівелювати цінність революції і жертву Героїв Небесної Сотні. «Львівська Пошта» поспілкувалася з активними учасниками Революції Гідності та політологом і дізналася відповіді на ці питання.

фото: пресслужба ЛМР

Українці стали небайдужими й активними

Україна і ми після Революції Гідності безумовно змінилися на краще. Ідеали, за які стояв Майдан, ще живі й актуальні, а деякі цілі – здійснилися. Чимало українців почали більше цікавитися тим, що робиться у їхній країні, і не боятися висловлювати свою позицію. Тієї зими 2013-2014 років запустився механізм змін, якого потребували всі ми, і він досі не зупинився.
Політологиня Оксана Дащаківська розповіла «Львівській Пошті» про зміни в суспільстві та державі, які відбулися саме завдяки Революції Гідності.
«Ключові зміни, поштовх до яких нам дала Революція Гідності, я б оцінювала в контексті і Революції на граніті та Помаранчевої революції. Ці дві революції нас навчили, що не можна обмежуватися протестами, коли все погано в державі. Вони показали, що потрібна постійна участь, моніторинг та контроль за владою й активність у процесі прийняття рішень. Саме тому Революція Гідності дала нам більш розвинуту відповідальність за зміни у суспільстві, більшу згуртованість серед активних громадян», – каже співрозмовниця.
 
 фото: Олег Огородник
Політологиня  відзначає ціннісну зміну, яка закладена саме у назві – Революція Гідності. Вона каже, що гідність і відстоювання гідності – це наша унікальна відповідь на виклики, які є у сучасному світі.
«Ми не прагнемо  й не прагнули «зрівняйлівки», необмеженої свободи, натомість ми чітко декларуємо, що кожен із нас вартий та гідний мати якісне життя без корупції і зі зрозумілими нами виробленими цивілізованими правилами», – каже Оксана Дащаківська.
А ще, зі слів співрозмовниці, українське суспільство і ставлення до нього держави суттєво змінилися під впливом Революції Гідності, адже держава зрозуміла силу громадянського суспільства і готова не лише відкривати свою роботу, а й делегувати. Та тут у співрозмовниці виникає питання до громадянського суспільства: де ці організації, що готові приймати делеговані повноваження?
«Все ж у нас, на жаль, все ще залишаються корупційні ризики і кулуарна політика. Однак і вплив публічності та якісної аналітики помітно збільшився за ці роки і збільшується далі», – додає співрозмовниця.
Важливою постреволюційною зміною в державі, на думку політологині, був перезапуск політичної системи, зокрема реформа децентралізації та реформа в освіті. Та, звісно, потрібно пам’ятати: аби ці реформи рухалися далі, потрібно ще більше включеності та активних дій від громадян.

фото: REUTERS

Чи можливий початок третього Майдану?

Суспільні настрої серед українців сьогодні є найрізноманітнішими: у когось вони радикальні, хтось ставиться до всього, що відбувається в країні більш ліберально, але іноді політична ситуація дуже розхитує суспільний спокій. На шостий рік після Революції Гідності і на п’ятнадцятий рік після Помаранчевої революції стає цікаво, чи є імовірним найближчим часом початок наступної революції, а чи Майдан 2013-2014-го був останнім.
«Думаю, що у нас нещодавно відбувся майдан – електоральний. Суспільство продемонструвало своє бажання перезапуску політичної системи. Очевидно, що люди були незадоволені половинчастими кроками. Насправді, результати виборів також показали, що суспільство потребує відповідей інструментами участі, але не протесту та політики, яка більшою мірою корелюється з очікуваннями громадян. Тут питання полягає в тому, чи вдасться владі забезпечити таку кореляцію, прозорість та публічність влади», – зазначає Оксана Дащаківська.
Також співрозмовниця вважає, що прогрес України за останні шість років справді помітний. А щоб не втратити його через бездіяльність суспільства, політологиня рекомендує українцям не збавляти темп, а натомість напружено працювати. Оксана Дащаківська каже: для усіх нас важливо формулювати чіткі вимоги, пропонувати проєкти рішень, стежити за діями влади і в жодному разі не чекати чуда. Це завдання-рекомендація стосується не лише влади, а й громадян. А головне, на думку експертки, – не залишатися осторонь.

фото: Олег Огородник

День Гідності та Свободи: яким він буде у Львові

Події Революції Гідності згадають у Львові 20 – 21 листопада, повідомляє пресслужба Львівської міськради. У місті відбуватимуться тематичні заходи, приєднатись до яких запрошують усіх охочих.

Програма заходів до Дня Гідності та Свободи

20 листопада
19.00 – Презентація мистецького проєкту «Сторожа» (музей «Територія Терору», проспект В. Чорновола, 45-г).

21 листопада
08.30 – Вшанування Героїв Небесної Сотні (Личаківський цвинтар, поле Почесних поховань 67).
14.00 – Вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні: запалення лампадок (вул. М. Кривоноса – Замкова, Меморіал пам’яті Героїв Небесної Сотні).
15.00 – 16.30 – «Зима, що нас змінила»: зустріч та спілкування з учасниками подій на Майдані, учасниками АТО/ООС; перегляд фільму «Зима, що нас змінила». Організовує Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій (58 Будинок офіцерів, вул. Театральна, 22).
15.30 – 19.00 – «Мій Майдан: учора, сьогодні, завтра». Акція меморіального музею Гідності у м. Львові (вул. Шептицьких, 45, площа перед колишнім кінотеатром «Дзвін»).
15.30 – Презентація проєкту «Мій Майдан» (вул. Шептицьких, 45, площа перед колишнім кінотеатром «Дзвін»).
16.00 – Презентація мистецької інсталяції художника, викладача Львівської національної академії мистецтв Ігоря Мікули «Понад усе» (вул. Шептицьких, 45, площа перед колишнім кінотеатром «Дзвін»).
16.30 – Відкриття виставки-флешмобу «Принеси фото з Майдану» (вул. Шептицьких, 45, площа перед колишнім кінотеатром «Дзвін»).
17.30 – Листопад-2013 у фото і відео просто неба (вул. Шептицьких, 45, площа перед колишнім кінотеатром «Дзвін»).
18.00 – Захід «Ми пам’ятаємо». Панахида, вітальні слова, флешмоб (площа перед центром Довженка).
19.00 – Студентська хода в пам’ять про Героїв Небесної Сотні та учасників Революції Гідності (пам’ятник С. Бандері – пам’ятник Т. Шевченкові). Опісля – коротке віче.
20.00 – Мистецька акція «Музика Майдану». Музичні твори Майдану виконають на одному із символів «Піаніно», та в атмосфері Майдану згадають про початок Революції (вул. М. Кривоноса – Замкова, Меморіал пам’яті Героїв Небесної Сотні).
Впродовж 21 листопада кожен охочий може прийти до Меморіалу пам’яті Героїв Небесної Сотні і запалити лампадку (вул. М. Кривоноса – Замкова).
Також о 19.00 в Центрі Шептицького (вул. Стрийська 29А) відбудеться Вечір поезії пам’яті Героя Небесної Сотні Богдана Сольчаника. Усіх охочих запрошують згадати події 2013 року, читаючи вірші Богдана Сольчаника.

27 листопада
18.30 – презентація книги Аліси Ложкіної «Перманентна революція» (Центр міської історії, вул. Академіка Богомольця, 6/2).

Лев Скоп, іконописець, волонтер, учасник Революції Гідності:
– Революція – це процес незалежний від нас. Якщо відбувається щось, що змінить країну на краще, свідомі люди їдуть туди і без будь-яких сумнівів, і попри всі небезпеки творять революцію. Люди виходили кожен за якісь свої ідеали і бачення майбутнього, і спільно йшли до своєї цілі. Так на обох революціях опинився і я разом з друзями. Були ми на Майдані майже весь час, були і в тих страшних боях… Україна – досить молода держава. Дуже багато підґрунтя для того, щоб ми впевнено стояли на ногах, знищив тоталітарний режим, тому вже добре, що сьогодні в нас є такі свідомі українці, які не бояться вийти першими на протест і відстоювати свою позицію. Та, на жаль, таких людей ще небагато, хоч вони дуже потрібні Україні, щоб чинити спротив внутрішнім і зовнішнім ворогам. Кожен Майдан – це новостворена держава в державі, яка має своє завдання. На мою думку, революції були своєрідною кузнею, яка «кувала» молодих свідомих і небайдужих людей високого українського духу, зокрема й покоління молодої еліти воїнів. На Майдані я бачив, якою безстрашною і впевненою в майбутньому була молодь, коли їхні батьки ще не до кінця вірили в перемогу і боялися. Мені особисто Революція Гідності дала впевненість у майбутньому України, адже до того здавалося, що всім байдуже чи підемо ми до Росії, чи до Європи. А сьогодні бачимо, що Майдан 2014 року – це вже символ свободи і гідності для багатьох людей. Ця подія і перемога народу показала, що в нас буде майбутнє. Через шість років після революції і в часі війни кожен із нас повинен розуміти: ми маємо гідно прожити життя і за тих, хто загинув за наше майбутнє. Потрібно продовжити їхню справу: бути корисними для країни, в жодному разі не бути байдужими, показувати приклад, організовувати щось потрібне і залучати до цього молодь. А ще необхідно, щоб українці були об’єднаними не лише в кризові часи, а завжди.
Роксоляна Шимчук, громадська діячка, учасниця Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції Гідності:
– Жодна революція в Україні не була даремною. Наслідком трьох революцій, які відбулися лише за 24 роки, є зростання градусa українства в самих українцях і просування цього потужного духу на схід держави. Кожну з них починала так звана активна войовнича меншість, якій не було байдуже щодо того, що відбувається в них вдома. І попри те, що остання революція була найважчою і в ній було найбільше жертв, вона призвела до об’єднання людей різних поглядів і національностей, яким була важлива Україна, європейське майбутнє і власна гідність. Гадаю, саме Революція Гідності не просто змінила суспільство, вона, перш за все, показала, що це суспільство у нас є. На революції і вже після неї українці також стали іншими – активнішими і сміливішими. Суспільство зрозуміло: за гідність і цінності треба боротися! Можна пригадувати ще багато позитивних змін, які нам дала Революція Гідності, але найважливіше зараз – це зберегти такі зміни й досягнення. Ми можемо це зробити лише тоді, коли будемо думати: над нашими вчинками, над вибором і над тим, що буде далі та залежить від нас. Чомусь люди зараз хочуть вірити в чудо: що все їм дасться в руки просто так, що в державі наведе лад хтось замість них, що рай на землі буде в Україні. Що ж потрібно для того, аби в нас все й надалі було добре? Ми маємо любити Україну, завжди думати і не буди пасивними, байдужими, ніколи не опускати рук.
Христина Клех, учасниця Революції Гідності:
– Зі Львова на Майдан я поїхала разом зі “спадщанцями” і друзями 23-24 листопада. Мабуть, 50% усієї революції провела в Києві. Була там з 24 по 29 листопада, потім з 13 грудня до 7 січня, з 21 січня до 17 лютого. Стрілець (мій чоловік) майже всю революцію відбув у Києві, бо працював у виконкомі Самооборони Майдану. Я йому допомагала, стала його «інфоцентром», зв’язковою, допомагала з усім потрібним спорядженням. Майдан був для всіх нас місцем совісті. Тобто не бути там було неправильно. Мали чітке розуміння, що щось пішло не так і відсиджуватись вдома – це не варіант. Я студенткою часто ходила на мітинги проти Табачника і Азарова, але вони зазвичай не тривали більше декількох годин, а на Майдані з’явилось відчуття, що це не просто чергова студентська акція. Сьогодні, через шість років після усіх подій, очевидно, що змін у країні сталося дуже багато. Добре, що зміни є. Коли усе мінливо, то є шанс перетягнути цю мінливість на кращий бік. Що ж стосується імовірності початку третього Майдану, гадаю, він буде. Є теорія, у якій мовиться, що від початку незалежності України був план «повернення». Ставили на главу держави відвертого противника незалежності, поганого управлінця з «правильними» поглядами, і при ньому таку ж купку управителів і розхитували державу. Це ж так зручно прийти на допомогу країні-сусіду, в якої негаразди, і знову взяти під своє тепле імперське крило. Але це не вдалось зробити ні 1996-ому, ні в 2001-ому, ні в 2004-ому, ні в 2008-ому, ні в 2014 році... От вони й далі розхитують. Наступна революція, припускаю, буде кривавішою. Люди мають зброю і ніхто вже луками чи битками не захищатиметься. Важко це уявити, але поки у мене нема дітей я точно не відсиджуватимусь вдома.
Ольга Ігнатюк, аспірантка Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, учасниця Революції Гідності:
– На Євромайдан у Києві я вийшла разом із друзями наступного дня після його початку, коли побачила у фейсбуці пост тоді ще журналіста Мустафи Наєма. Відтоді на Майдан приходили щодня і до певного моменту й не підозрювали, що студентський протест переросте у революцію. Були ми там й у ніч з 29 на 30 листопада... Тоді тікали від «беркутівських» кийків, переховували друзів у гуртожитках, а потім – вийшли на Майдан знову! Мені й моїм друзям тоді було 18-20 років. Ми вийшли на Майдан тому, що потрібно було щось робити, чинити якийсь спротив тогочасній владі і її діям. Мене виховували в родині «неблагонадійних» та «репресованих», тому вдома завжди називали все своїми іменами. А ті події, які відбувалися, були чітко ознаменовані «курсом на Росію», і особисто мене це жодним чином не влаштовувало. До того ж, студентський романтизм додавав снаги, розмальовував все кольоровими фарбами, але це було до моменту «Кривавої ночі». Опісля прийшло розуміння того, що вороття назад немає. Гадаю те, що відбувалось на Революції Гідності запустило незворотні процеси. Насамперед, особисто я, тоді переконалася, що ця країна ще жива. Що є люди, які готові боротися, помирати і жити, заради України. І це, насправді, дуже важливо. Не можу сказати, чи добилися ми конкретної мети, оцінити Майдан, бо це є незавершений досі процес чогось, що не дало цій країні вмерти. А сьогодні моє життя, як і життя багатьох тих, хто віддав Революції Гідності частину себе, розділилося на «До» і «Після». Ті, хто почув свист куль біля своєї голови, пережив хоча б одну зимову ніч в окопі, ніколи не будуть байдужими. Але далеко не всі в той час стежили за революцією, вболівали за Україну і плакали за Героями... На жаль, людям властиво дуже швидко забувати все погане, і адаптовуватися до всього. Гадаю, Революція Гідності досі триває, а ми продовжуємо боротися.
Олег Свищ, учасник Революції Гідності:
– Як і багато інших українців, я вийшов на Майдан після побиття студентів. Щоночі приходив на Львівський Євромайдан і був там в охороні ще з багатьма хлопцями, з якими потім поїхали в Київ, а згодом воювали разом на сході. На Майдан у Київ поїхав у день свого 18-річчя – 15 лютого і був там до самого кінця. Минуло вже шість років, а ті найзапекліші бої згадую, ніби вчора. Ми з хлопцями приїхали до Києва ще дітьми. Але тогочасна влада не жаліла нікого. В мороз нас обливали з водометів, кидали в натовп світлошумові гранати, душили газом. Мабуть, звідти кожен повернувся іншим... У ті дні учасники Революції Гідності боролись вже не просто за європейське майбутнє, а за майбутнє України взагалі. А ще за справедливість, за краще життя, за те, щоб якомога далі відійти від Росії... Гадаю, частково ці цілі досягнуті, проте нам усім ще треба багато працювати не опускаючи рук, аби не знівелювати жертв і зусиль, які ми тоді віддали, й, звичайно, щоб не зникла пам’ять про Героїв Небесної Сотні. Задля цього сьогодні, як і тоді, не маємо стояти осторонь того, що відбувається в нашій країні. Революції для українців – це чомусь єдиний спосіб для того, щоб об’єднатися і змінювати щось на краще, допомагати іншим чи відстоювати державницькі інтереси. Тому, гадаю, поки не знайдемо іншого способу, щоб робити всі ці речі, то починатимуться нові революції...
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6497 / 4.29MB / SQL:{query_count}